Борис Патон. Рядки унікальної біографії

Борис Патон. Рядки унікальної біографії

1913
Ukrinform
Видатному українському вченому й організатору наукових досліджень – 100 років

Його життя – ціла епоха в науці. І не тільки українській, а й світовій. Адже у матеріалознавстві, в електрозварюванні немає людини, яка б стільки зробила і досягла, як він.

Пригадуються слова видатного астронома, багаторічного президента Вірменської академії наук Віктора Амбарцумяна. Під час мого інтерв’ю з ним він висловив захоплення тим, що побачив під час відвідання Академії наук України й Інституту електрозварювання. «Україна має пишатися такою постаттю, як Борис Євгенович Патон, – додав Віктор Амазаспович. Пам’ятається мені одна із сесій Загальних зборів Української академії, до переобирали Бориса Патона на новий термін президентства. Слово попросив славетний хірург, академік Микола Амосов: «Шановні академіки! Звичайно, я допускаю, що знайдеться хто-небудь в цiй аудиторiї, чиї особистi iнтереси Борис Євгенович коли-небудь якось задiв. Але пiднiмiться над особистою образою, давайте проголосуємо без “чорних кульок”. Це буде єдино правильне i мудре рiшення, бо кращої кандидатури на президента, нiж Патон, серед нас немає». Голосування й справді було одноголосним. Бо всі 56 років, скільки керує Борис Патон Академією (а це більша частина її столітньої історії) його авторитет у вибагливому, непростому світі української академічної науки – непохитний і беззаперечний.

                                                           Патонівський шов

Борис Євгенович Патон народився 27 листопада 1918 року в Києвi. У 1941 р. закiнчив Київський полiтехнiчний iнститут. З 1942-го працює в Iнститутi епектрозварювання iменi Є. О. Патона, з 1953-го — директор цього iнституту. З 1962 року — президент Нацiональної Академiї наук України. Розробив основи теорiї автоматiв для дугового зварювання. Пiд його керiвництвом створене i широко впроваджене у виробництво дугове напiвавтоматичне, електрошлакове, мiкроплазмове зварювання, започаткованi зварювальнi процеси у космосi. Вiн зробив великий вклад у розвиток контактного, електроннопроменевого та iнших сучасних способiв зварювання, спецiальної електрометалургiї (лиття, електрошлаковий, електроннопроменевий i плазмоводуговий переплав), у створення технологiй виробництва труб великого дiаметра i будiвництво трубопроводiв. Видатний органiзатор наукових дослiджень i впровадження їх результатiв у практику. Академiк НАН України, дiйсний член академiй ряду країн. Герой України, двiчi Герой Соцiалiстичної працi, лауреат Державних премiй України та СРСР, Ленiнської премiї. Удостоєний Золотої медалi  iменi М.В. Ломоносова, багатьох вiтчизняних орденiв, численних найпрестижнiших нагород зарубiжних держав.

Кілька коментарів до цієї біографічної довідки. Батько Бориса Патона Євген Оскарович закiнчив Дрезденський полiтехнiчний iнститут, отримавши диплом iнженера-будiвельника, i Петербурзький iнститут iнженерiв шляхiв, захистив дисертацiю i у званнi професора переїхав з Москви до Києва. У Київському полiтехнiчному iнститутi став деканом iнженерного факультету та завiдуючим кафедрою мостiв. У 1916-ому одружився з Наталiєю Вiкторiвною Буддою. Протягом наступних двох рокiв у них народилися два сини — Володимир i Борис.

Досягши визнання, авторитету i слави у мостобудуваннi, Євген Оскарович у 1928 роцi (у п’ятдесятивосьмилiтньому вiцi!) рiзко змiнює напрям своїх технiчних i наукових пошукiв, узявшись за освоєння цiлком нової сфери — зварювання. Через шiсть рокiв вiн створює в Києвi Iнститут електрозварювання. Борис у цей час закінчує Київський політехнічний інститут і отримує диплом інженера-електрика.

— Диплом я захищав у перший день вiйни. – розповів Борис Євгенович у розмові зі мною. – Враховуючи ситуацiю, нам дозволили захищати всiм одночасно. Пам’ятаю, як з вулицi Михайла Коцюбинського, де жила наша сiм’я, я йшов до полiтехнiчного iнституту i як бiля нинiшньої площi Перемоги потрапив пiд налiт нiмецьких лiтакiв. Ми були молодi й легковажнi: я не знайшов нiчого кращого, як заховатися вiд бомб у пiд’їздi найближчого будинку. Як нiбито це був дощ. На моє щастя, бомба в той будинок не потрапила. Ось за таких обставин я закiнчив iнститут i отримав направлення в Ленiнград, на суднобудiвний завод — я там проходив переддипломну практику, добре знав пiдприємство. Але вiйна змiнила моє мiсце призначення: я був перенаправлений у Горький, на завод “Красное Сормово”, де я працював до лютого 1942 року. А тодi на клопотання батька мене перевели в Iнститут електрозварювання, котрий був евакуйований з Києва i базувався тодi у Нижньому Тагiлi.

З дня в день, з мiсяця в мiсяць “шов Патона” надiйно з’єднував у монолiтне цiле “легендарнi Т-34” та iншi бойовi машини. Вiн i  справдi був мiцнiшим за саму броню i навiть пiд прямим обстрiлом продовжував надiйно тримати понiвеченi вогнем броньовi плити. Це був науковий подвиг iнституту та його лiдера. Євгену Оскаровичу Патону було присвоєно звання Героя Соцiалiстичної Працi.

                                                   «Київ. Інститут Патона»

Два останнiх роки життя батька Борис Патон був його заступником в Інституті електрозварювання. У червнi 1952-го захистив у Київському полiтехнiчному iнститутi докторську дисертацiю. Ситуацiя з його призначенням заступником директора була нелегкою. Адже тодi категорично заборонялася сiмейнiсть. Євген Оскарович спецiально звернувся до ЦК Компартiї України за дозволом на це призначення. Дозволили. Але як великий виняток. Після смерті батька Борис Євгенович став директором інституту.

Нині минає 65 років його перебування на цьому посту. На численних листах i телеграмах, якi приходили й приходять в інститут, адреса, як правило, небагатослiвна: “Київ, Iнститут Патона” або ж “Україна, Київ, Патону”. I цього досить, щоб кореспонденцiя без будь-яких затримок знайшла адресата. Уточнення тут зайвi, оскiльки не потребує додаткових рекомендацiй патонiвська марка: авторитет її мiцний, популярнiсть широка, слава — свiтова.

Вогняне факсимiле патонiвцiв “записане” в iсторiї космiчних польотiв: у 1969 роцi космонавт Валерiй Кубасов з допомогою створеної в iнститутi установки “Вулкан” поклав початок космiчнiй технологiї зварювання. Патонiвцям належить авторство i в створеннi технiки, яка дозволяє вести зварювальнi роботи на великих глибинах морiв i океанiв. Та, звичайно, найбiльше визнання й поширення дiстали розробки iнституту в “земних” умовах: важко назвати таку галузь народного господарства, яка б ними не скористалась. Київ заслужено вважається центром не тiльки вiтчизняної, а й свiтової науки i технiки зварювання. Багато з того, що народжується в iнститутi, часто й охоче купують зарубiжнi фiрми.

Ми кажемо “iнститут”. Але назва ця — данина звичцi, традицiї. Вона давно вже не вiдповiдає реальностi. Бо за вивiскою “iнститут” сьогоднi дiє великий науково-технiчний комплекс, який об’єднує власне iнститут, тобто науковi вiддiли, дослiдне конструкторсько-технологiчне бюро, експериментальне виробництво i три дослiдних заводи. В ньому плiч-о-плiч трудиться ссотні людей: вчених, конструкторiв, iнженерiв, технологiв, робiтникiв. Тут створена i пiдтримується впродовж десятилiть особливо сприятлива атмосфера як для iндивiдуальної, так i для колективної творчостi. Чи є такi метали, зварюванням яких iнститут не займався? За твердженням Бориса Євгеновича, немає. I не тiльки металiв. Патонівці працюють з багатьма матерiалами, навiть живими тканинами.

                                                           Президент Академiї

За 56 рокiв, вiдколи Нацiональну Академiю наук очолює академiк Б. Є. Патон, вона невпинно розвивалася: створювались новi вiддiлення, iнститути, науково-технiчнi комплекси, iнженернi центри, лабораторiї, розширювалась дослiдно-конструкторська i виробнича база. Зростав кiлькiсний її склад: наприкiнцi вiсiмдесятих рокiв минулого столiття в системi Академiї працювало 98 тисяч чоловiк. В останнi роки, правда, ця кiлькiсть помітно скоротилася: українська наука виявилась однiєю з тих сфер життєдiяльностi нашого суспiльства, якi найбiльше вiдчули “пресинг“ ринкових вiдносин, дикої капiталiзацiї, знецiнення iнтелектуальної працi. Найбiльшi скорочення пройшли у дослiдно-конструкторських i виробничих пiдроздiлах Академiї.

Проте Академiя вистояла пiд цим нокаутуючої сили ударом, вона живе й працює. I далеко не в останню чергу завдяки величезному авторитету, творчим i органiзаторським зусиллям її багатолiтнього лiдера. Так, зараз нелегко живеться академiчним iнститутам. Як i загалом науцi. Але що цiкаво: кiлькiсть iнститутiв за останнiй час не тiльки не зменшилася, а й навiть зросла. Правда, за рахунок збiльшення їх у гуманiтарнiй сферi. Менше, як колись, але й досi в Академiю приїздять вивчати її досвiд, зокрема щодо поєднання фундаментальних i прикладних дослiджень. Тi ж американцi, познайомившись з iнженерними центрами, конструкторськими бюро, дослiдними заводами НАНУ, запитували: “Чому Патон не вiзьме патент на цю систему?” А один з визначних зарубiжних вчених навiть зауважив, що її можна було б представити i на Нобелiвську премiю, якби була в нiй номiнацiя за впровадження досягнень науки у практику.

Щодо створеної в Нацiональнiй Академiї наук системи прискореного впровадження теоретичних iдей, наукових розробок у виробництво, то вона справдi унiкальна. Взагалi не може не викликати захоплення та еволюцiя, яку пережила Академiя вiд заснування у 1918 роцi, коли в нiй було лише кiлька скромних установ, до майже 150 iнститутiв i прирiвняних до них науково-дослiдних закладiв  сьогоднi. Мабуть, немає такої галузi сучасної науки, яка б не була в нiй представлена. Хоча Борис Євгенович  проти того, щоб усi галузi науки були однаково охопленi i розвинутi. Все ж таки потрiбно видiляти прiоритетнi галузi, напрями головного удару. Бо, по-перше, немає в Академії стiльки талановитих спецiалiстiв, щоб забезпечувати всi напрями, а, по-друге, немає для цього достатньої бази, приладiв, матерiалiв i, звичайно, необхiдних коштiв. Тому не можна осягнути неосяжне.

   Українська наука поки що зберігає досить потужний потенціал, незважаючи на тривалу економiчну i фiнансову кризу, вкрай недостатнє фiнансування фундаментальних i прикладних дослiджень, вiдплив значної частини висококвалiфiкованих учених з науково-дослiдних установ i вузiв в iншi сфери i виїзд за кордон, падiння престижу наукової працi i професiї вченого.  Вона досі посiдає провiднi позицiї у свiтi в рядi найважливiших напрямiв: у математицi, iнформатицi, фiзицi, матерiалознавствi та деяких iнших.

Однак час працює не на нашу користь, вважає Борис Патон. Якщо становище швидко не змiниться на краще, коли не станеться радикальних змiн у фiнансуваннi науки з боку держави, не зросте iстотно попит усерединi країни на науковi розробки, передусiм, на новiтнi наукоємнi технологiї i матерiали, ми можемо втратити завойованi тривалою напруженою творчою працею позицiї. I це, без перебiльшення, може стати катастрофою не тiльки для самої науки, а й для держави. На переконання Бориса Патона, якщо ми хочемо, щоб наша Україна на рiвних увiйшла до кола цивiлiзованих розвинутих країн, то мусимо, передусiм, не лише декларувати, а на дiлi зробити науку прiоритетною галуззю.

Борис Патон і Укрінформ: сім десятиліть творчої співпраці

Українське національне інформаційне агентство Укрінформ і Борис Євгенович Патон – однолітки. І агентство, і вчений – з 1918 року. Упродовж останніх сімдесяти років агентство постійно розповідало про діяльність НАН України та її багаторічного керівника, патріарха вітчизняної й світової науки.

Особливо посилився цей інформаційний потік після 1953 року, коли Борис Євгенович очолив Інститут електрозварювання. Найбільший у світі центр в галузі зварювання та спеціальної електрометалургії давав чимало вагомих приводів для написання цікавих матеріалів.

Коли понад 55 років тому – 1962 року – Б.Патона обрали президентом Академії наук України, агентство почало широко висвітлювати його діяльність і на цій високій, надзвичайно відповідальній посаді. Особливо грунтовні матеріали про Академію здебільшого готувалися за безпосередньої участі її авторитетного керівника.

Варто зазначити, що такі публікації на стрічках РАТАУ мали значний суспільний резонанс. Вони поширювалися  не тільки на весь колишній Радянський Союз, а й за кордон, передруковувалися численними зарубіжними виданнями.

Готувати такі матеріали було не тільки цікаво, але й надзвичайно відповідально. Вони вимагали чіткого дотримання наукової термінології, точного викладу суті технологічних процесів (якщо вони, звичайно, не були таємними). Тому з Борисом Євгеновичем Патоном співпрацювали особливо досвідчені журналісти агентства.

Зі свого боку Борис Патон теж був уважний до Укрінформу. Він неодноразово відвідував агентство, представляючи його журналістам та їхнім колегам з інших українських і зарубіжних ЗМІ найбільш важливі досягнення вчених академії, відверто розповідаючи про гострі проблеми української науки. Особливо керівник НАН наголошував на тому, що співпраця центральної інформаційної служби держави з Академією наук завжди була плідною, відповідала інтересам українського суспільства. Торкнувся Борис Євгенович цих тем і у зв’язку з ювілеєм агентства:

– В усі роки, скільки існує агентство, важливою і відповідальною його місією було і залишається висвітлення усіх сфер життя суспільства, зокрема, й наукової. Популяризація Укрінформом досягнень науки дає мільйонам людей об’єктивне знання про оточуючий світ і процеси, які в ньому відбуваються. Саме знання повинні бути тією силою, яка допомагає передбачати майбутнє, долати кризи, забезпечувати стабільний розвиток суспільства.

Враховуючи ту обставину, що агентство має своїх кореспондентів у провідних країнах світу, необхідно, на мій погляд, більше готувати повідомлень про науково-технічні розробки в цих країнах. Це сприятиме належному оперативному інформуванню про них вітчизняної наукової спільноти. У цій роботі можна і варто було б використати позитивний досвід часів РАТАУ, коли саме через стрічки новин агентства та його спеціалізовані вісники вчені України довідувались про найважливіші наукові досягнення світового значення.

Важлива місія національного агентства і в тому, щоб об’єднувати єдиним позитивним інформаційним полем всю країну, все суспільство. За цієї умови діяльність агентства буде особливо корисною усій громаді, в тому числі й вченим.

Вважаю, що сторіччя Укрінформу – це визначна подія не лише для колективу агентства, а й для всього українського суспільства. Разом з вітанням з цією поважною, славною датою, хотів би висловити побажання, щоб журналісти агентства своєю інформацією активно сприяли подальшому динамічному розвитку нашої держави, її дієвій інтеграції у світову співдружність. Досвід минулого і початку нинішнього століть однозначно свідчить: лише та держава, те суспільство спроможні досягти високого економічного, соціального і культурного рівня, зрештою, жити відповідно до сучасних цивілізованих стандартів, якщо мають високорозвинену науку, яка забезпечує основні національні потреби країни, якщо хочете, її національну безпеку у широкому розумінні цього терміну.

Дозволю собі нагадати, що коли на початку ХХ століття тільки десять відсотків валового внутрішнього продукту у розвинутих країнах забезпечувались за рахунок науково-технічної діяльності, то у перші роки нинішнього віку було одержано за рахунок цього до вісімдесяти відсотків. Звідси не важко спрогнозувати, що уже в найближчому майбутньому весь ВВП у таких країнах одержуватиметься за рахунок досягнень науки і техніки. І тому пропаганда цих досягнень, висвітлення повсякденної діяльності вчених, постійне інформування громадськості про фундаментальні і прикладні пошуки та дослідження – справа великої державної ваги і неабиякого суспільного значення.

Михайло Сорока

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-