Велика наука починається з Букваря. Справжній довгожитель серед підручників

Велика наука починається з Букваря. Справжній довгожитель серед підручників

Блоги
873
Ukrinform
У плеяді видатних букваристів чільне місце займає Лідія Деполович

На жаль, ім’я Лідії Платонівни Деполович  мало відоме не тільки широкому загалу, а й фахівцям початкової освіти, педагогам-науковцям. А ще у 1960-х роках першокласники кожного навчального  року бачили прізвище Деполович Л.П. на обгортках своїх букварів. До таких першачків належала і я, і мала дівчинка із допитливими оченятами на обкладинці викликала в мене приємне хвилювання.

    Хто ця дивовижна сподвижниця, яка  так сумлінно  передавала свої знання тим, хто тільки-но розпочинав свою дорогу у великий і дивовижний світ науки.

    У плеяді видатних букваристів, починаючи від Івана Федорова, Тараса Шевченка, Бориса Грінченка, постать Лідії Платонівни Деполович займає чільне місце.

   У листопаді 2019 року світ відзначатиме важливу ювілейну дату – 150-річчя від народження Лідії Платонівни Деполович – великого педагога, автора букварів, які видавались впродовж трьох десятиліть, і численних посібників з навчання грамоти.

    

Лідія Деполович
Лідія Деполович

Забуте ім’я Лідії Платонівни поволі повертається. Небайдужі земляки Л.Деполович директор Інституту радіолокаційних технологій Сергій Спутай та кандидат педагогічних наук, голова Куликівської районної ради Наталя Халімон  гідно долучилися до збереження пам’яті та популяризації її імені й педагогічної спадщини.

 Лідія Деполович народилася у селі Ковчин Чернігівського повіту й була представником уже третього покоління Деполовичів, які зростали на ковчинській землі.  Дід Лідії та троє його синів  тоді обіймали невисокі щаблі в ієрархії церковнослужителів.

   Батько Лідії Платон Григорович Деполович закінчив Чернігівську духовну семінарію. Вже тоді проявилася його  активна громадянська позиція. Крім церковного служіння, Платон Деполович займався організацією земських шкіл у повіті, був одним із творців тогочасного сільського цивілізованого суспільства. Щось спонукало його підніматися вище від матеріальної буденності, робити світ більш людяним, духовно глибшим.

  Безперечно, активна громадянська позиція батька позитивно вплинула на вибір його доньки Лідії. Педагогічний шлях Лідія Деполович розпочинала в земській школі, навчала одразу учнів трьох класів. Тривалий час вона жила і працювала в Чергігові, у школах міста. Нещодавно віднайдені документи розкривають тогочасну «педагогічну кухню» Лідії Деполович. Вона не просто читала уроки, а вивчала дітей – досліджувала вподобання учнів, рівень їх знань і компетенції з різних питань.

   Професійні надбання і спостереження, яких накопичилося чимало, Лідія Платонівна викладала в посібниках для навчання грамоти. Вона була прихильником розвивального навчання, яке б спонукало учнів до самостійних висновків.

Відразу й не збагнеш, до якого підручника належать такі теми: «Природа та життя людей взимку», «Перехід від зими до весни», «Весняна робота по садках», «Впорядкування міста», «Охорона здоров’я». Якщо ви думаєте, що ці назви – з підручника природознавства, то ви помиляєтесь, бо насправді – це все математика. Математика всюди: у класній кімнаті й у положенні  сонця, у весняній роботі й дитячих іграх – так тісно авторка пов’язала математику з навколишнім світом.

   Вершиною педагогічної діяльності Лідії Деполович став авторський «Буквар». Цей буквар – справжній довгожитель серед підручників. Він видавався аж 19 разів! Загальний тираж склав понад 10 мільйонів примірників!

Загалом видавнича діяльність Лідії Деполович була вскрай насиченою. Практично до останнього року свого життя Лідія Платонівна чи не щороку публікувала власні наукові доробки. Ці видання на багато років пережили свого автора.

  Послідовність вивчення літер була настільки вдалою, що її буквар був адаптований для навчання сліпих дітей. Буквар Л.П.Деполович перетнув і кордон України та океан.Саме букварна частина, розроблена Лідією Планотівною, стала основою українського букваря, що видавався в Канаді в 60-роках.

Всі співавтори Лідії Деполович були відзначені державою нагородами, посадами. Їй же – нічого, бо, мовляв, «дочка попа».

  Трагічна сторінка життя народу, що розгорнулася в червні 1941-го року, стала останньою в житті Лідії Деполович. Хвора 72-літня жінка під час війни залишилася в Києві цілком самотньою.

Вчителька Куликівської школи Надія Дорошенко - лауреат премії імені Л.Деполович
Вчителька Куликівської школи Надія Дорошенко - лауреат премії імені Л.Деполович

 У своїх методиках вона завжди приділяла увагу каліграфії письма. Тепер же вона нерозбірливим почерком пише листи до єдиної близької людини – сина Євгена, який служив у Росії. Вона пише листи, які ніколи не відправить адресатові, Пише про те,чому не змогла евакуюватися, про хаос у місті влітку-восени 1941 року й перші дні окупації, трагедію Бабиного Яру, побутове життя киян. При цьому переймається, щоб записи, зроблені нею, «були правдиві».

У жорстокій нужді в окупованому Києві доживавала останні місяці свого життя Лідія Платонівна Деполович. 1 грудня 1941 року вона зробила останній запис у власному щоденнику: «На руках у мене залишились 1500, із яких 500 рублів вже потрачені, залишилася тисяча.  Але що значить  та тисяча при таких цінах! Пенсію також перестали давати. Виміняла твої старі черевики, піджак і коричневі штани, отримала за них трохи картоплі й пшона, дещо підкупила з осені, насушила трохи сухарів, – ось цим і перебиваюсь сяк-так, строго дозуючи денну норму. З сьогоднішнього дня наступає нова стадія голодування, бо сухарі закінчилися… Дров у нас мало, тому в кімнаті холодно й сиро. Труби у водогоні полопались… Напруги в приватних будинках нема… Тому всі довжелезні зимові вечори проводжу в сутінках і повному бідуванні. Лише мозок, на жаль, не може бути бездіяльним, а думати жахливо й важко!»

 20 березня 1943 року Лідія Платонівна Деполович померла в окупованому Києві, так і не дочекавшись зустрічі з рідним сином. Життя і  війна розлучили їх назавжди.

   Авторку букваря поховали в Києві на Солом’янському кладовищі.

 Нам Лідія Деполович залишила  найбагатший спадок – Буквар.

Алла Малієнко, журналіст, громадський діяч, Заслужений журналіст України

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-