Тортури за стіною: як Росія усуває контроль над місцями несвободи

Укрінформ
Тортури за стіною: як Росія усуває контроль над місцями несвободи
Міжнародні організації можуть документувати катування українців у російському полоні, але фактично не здатні контролювати умови їхнього утримання

На початку листопада цього року РФ офіційно вийшла з Європейської конвенції про запобігання катуванням. Через це Європейський комітет із запобігання катуванням (КЗК) більше не зможе перевіряти місця позбавлення волі в країні. Що це означає для тисяч українців – військовополонених і цивільних, яких Москва утримує у місцях несвободи?

Що таке КЗК?

КЗК – незалежний моніторинговий орган Ради Європи, створений на підставі Європейської конвенції про запобігання катуванням, ухваленої 26 листопада 1987 року. Конвенція набула чинності 1 лютого 1989-го, тоді ж розпочав роботу Комітет. Його створення стало важливим нововведенням у міжнародному праві: замість того щоб лише карати винних після вчинення злочину, було запроваджено механізм регулярних перевірок місць несвободи для запобігання катуванням.

Основна функція КЗК – регулярні інспекції місць, де люди перебувають не з власної волі. Йдеться не лише про в’язниці. До сфери його моніторингу належать слідчі ізолятори та виправні колонії, поліцейські відділки, психіатричні лікарні та інші установи, де людей позбавляють волі за рішенням державних органів.

Особливість Комітету полягала в його широких повноваженнях. Його представники могли відвідувати будь-які місця несвободи на території держави-учасниці, безперешкодно пересуватися територією установ, спілкуватися з ув’язненими без присутності адміністрації, отримувати інформацію про умови утримання, медичне забезпечення, харчування та поводження з ув’язненими.

Візити могли бути плановими (зазвичай раз на чотири роки) або позаплановими – коли виникала потреба в терміновій перевірці. Державу заздалегідь повідомляли про намір здійснити візит, але після повідомлення інспектори могли прибути до конкретної установи без попередження.

Фото DV / Y. Vishnevets
Фото DV / Y. Vishnevets

Росія і КЗК

За результатами кожного візиту Комітет готував звіт, у якому викладав виявлені проблеми та рекомендації щодо їх усунення. Далі відбувався діалог із національною владою: держава мала відповісти на зауваження й повідомити, яких заходів ужила. Звіти зазвичай були конфіденційними, але уряди могли погодитися на їх оприлюднення. Якщо держава відмовлялася співпрацювати або ігнорувала рекомендації, Комітет мав право зробити публічну заяву.

Важливо розуміти: КЗК не був судом і не виносив вироків. Він не встановлював кримінальну відповідальність конкретних посадовців. Його завданням було попередження катувань через незалежний моніторинг і рекомендації. Цим він доповнював діяльність Європейського суду з прав людини. КЗК мав можливість побачити те, що відбувається за зачиненими дверима російських в’язниць, тоді як ЄСПЛ переважно розглядав наслідки вже вчинених порушень.

Росія приєдналася до конвенції в 1998 році. За період до 2021 року Європейський комітет із запобігання катуванням здійснив 30 візитів до країни й відвідав понад 450 місць позбавлення волі. Однак, за увесь період перевірок, російська влада погодилася оприлюднити лише чотири звіти. Решта залишилися засекреченими. Тобто навіть тоді, коли Росія формально була учасницею конвенції, вона фактично обмежувала прозорість своєї пенітенціарної системи.

Після 2021 року співпраця припинилася: російська влада більше не допускала представників Комітету до своїх установ. Вихід із конвенції 1 листопада 2026 року лише юридично закріпив цю ізоляцію.

Українці в російському полоні, або Катування як система

Точну кількість українців, які перебувають у російській неволі, встановити неможливо. За даними Медійної ініціативи з прав людини станом на 16 вересня 2026 року РФ незаконно утримує 2654 цивільних українців. Але насправді їхня кількість значно більша. Становище цивільних нерідко ще складніше, ніж військовополонених: Росія не визнає їх окремою категорією незаконно утримуваних осіб, натомість часто оформлює затримання як кримінальне переслідування за російським законодавством.

І військовополонені, і цивільні українці зазнають у Росії катувань та жорсткого поводження. За даними ООН, про це повідомили 96% опитаних звільнених українських військовополонених і 84% звільнених цивільних. Ще в жовтні 2024 року Незалежна міжнародна комісія ООН дійшла висновку, що катування українських цивільних і військовополонених російською владою мають ознаки злочину проти людяності. Причому йшлося не тільки про окуповані українські території: Комісія встановила відповідні практики також у місцях утримання на території самої Російської Федерації.

Витавруване хірургом гасло на животі українського полоненого Андрія Переверзєва / Фото nashaniva.com
Витавруване хірургом гасло на животі українського полоненого Андрія Переверзєва / Фото nashaniva.com

Про масштаби й жорстокість катувань свідчать історії звільнених із російського полону українців. Військовослужбовець 79-ї десантно-штурмової бригади Андрій Переверзєв, який потрапив у полон у лютому 2024 року, розповів, як російські військові били його, застосовували електричний струм до відкритих ран. Згодом хірург випалив  на його животі напис «слава россии» і літеру Z. Ця історія стала відомою далеко за межами України. Інший приклад – цивільна українка Наталія Власова: захоплена ще в березні 2019 року, вона пережила чотири місяці катувань і сексуального насильства в донецькій катівні «Ізоляція». Її також залякували погрозами викрасти й убити маленьку доньку.

ООН та українські офіційні особи задокументували сотні випадків загибелі українських громадян та військовослужбовців у російських в’язницях та таборах через тортури та відсутність медичної допомоги. Як зауважив представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Олег Гущин, усі види катувань, визначені  Стамбульським протоколом, застосовувалися в російському полоні.

Наслідки тортур / Фото Костянтин і Влада Ліберови
Наслідки тортур / Фото Костянтин і Влада Ліберови

Які міжнародні механізми залишаються?

Після повідомлення про вихід Росії з конвенції виникає закономірне запитання: чи означає це, що міжнародні організації взагалі втратили можливість стежити за ситуацією з катуваннями в Росії? Ні. Попри вихід із конвенції, залишаються три міжнародні механізми, які дають змогу збирати й документувати свідчення про катування та інші порушення прав людини.

1. Комітет ООН проти катувань

Росія залишається учасницею Конвенції ООН проти катувань, яку ратифікувала ще 1987 року. Це означає, що вона й надалі несе міжнародно-правові зобов’язання щодо запобігання катуванням, розслідування таких випадків і притягнення винних до відповідальності.

Але тут є важлива обставина: Росія не підписала й не ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань  (OPCAT). Саме цей протокол передбачає систему регулярних незалежних відвідувань місць несвободи. Отже, Росія не має й відповідного національного превентивного механізму в межах цього протоколу.

2. Спеціальний доповідач ООН з питань становища у сфері прав людини в Росії

Цей мандат, заснований Радою ООН з прав людини у жовтні 2022 року через різке погіршення ситуації з правами людини в РФ, після початку повномасштабного вторгнення в Україну залишається одним із важливих інструментів міжнародного спостереження. З 2023 року спецдоповідачкою ООН з питань прав людини в Росії є відома болгарська журналістка Маріана Кацарова.

Маріана Кацарова, спецдоповідачка ООН з питань прав людини в РФ / Фото Укрінформ
Маріана Кацарова, спецдоповідачка ООН з питань прав людини в РФ / Фото Укрінформ

Втім, спеціальний доповідач не має повноважень самостійно інспектувати російські в’язниці. Ба більше, Москва заборонила Маріані Кацаровій в’їзд на територію Росії. В інтерв'ю Укрінформу спецпредставниця ООН наголосила, що репресії всередині РФ та агресія за її межами є складниками однієї політики. Вона зауважує, що «…до українських бранців ставляться особливо жорстоко через високий рівень безкарності».

3. Московський механізм ОБСЄ

Московський механізм ОБСЄ – процедура незалежного розслідування порушень прав людини, створена у 1991 році. Вона дозволяє групі держав-учасниць ініціювати таке розслідування в іншій державі, зокрема без її згоди. Призначені експерти збирають свідчення, аналізують документи й докази та готують доповідь із висновками. У контексті російсько-української війни механізм використовували для документування незаконного утримання українських цивільних, катувань і жорстокого поводження з військовополоненими. У 2024 році 45 держав ОБСЄ ініціювали його застосування для дослідження становища незаконно утримуваних Росією цивільних, а у 2025-му 41 держава ініціювала розслідування порушень щодо українських військовополонених. Механізм дає змогу документувати злочини навіть без доступу до місць утримання, однак не замінює регулярного фізичного моніторингу в’язниць.

Гуманітарна місія Червоного Хреста

Ще один вимір проблеми – відсутність незалежного гуманітарного доступу до українських військовополонених – саме те, чим мав би займатися Червоний Хрест. Відповідно до ІІІ Женевської конвенції 1949 року, Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) має право відвідувати військовополонених, перевіряти умови їхнього утримання та спілкуватися з ними без свідків. Забезпечити такий доступ зобов’язана сторона, яка утримує полонених. Однак із 2024 року МКЧХ не має доступу до українських військовополонених у Росії та на окупованих нею територіях. У липні 2026 року президентка організації Мір’яна Сполярич-Еггер під час візиту до Москви знову порушувала питання відновлення доступу, однак домовитися про це не вдалося. Станом на серпень 2026 року МКЧХ відвідав понад 9800 військовополонених з обох сторін, проте переважна більшість цих відвідувань відбулася в Україні. Відмова в доступі сама по собі не доводить фактів катування конкретних полонених, але позбавляє незалежний гуманітарний механізм можливості перевіряти умови їхнього утримання.

Що в результаті?

Фактично, на сьогодні в міжнародної спільноти залишається лише можливість документувати злочини РФ – збирати свідчення звільнених українців, аналізувати документи, встановлювати систематичність порушень, готувати доповіді й передавати матеріали для майбутніх судових процесів. Але вони не можуть повноцінно замінити незалежного спостерігача, який має можливість без попередження зайти до камери, поговорити з ув’язненим і перевірити, що там відбувається.

Повернення українських військових з російського полону / Фото Укрінформ
Повернення українських військових з російського полону / Фото Укрінформ

Тож у даному випадку йдеться не просто про вихід Росії з конвенції, а про демонтаж міжнародного контролю над російською пенітенціарною системою на тлі систематичного застосування катувань як інструменту державного насильства. Росія усуває незалежний нагляд саме тоді, коли міжнародні організації накопичили дедалі більше свідчень про злочини в її місцях несвободи.

Світлана Шевцова, Київ

Перше фото: Укрінформ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-