Навіщо Росії відбирати «майно Меджлісу»

Заява російського окупаційного «глави Республіки Крим» Сергія Аксьонова про намір «націоналізувати» на користь фейкового та підконтрольного РФ «Духовного управління мусульман Криму» «майно Меджлісу» знову змушує звернути увагу на умови життя та переслідування, які зазнають кримські татари на землі своєї Батьківщини. Проте, з юридичної точки зору ситуація виглядає, дійсно, дещо дивно.

Як відібрати порожнечу?

Фактаж у цього «кейсу» такий: 27 жовтня відбувся «курултай мусульман Криму», що переобрав склад «духовного управління» та «муфтія Криму» Еміралі Аблаєва ще на п’ять років, що з позиції українського законодавства, не має жодної юридичної сили. Окрім, власне духовних питань, на зібранні були розглянуті й інші – в тому числі майнові питання та прозвучала вимога «націоналізувати майно Меджлісу». 29 жовтня Аксьонов цю інформацію підтвердив і стало зрозуміло, що рішення отримало «благословення». Але – на питання журналістів – а що ж мається на увазі як те саме «майно Меджлісу», глава окупаційної влади конкретно не відповів, але пообіцяв надати ЗМІ перелік об’єктів.

Проте, починати треба тут не з конкретних будівель чи квартир, а взагалі трохи приділити увагу самому терміну «майно Меджлісу». Тому що є очевидна колізія: до 2014 року Меджліс кримськотатарського народу існував де-факто у політичній площині, брав участь у політичному житті усієї України та конкретно Криму, але – і це ключова теза – в суто юридичному сенсі – такої організації не існувало. Саме так: з огляду на особливості українського законодавства, за думкою лідерів Меджлісу в прописаних нормах були відсутні критерії, що відповідали сутності Меджлісу, тобто – органу представництва цілого народу. Звісно, на цьому «грала» і українська влада, тому що зміна законодавства задля офіційної реєстрації Меджлісу в Мінюсті, відкривала подальшу «дорогу» для його нового статусу – а це було б загрозою утворення чогось на кшталт етнічного парламенту і такий приклад міг мати непередбачувані наслідки. Самому Меджлісу статус звичайної громадської організації був замалим, а проросійським політичним силам це надавало можливість говорити про існування «незаконного політичного утворення».

І до анексії Криму нічого в цій юридичній ситуації не змінилося. А з приходом російської окупації Меджліс був визнаний екстремістською організацією та його діяльність була заборонена. Але – як можна заборонити те, чого нема в юридичній площині? Тобто забороняючи Меджліс як існуючу організацію, російські окупанти визнавали реальність її існування. Але – її ж нема в юридичному полі, а відтак – що саме було заборонене та які є у окупаційної влади докази що те, що вони називають Меджлісом, саме він і є?

Оця уся юридична казуїстика, звісно, втомлює. Але – диявол саме у деталях. А тепер проаналізуємо заяви про «націоналізацію» «майна Меджлісу» саме з урахуванням вищевикладеного. І отримаємо дивний висновок: якщо організації нема в юридичній площині держави, то що можна в неіснуючої офіційно організації відібрати? Адже нема інформації, що власні офіси Меджліс колись захопив насильницьким шляхом та незаконно утримував. Зрозуміло, що була задіяна відома, але законна схема, коли власником є «Благодійний фонд «Крим»», що й надавав свої приміщення для роботи відповідній групі людей. Але – це справа фонду, знов-таки, де тут порушення закону? І тому заяви та ініціативи про «націоналізацію» «майна Меджлісу» - це є фейк від початку до кінця, тому що нема ніякого майна як такого, є майно «Фонду «Крим»».

А от у «Фонду «Крим»» є засновник – це Мустафа Джемілєв. І от на цьому ґрунті можна робити інший висновок – що «націоналізувати» хочуть пов’язану з його особистістю власність громади. Це докорінно інша справа. Адже – а що вважати за такою логікою (а вона також пролунала з вуст що Аксьонова, що ще одного зрадника – «депутата Держдуми РФ» Руслана Бальбека) майном Джемілєва? Аксьонов про колишню будівлю Меджлісу в центрі Сімферополя на вулиці Шмідта та якісь будівлі в селі Піонерське. Але – де документи, що це власність Джемілєва (про неіснуюче в принципі «майно Меджлісу» згадувати взагалі вже нема сенсу)? Заява Бальбека ж про те, що «Фонд «Крим»» придбав свого часу майно на внески мусульман Криму також не підкріплені нічим – хто здавав гроші, як вони були прийняті, хто виступав розпорядником?

І вимальовується дещо інша картина. Насправді, будівля центрального офісу, де працював апарат Меджлісу у Сімферополі, була незаконно відібрана ще 2014 року де-факто, а 2015-го – і де-юре на користь «Республіки Крим». Про інше міфічне «майно Меджлісу» говорити взагалі складно. Якщо воно є – покажіть його.

Як перекинути з хворої голови на здорову

Але чому ж ця ідея виникла саме зараз та якій сигнал таким агресивним способом подає окупаційна влада Криму Мустафі Джемілєву та Меджлісу, що діє на території України? Відповідь проста: це відверта особиста погроза. Причин для неї є декілька.

По-перше, в політичному сенсі вплив лідерів Меджлісу кримськотатарського народу у вигнанні на кримських татар на окупованій території, залишається дуже високим. Це підтверджується неучастю більшості населення у «виборах», що проводять окупанти – що 2014, що 2016, що 2018 року – на дільницях, в районах, де кримськотатарське населення переважає, явка складала в середньому від 4 до 20 % виборців. І це – вирок для російської влади та її представників в Криму. Тому що зламати народ не вдалося.

По-друге, серед колаборантської «еліти», що перейшла на службу окупантам не знайшлося постаті, що навіть наближено могла б користуватися авторитетом якій мають національний лідер Джемілєв та голова Меджлісу Чубаров. Всі спроби знайти серед кримських татар лояльну до РФ, але авторитетну постать провалювалися: той самий Бальбек обіцяв високу явку на вибори до Держдуми в 2016-му – і не виконав обіцянки. Так само і «заступник голови Держради Республіки Крим» та колишній заступник голови Меджлісу Ремзі Ільясов брав на себе відповідні зобов’язання щодо виборів Путіна навесні 2018-го – і знову провал. Власне, Ільясову, що до 2014 року був доволі помітною політичною фігурою та 2013 року зовсім трохи програв Чубарову на виборах голови Меджлісу, і намагалися створити імідж нового «лідера кримських татар», але – марно. У підсумку влітку він був відправлений у відставку з посади у «Держраді», а десять днів тому – пішов із посади голови руху «Къырым», що був створений під контролем окупантів як лояльна політична організація кримських татар.

Власне, й інший проект окупантів, «Рада кримсько-татарського народу», що була створена на позачерговому фейковому «Курултаї» у лютому цього року, також нічим взагалі за цей час себе не проявила. І по факту єдиною вагомою політичною фігурою залишається тільки «муфтій Криму» Еміралі Аблаєв, адже все ж таки треба визнати: кримські татари не припинили ходити до мечетей та певний авторитет як релігійного провідника за Аблаєвим є. Інша справа, що нікуди не ділися його контакти із окупантами, але це – вже справа правоохоронних органів України.

І по-третє, окупаційну владу неабияк дратує активність кримськотатарських активістів, що об’єдналися у громадську мережу «Кримська солідарність». Передусім, це родичі тих кримських татар, що зараз перебувають під слідством чи вже засуджені російськими судами за політичними («екстремізм») чи релігійними критеріями (належність до партії «Хізб-ут-Тахрір» зокрема, яка також окупаційним законодавством приписана до «екстремізму»). Останні збори цієї організації, що проходили в Сімферополі 27 жовтня паралельно із фейковим «Курултаєм» відвідали представники окупаційної прокуратури разом із співробітниками «Центра протидії екстремізму» (ці взагалі прийшли у балаклавах) задля того, щоб вручити координатору «Кримської солідарності» Діляверу Меметову та юристам Ліле Гемеджі та Едему Семедляєву застереження щодо заняття «екстремістською та терористичною діяльністю». Тобто, якщо говорити зрозумілою мовою, то це «застереження» є нічим іншим, як способом примусити «інформувати» прокуратуру чи ФСБ про щось, що може трактуватися як екстремізм чи тероризм за російськими законами. Тобто – ще простіше – йдеться про спробу примусу до звичайне «стукачества». А застосувати його до керівників «Кримської солідарності» вирішили у вельми ієзуїтський спосіб: адже вони і є організаторами відповідних заходів, які російським силовикам видаються екстремістськими. Тобто донести треба або на самих себе, або – на людей безневинних, які вже й без того постраждали від свавілля окупантів. За недонесення – також є відповідальність, в тому числі, можна й реально «сісти».

На такому тлі розмова про «націоналізацію майна Меджлісу» - це промовистий сигнал його лідерам у Києві, що підтримують співвітчизників у відтятому в України Криму, про те, що ця активність дуже дратує окупантів. А тому – у хід йдуть зовсім вже негідні аргументи, в прямому сенсі – відберемо дім, не залишимо нічого. І все це знову і знову ставить на порядок денний кричущу необхідність для України та цивілізованого світового співтовариства - реальної та ефективної роботи щодо деокупації української території. А як черговий крок у відповідь в разі відбору майна – позов в міжнародний суд, що вже почав задовольняти позови українських підприємців та установ та арештовувати російське майно закордоном.

Віктор Чопа, Київ