Пограбування по-французькому

Чого у французів дійсно не забереш, то це вправності, з якою вони знімають подібні комедії. Цю вправність за десятиліття вже вигострено до найдрібніших деталей, а фантазія і традиції у створенні таких історій вже такі багаті, що їх запасу вистачить, напевно, ще на десятиліття. Гострий, із перчинкою, але, як і раніше, стильний французький гумор, часто-густо досить проста, але така, що не непогано тримає увагу глядача, інтрига, суціль непосидючі і сповнені енергії персонажі, які, як на мене, і хвильки не всидять на місці, завжди в русі. Формально негативні герої тут іноді чарівніші позитивних, а самі злочинні операції організовані так весело і комічно, що залишають позаду за цим показником не одне гумористичне шоу.

Паскаль Бурдо, для якого фільм «Сімейне пограбування» став лише третім режисерським проектом у повному метрі, знайшов у своїй картині місце для всього вказаного вище, забезпечивши справді видовищне, енергійне, смішне кіно, не позбавлене, втім, і сентиментів. Щоправда, дещо схибив квартет сценаристів, які недопрацювали сюжет у плані інтриги. Заявку на міцну, закручену історію із непередбачуваним фіналом спочатку було зроблено вельми амбіційно, поставлене ​​передгероямизавданнявидавалосядужеважким, тож усе налаштовувало в цьому плані на оптимізм. Однак перешкоди, що постали згодом на шляху йогої втілення, виглядають слабенько на тлі анонсованої раніше складності, і це певною мірою позбавляє фільм гостроти, напруги, трохи псує враження. Щоправда, ближче до кінця сценарій виправляється, а сам фінал робить настільки ж красивий, наскільки неочікуваний поворот, компенсуючи глядачеві майже всі недоліки і залишаючи по собі дуже приємний присмак.

Віддаю належне також режисерській інтуїції месьє Бурдо: з усіма акторами він угадав. Так, на кого ж було покластися, вибираючи кандидата на головну роль, як не на Жана Рено, що має багатющий досвід зйомок у різноманітних комедіях? Зокрема, одна пригодницько-комедійна трилогія «Прибульці», у де Рено склався неперевершений дует із Крістіаном Клав’є, чого вартий!

У «Сімейному пограбуванні» Жан розвернувся на повну,  зрозумівши головне у своєму персонажі та відігравши його на одному подиху. Відчувається, що з партнерами у фільмі він швидко порозумівся, передусім - із теж зайнятими в головних ролях Рем Керіс і Каміль Шаму. І після того, що показав Жан у Бурдо, хочеться сподіватися, що недавній безпорадний в усьому «Антиганг» за участю Рено залишиться в його фільмографії лише прикрим непорозумінням, які трапляються практично з кожним актором. Попереду ж, наприклад, у Жана, дуже цікавий «Фантомас», де вже заявлено його дует з іншим метром французького акторського цеху Венсаном Касселем. Вже кортить побачити, як ці таланти обіграють на екрані твори П'єра Сувестра і Марселя Аллена, які свого часу стали культовими у Франції, та й  і не тільки.

А у дуеті Керіс-Шаму хочеться виокремити саме Каміль, яка зіграла геть нетипову «синю панчоху», яка не хоче миритися із поблажливо-зневажливим ставленням на свою адресу і готовий, у разі чого, дати хорошою здачі.

Рем же відмінно впоралася із роллю її антагоністки, ставши Шаму дуже до пари, яку хочеться  побачити разом іще в якомусь повному метрі.

З інших акторських робіт відзначу Бруно Санчеса і Паскаля Демолона, які теж зробили вагомий внесок в успіх картини, зігравши цікавих, самобутніх персонажів.

Загалом комедійна авантюра імені Бурда-Рено вдалася. Якщо подальші фільми Паскаля будуть принаймні не гіршими, свою кар'єру постановника він може вважати вдалою.

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства