Останні новини

Макс і Маріанна. Розум і почуття

Михайло Коронкевич Блоги 04.01.2017 10:00 1464

Цю роботу в Земекіса обидва виконавці головних роліей можуть сміливо заносити до своєї фільмографії під грифом «знакова»

Бажання зняти фільм у дусі старих шпигунських драм Роберт Земекіс позначає майже відразу ж: сюжетними лініями, характером і поведінкою героїв, вибудовуванням діалогів, підвищеною увагою до локацій, зокрема візуальної деталізації антуражу, інтер'єрів і сцен загалом, де глядача спеціально зосереджують на подробицях, які зазвичай вислизають при поверхневому пробігу камери.

В принципі, це дає результат. Ти з головою поринаєш у добу, передану на екрані дуже переконливо, як і її персонажі в кадрі, та завмираєш у передчутті хвацької та закрученої інтриги. Попервах твої очікування виправдовуються, загадки і питання наростають як снігова куля, напруга, здається, ось-ось сягне апогею... і раптом різко здувається через надто спрощені, навіть, я сказав би, примітивні сценарні рішення і розв'язки, що явно не відповідають складності й багатогранності запропонованої історії. Іншими словами, не могло бути це так просто і прямолінійно, все мало бути набагато складнішим.

Суттєво недопрацьовану шпигунсько-детективну складову в «Шпигунах-союзниках» частково компенсує драматичність, за що головним чином дякувати треба Бреду Пітту і Маріон Котіяр: вони зіграли не лакованих службовців шпигунського цеху, а особистостей цілком земних, зі своїми сумнівами і слабкостями, яких іноді, мабуть, і забагато як для представників даної професії. І водночас це справді класичні шпигуни з фільмів 70-х - 80-х, в образи яких і Бред, і Маріон вжилися ідеально, вони стильні і переконливі в кожному кадрі, але надто вдалися їм сцени в першій, касабланківській половині фільму.

До слова, з легендарною «Касабланкою» я б «Шпигунів-союзників» порівнювати не став. Спільне, на мій погляд, тут тільки місце дії, а герої, їх історії, акценти і меседжі дещо інші.

Пітту же і Котіяр вдалися всі епізоди, в тому числі ключові, найдраматичніші, а фінальний можна назвати взагалі шедевром, настільки там все сильно в плані емоцій. Таким чином, роботу в Земекіса обидва актори можуть сміливо заносити до своєї фільмографії під грифом «знакова». Пітт, безумовно, може зіграти ще кілька ролей «про війну»: вони йому ще, схоже, не набридли, ну а від Котіяйр я і не чекав іншої гри, окрім гарної.

Атмосферним, в настрій, вийшов і саундтрек Алана Сільвестрі. «Шпигуни-союзники» стали для мене 22-м з переглянутих фільмів, де звучить музика цього композитора (першим був ще «Роман із каменем» 1984 року), і не в одному з них Алан поки не нахалтурив.

Загалом, якби не впала до нуля ближче до фіналу інтрига, що дала надто прості відповіді на далеко не прості запитання, фільм Земекіса можна було б назвати зразком шпигунської драми. Але на жаль, до цього рівня «Шпигуни-союзники» не дотягли.

Михайло Коронкевич
 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства

При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання не нижче першого абзацу на «ukrinform.ua» — обов’язкові. Цитування і використання матеріалів у офлайн-медіа, мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди "ukrinform.ua". Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.

© 2015-2017 Укрінформ. Усі права застережені.

Дизайн сайту — Студія «Laconica»
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-