Як я їздив до окупованого Криму

Аналітика
8995
Ukrinform
Враження українця, який після анексії вперше відвідав півострів

Чому я вирішив поїхати до Криму, окупованого Росією? По-перше, і найголовніше - щоб переконатися, чи правда, що місцеві жителі, м'яко кажучи, не в захваті від нав'язаної їм російської дійсності. Справжня Росія виявилася зовсім не такою романтичною для більшості проросійськи налаштованих кримчан.

Отже, як починалася “подорож”. Дістатися до окупованого Росією українського півострова можна маршруткою, автобусом, таксі, а також BlaBlaCar. Вартість такої послуги - від 550 до 1000 грн. Поїздки вважаються нелегальними, адже офіційно транспортне сполучення з Кримом зупинено наприкінці 2014 року.

Я вибрав маршрутку через одну з численних фірм, оголошення про які можна побачити не лише у вагонах метро. Як то кажуть: гугл вам у допомогу! Машина на сім осіб домчала до так званого кордону в Херсонській області за 9 годин. До речі, такі маршрутки відправляються з різних міст  досить часто і цілодобово. Що цікаво: гроші за поїздку водій збирає при посадці, але довозить лише до “кордону”. Там пасажири виходять з машини, проходять самостійно паспортний і митний контроль, потім пішки йдуть метрів 800 до зони російської відповідальності, і після проходження всіх процедур на них чекає машина з кримськими автономерами на “іншому березі”.

Хто контролює такі перевезення, чи то, хто їх “кришує” і де: в Криму, на материковій Україні? Питання відкрите.

Спостерігати за рухом на цьому так званому кордоні також цікаво. Точніше, за контингентом, який прямує туди-сюди.

Більшість їде до родичів. У когось вони залишилися у Криму, хтось їде до дітей, братів, сестер на материковій Україні. Є і такі, хто по справах. Наприклад, група молодих людей у фірмових футболках з написом “ЦУМ”.

А є і такі, кого зустрічають і проводжають майже з почестями. Причому, як на нашій, так і на російській стороні. Що це за “поважна” людина їхала на джипі з київськими номерами і з окремою машиною охорони, невідомо. Але чоловіка пропустили без черги українські прикордонники, а потім і російські.  Бідолага так поспішав, що за Армянськом пересів у гелікоптер, який приземлився акурат у полі.

У пункті пропуску на адмінмежі з півостровом відчуваєш: Крим - наш. Це видно і по тому, що облаштування - тимчасове: мінімум комфорту, зручностей і таке інше. Таке враження, що ці споруди - на день-два. Чого не скажеш про іншу сторону. Тут все майже як на міжнародних автомобільних пунктах пропуску. Пасажири, які, на відміну від мене, не вперше пересікають цю зону, кажуть, що росіяни будували свій кордон стаханівськими темпами.

На під'їзді з української сторони видно вітряк, який генерує електрику. У росіян чутно, як працює генератор. Все це - наслідки енергоблокади в 2015-му.

Перехід з однією сторони до іншої зайняв майже п'ять годин. Водій каже: це ще пощастило, нинішнім літом бували випадки, коли в чергах доводилося стояти і по 13 годин.

Дві години кримською землею - і ти на залізничному вокзалі Сімферополя. Оце жах, шок! Для людини, яка щороку бувала тут влітку, важко повірити своїм очам. Як це так??? Порожній вокзал, курортна автостанція, до якої було не пробитися через довжелезні черги - також порожня. І тільки кожні 10 хвилин - оголошення про небезпеку терористичних актів і  заклики бути пильними.

Порожній розклад руху поїздів на вході до приміщення вокзалу - як насмішка. Всередині працює лише туалет. Платний. І до того ж - рамка з металошукачами. До речі, такі ж рамки встановлені, наприклад, в колись популярному Руському театрі в Сімферополі.

Що впадає ще в очі, так це інші тролейбуси до Ялти, Алушти. Не ті старі, як колись, але і не нові. Просто трохи новіші. На деяких написано “в дар від Санкт-Петербурга”, ну і, колір - російський триколор. Також подаровані і електрички. Списані в Росії і переправлені на півострів, вони замінили кримські. Але, як на мене, в якості нічим відрізняються. І до того ж - кількість вагонів менша, і курсують вони значно рідше, ніж за українських часів.

До речі, про Україну тут згадують, може, і не з любов'ю, але з ностальгією за кращими часами, це точно.

Судіть самі: зараз навіть таким як я, впадає в око величезна кількість “понаїхавших”. І це не туристи, а, схоже, переселенці, які скористалися державною “послугою” переселення з Чукотки, Якутії і інших районів півночі.

Розчулив мене один випадок: в міській маршрутці їхав поруч з жіночкою, розговорилися. Вона вчителька з Феодосії. Коли дізналася, що я - з України, почув: “А можна я за вас потримаюся?”.

А як про Україну згадують місцеві пенсіонери. Якби сам не чув, не повірив би. Адже саме вони і були тією “рушійною силою”, яка ходила на той горе-”референдум” у березні 2014-го. А тепер кажуть: ми, мовляв, були налякані. Начебто злякалися “Правого сектору”. Отака історія. Де тепер цей “Правий сектор” і де Крим”?

 Фото: https://ua.krymr.com

Побував я не лише в Сімферополі. Дуже здивувався, коли побачив “Нашу рябу”, “Єву”, “Ельдорадо”. Працює тут і “Ашан”. Але - жодного великого російського банку, якісь невідомі навіть для самих росіян банківські установи-одноденки. Я б, наприклад, не ризикнув вкладати в таке свої кошти.

Не міг не розпитатися про зарплати. Цікаво ж, на що повелися кримчани. Так от, у 2014-му, і це правда, гроші ледве не текли рікою - і держслужбовцям, і лікарям, і вчителям. А вже в січні 2015-го кран перекрили. В тому числі, пенсіонерам. У виграші залишилися військові, поліція, тобто, силовики. Для порівняння: середня зарплата в соціальній сфері - 6 тисяч рублів (це трохи менше 2,5 тис. грн), у медсестер - майже така ж. Пенсії - від 8 тисяч рублів. Але ж і ціни кримсько-російські навіть вищі, ніж в сусідньому Краснодарському краї. Одна жіночка пенсіонерка жалілася, мовляв, у 70-річному віці вона змушена працювати в школі, бо жити немає на що.

Літній день у Феодосії, 7 липня 2017 року

Дістався Коктебеля. Культове місце було колись. Тепер - інша реальність. Міні-готелі, пансіонати стоять як пам'ятники українському курорту. Порожні пляжі, зацементована набережна, поодинокі «масквічі» біля будинку Волошина пропонують невідомо для кого авторські прикраси за неймовірно високу ціну. У Феодосії - ситуація не краща: відпочивальників - зась.

І не лише відпочивальників. Не побачив я і туристів з рюкзаками за плечима. Як досвідчений турист з багаторічним стажем скажу, що з материкової України, навіть при сильному бажанні,   дістатися сюди зі спорядженням дуже і дуже проблематично: на “кордоні” перевіряють дуже ретельно.

Місцеві кажуть, що, мовляв, російська влада свідомо проводить політику відсутності курортників у Криму. Бо перспектива півострова - військова база. Тому і ціни на авіаквитки в кримському напрямку такі захмарні. Щоб не вешталися там, де не треба.

Щодо цін. Так, всюди дорожнеча. Місцевий пропагандистський рупор - “Крымская правда” - б'є тривогу, розслідування проводить, чому ж так все подорожчало, адже навіть у Москві товари і послуги значно дешевші, ніж у Криму.

Природа від курортників відпочиває. Уявляєте, вода в морі така чиста і прозора, що можна угледіти зграйки риб. Не лише малькі, а і дорослі рибки. Так і пригадується фраза з фільму “Неймовірні пригоди італьянців у Росії”: “Обережно, рибку не передави!”. Але чомусь сумно. І зовсім не хочеться ділитись: “А я на морі!”. Таке відчуття, ніби ти в якійсь “сірій” зоні, на острові несвободи. Від кримчан, до речі, тільки і чув: щасливі ви там, у вас свобода. Вони, напевно, знають, що це таке.

Максим Попільняк, звичайний українець, Київ-Крим.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-