У новій доповіді спеціальна доповідачка ООН з питань прав людини в Росії Маріана Кацарова наголошує на тісному зв’язку між російською агресією проти України та посиленням репресій усередині РФ. За її словами, Кремль не лише придушує антивоєнні голоси й знищує громадянське суспільство, а й переслідує критиків за кордоном, використовуючи міжнародні механізми. Водночас Росія мілітаризує освіту, примусово вербує до війська мігрантів і представників корінних народів.

Кацарова – відома болгарська журналістка, правозахисниця та міжнародна експертка з прав людини. Після російського вторгнення в Україну у 2014 році очолювала Моніторингову місію ООН з прав людини на Донбасі. У травні 2023-го стала першою спеціальною доповідачкою ООН щодо ситуації з правами людини в Росії. Москва заборонила їй в’їзд на територію РФ.

Укрінформ розпитав у неї про масштаби російських злочинів та можливість притягнення винних до відповідальності.

ВІЙНА ПРОТИ УКРАЇНИ І ВНУТРІШНІ РЕПРЕСІЇ В РФ – СКЛАДНИКИ ОДНІЄЇ ПОЛІТИКИ КРЕМЛЯ

- У своїй доповіді ви стверджуєте, що репресії всередині Росії та агресія за її межами є складниками однієї політики. Як повномасштабна війна проти України змінила ситуацію з репресіями в Росії?

- Безумовно. Це один із головних висновків моєї останньої доповіді «Зрадники Батьківщини: стратегія страху й покарання». Репресії всередині країни та агресія проти України тісно взаємопов’язані.

Війна дає владі привід оголошувати людей зрадниками та ворогами держави. Будь-кого, хто висловлює антивоєнну думку, ставить «лайк» під антивоєнним дописом у соцмережах або виступає проти війни, розглядають не просто як ворога, а як злочинця.

На початку повномасштабного вторгнення влада в РФ запровадила кримінальні норми, спрямовані проти інакодумства. Йдеться, зокрема, про закони, що встановлюють воєнну цензуру, передбачають відповідальність за «дискредитацію» збройних сил і поширення так званих фейків про армію. Усе це є компонентами стратегії придушення свободи слова та антивоєнних голосів.

- Ви також зазначаєте, що репресії в Росії набувають транснаціонального характеру. Як Кремль переслідує людей, які виїхали з країни?

- РФ прагне не лише змусити мовчати тих, кого всередині країни оголошує ворогами та зрадниками, а й покарати їх за кордоном, у вигнанні.

В офіційному російському переліку терористів та екстремістів нині міститься 22 тисячі імен. Значну частину цього списку становлять інакодумці, правозахисники та антивоєнні активісти, які не погоджуються з офіційною кремлівською позицією. Їх оголошують терористами або екстремістами й висувають проти них відповідні кримінальні обвинувачення.

Влада також оголосила екстремістськими організаціями цілі групи. У 2024 році Верховний суд визнав таким ЛГБТ-рух. Або ж – неіснуючий «рух російських сепаратистів». Після цього до переліку внесли 172 неурядові організації, більшість із яких представляють нацменшини та корінні народи: Дар’ї Єгерєвій і Наталії Леонгардт, наприклад, загрожує до 30 років ув’язнення. Їх переслідують за нібито участь у терористичній організації лише тому, що їхню громадську організацію «Форум корінних народів» внесли до переліку терористичних. Вони займалися мирною діяльністю та співпрацювали з ООН.

Спочатку людей або організації оголошують терористичними чи екстремістськими, вносять до відповідного переліку, а потім відкривають проти них кримінальні справи. Якщо ці люди перебувають за кордоном, Росія може судити їх заочно. У серпні, до слова, РФ ухвалила відповідний закон. Вони втрачатимуть свої громадянські права. Я називаю це «законом про громадянську смерть», оскільки такі люди більше не зможуть отримувати консульські послуги, поновлювати паспорти чи реєструвати народження дітей. Фактично вони можуть стати особами без громадянства, хоча й надалі матимуть російські паспорти.

Як приклад – Сергій Давідіс, один із керівників правозахисної організації «Меморіал», яка є лауреатом Нобелівської премії миру. Торік його заочно засудили до шести років ув’язнення за те, що він опублікував у Фейсбуці заяву організації, в якій членів батальйону «Азов», ув’язнених у Росії, було визнано політичними в’язнями.

- Ви звертаєте увагу на те, що Росія використовує механізми Інтерполу, запити про екстрадицію та інші міжнародні інструменти для переслідування опонентів за кордоном. Як демократичні країни можуть запобігти зловживанню цими механізмами?

- Моя доповідь Раді ООН з прав людини, представлена наприкінці вересня, – перший такий документ Організації Об’єднаних Націй про транснаціональні репресії в конкретній країні. Сподіваюся, він сприятиме виробленню підходу ООН до того, як держави-члени можуть протидіяти цій проблемі.

Я рекомендую розробити нову міжнародну конвенцію з прав людини щодо транснаціональних репресій. Це може здатися надто амбітною метою, адже таку ініціативу блокуватимуть держави, які вдаються до подібних практик, зокрема Росія. Але поки що немає навіть узгодженого визначення транснаціональних репресій, не визначено, хто є їхніми жертвами та які обов’язки мають держави перебування, якщо такі репресії відбуваються на їхній території.

Транснаціональні репресії – це стратегія, а не низка поодиноких інцидентів. Російський уряд застосовує щонайменше десять різних методів подібного переслідування.

Один із них – зловживання червоними повідомленнями Інтерполу. Російська влада регулярно використовує механізм МОКП, щоб домагатися арешту інакодумців і критиків в інших країнах-членах організації.

Це зловживання не лише самою організацією, а й міжнародними інституціями, покликаними захищати нас від справжніх терористів. У результаті людей можуть затримувати за кордоном через такі повідомлення.

Країни перебування та сам Інтерпол мають перевіряти кожне повідомлення, перш ніж його вносять до системи. Необхідно запровадити сувору процедуру перевірки, щоб з’ясувати, чи не має справа політичного підґрунтя. Це особливо важливо у випадку Росії з огляду на те, наскільки широко вона використовує цей механізм.

Росія також покладається на двосторонні угоди та механізми, створені в межах Співдружності Незалежних Держав. У СНД немає належної системи перевірки осіб, оголошених у розшук. Росія, Білорусь і країни Центральної Азії передають численні списки імен, не перевіряючи, хто ці люди. Це може призвести до їхнього арешту в будь-якій державі СНД.

Моє робоче визначення транснаціональних репресій не обмежує коло їхніх жертв за національністю. Це можуть бути люди будь-якого громадянства, яких уряд вважає реальними або уявними ворогами. Наприклад, у 2019 році в Берліні застрелили Зелімхана Хангошвілі – чеченського опозиціонера, громадянина Грузії. Убивство скоїв співробітник російських спецслужб.

- Ви згадували, що членів батальйону «Азов» та інших українських бранців у Росії судять за обвинуваченнями, пов’язаними з тероризмом, замість того щоб поводитися з ними як із військовополоненими. Наскільки поширена така практика?

- Російський уряд оголосив батальйон «Азов» терористичною організацією. Його бійці є військовополоненими. Однак замість того, щоб поводитися з ними відповідно до правил, які застосовуються до військовополонених, і, якщо їх притягують до суду, судити за цими правилами, – їх судять як терористів.

Це стосується більшості українських бранців у Росії, справи яких розглядають суди, зокрема військові. Можливо, 90 відсотків з них обвинувачують у злочинах, пов’язаних із тероризмом, а не в участі в бойових діях.

За Женевськими конвенціями, військовополонені перебувають під захистом і можуть бути засуджені за участь у бойових діях як військовослужбовці. Їх не можна вважати цивільними особами й обвинувачувати в тероризмі.

ВІЙСЬКОВА ПІДГОТОВКА В РОСІЙСЬКИХ ШКОЛАХ СЯГАЄ 50% НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

- У вашій доповіді також ідеться про мілітаризацію освіти в Росії. Як Кремль використовує школи, щоб готувати дітей до війни?

- Влада прагне викорінити будь-які антивоєнні висловлювання та думки, які суперечать війні, закликають до миру або вимагають припинити агресію.

Один із проявів цього – мілітаризація освіти. Вона стосується не лише тисяч депортованих до Росії українських дітей, яких піддають ідеологічній обробці через систему освіти, а й російських дітей.

Раніше військова підготовка становила 30% навчального часу в школах. З цього місяця цей показник зріс до 50%. Мені відомо, що дітей навіть навчають розбирати, збирати й запускати безпілотники. Влада готує своїх дітей до того, щоб вони стали майбутніми солдатами в нескінченній загарбницькій війні.

Водночас 1100 дітей та підлітків віком до 18 років внесли до переліку терористів та екстремістів і висунули проти них обвинувачення у злочинах, пов’язаних із тероризмом. Їм загрожують тривалі терміни ув’язнення.

Російські силовики також вдаються до обману дітей. Наприклад, видають себе за представників російського добровольчого батальйону, який воює в Україні, і запитують дітей, чи погодилися б ті записатися до нього. Підлітки іноді відповідають ствердно, а згодом виявляють, що проти них висунули обвинувачення в тероризмі.

Російський уряд не визнає, що веде війну. Він називає її «спеціальною військовою операцією». Українським військовополоненим не надають захисту, передбаченого Женевськими конвенціями, оскільки з ними не поводяться як із військовополоненими. Те саме стосується тисяч українських цивільних, яких утримують без зв’язку із зовнішнім світом і про місцеперебування яких їхні рідні нічого не знають.

Ви добре знаєте, що сталося з вашою колегою, журналісткою Вікторією Рощиною, яку російська влада викрала в Запорізькій області, коли вона перебувала там у журналістському відрядженні.

- Чи бачите ви ознаки того, що російська влада систематично готує суспільство до затяжної війни, придушуючи інакодумство?

- Насамперед готує до авторитарного правління. Саме так влада зміцнює свої позиції – знищуючи громадянське суспільство, неурядові організації та незалежні медіа.

Без громадських організацій, правозахисників, незалежних медіа та адвокатів люди не мають дійової системи, на яку могли б покластися для захисту своїх прав, притягнення винних до відповідальності та забезпечення справедливості.

Влада також перекриває канали комунікації, фактично позбавляючи росіян доступу до альтернативної інформації, до інтернету.

Тепер, наприклад, правопорушенням вважається пошук в інтернеті так званих екстремістських матеріалів. Влада трактує це поняття надзвичайно широко. До таких матеріалів можуть зарахувати продукцію структур, оголошених екстремістськими або терористичними, як-от організація Навального чи «Меморіал». Навіть доповіді Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні можуть бути визнані такими матеріалами. На Уралі правозахисника засудили до ув’язнення за публікацію доповіді ООН про Україну.

ПРИМУСОВА МОБІЛІЗАЦІЯ ЗНИЩУЄ МАЛОЧИСЕЛЬНІ КОРІННІ НАРОДИ

- Ви також описуєте дедалі жорсткіші методи залучення людей до російських збройних сил. Хто найбільше потерпає від цього та які наслідки це має для корінних народів Росії?

- Я вважаю цю війну імперіалістичною за своєю природою, оскільки найбільш вразливі верстви населення залучали до неї та мобілізували найжорстокішими методами. Зокрема, непропорційно сильно постраждали корінні народи. У Москві та Санкт-Петербурзі мобілізацію проводили онлайн і порівняно м’якшими методами. Але у віддалених селах Сибіру від самого початку війни приїжджали автобусами представники міністерства внутрішніх справ, ходили від хати до хати, витягали чоловіків силоміць і відправляли їх за тисячі кілометрів воювати.

Деякі корінні народи живуть у північній частині Сибіру, і цілий народ може складатися з мешканців лише чотирьох сіл. Згадувана Дар’я Єгерєва, якій загрожує до 30 років ув’язнення, належить до селькупів – корінного народу, який проживає поблизу Томська. Його чисельність становить лише близько 3–3,5 тис. осіб.

Інший приклад – Павло Суляндзига, керівник фонду «Батані», що базується у США. Російський уряд оголосив фонд небажаною організацією через його активну діяльність на Постійному форумі ООН з питань корінних народів. Суляндзига належить до народу удегейців, які проживають у Хабаровському та Приморському краях.

Коли такі народи втрачають навіть двох-трьох чоловіків унаслідок непропорційної мобілізації, яку часто проводять проти їхньої волі, наслідки стають катастрофічними. Деякі з цих корінних народів уже опинилися під загрозою зникнення.

КАНІБАЛИ, ҐВАЛТІВНИКИ, МІГРАНТИ…

- Ви також задокументували вербування ув’язнених до російської армії та помилування людей, засуджених за тяжкі злочини. Що відбувається, коли ці чоловіки повертаються з війни?

- Я задокументувала випадки, пов’язані з надзвичайно тяжкими злочинами. Наприклад, торік повідомляла про канібала, якого помилували після того, як він підписав контракт на участь у війні проти України. До цього він убив 14 людей і з’їв частини їхніх тіл.

Багато російських ветеранів так званої СВО повертаються до цивільного життя. Деякі з них скоюють насильницькі злочини проти жінок і дітей, зокрема сексуальне насильство. Однак вони уникають відповідальності. Розслідування та кримінальні провадження проти них призупиняють, якщо вони підписують новий контракт і знову вирушають воювати в Україну. Деякі робили це вже по кілька разів.

- Ви також висловлювали занепокоєння щодо вербування мігрантів. Що вам вдалося з’ясувати?

- Мігрантів, особливо з країн Центральної Азії, а також шукачів притулку з різних країн нерідко примушують підписувати контракти на участь у війні проти України.

Це відбувається так: людей зупиняють на вулиці, а поліцейські кажуть їм: «Ви ж знаєте, що на вас чекає, якщо не підпишете цей контракт». Іноді мігрантам також пропонують російське громадянство як заохочення.

Мені, наприклад, відомо про п’ятьох чоловіків із Сирії, які шукали притулку. Їх зупинили й побиттям змусили підписати контракти на участь у війні проти України.

Крім того, дедалі частіше йдеться про торгівлю людьми – чоловіками з країн Африки, Латинської Америки та Азії, зокрема Шрі-Ланки й Непалу. Їм обіцяють роботу на будівництві або іншу цивільну роботу. Але після прибуття до Росії вони зазнають жорстокого поводження й катувань, а потім їх примушують підписувати військові контракти. Часто їм навіть не надають перекладача. Просто підсовують документ російською мовою, якої вони не розуміють. У них забирають паспорти, після чого відправляють на війну.

- Чи можна сказати, що війна вже вплинула практично на всі сфери російського суспільства?

- Не думаю, що в російському суспільстві залишилася бодай одна сфера, на яку війна проти України не вплинула б негативно.

Діячів культури, журналістів та всіх, хто висловлює антивоєнну позицію, не просто звільняють з роботи чи позбавляють можливості продовжувати професійну діяльність. Проти них також порушують кримінальні справи за обвинуваченнями в дискредитації збройних сил або поширенні фейків про армію.

Щороку у своїй доповіді я наводжу імена діячів культури – співаків, акторів і письменників, – які зазнали таких переслідувань.

РОСІЯ Є ОДНИМ ІЗ ГОЛОВНИХ ОРГАНІЗАТОРІВ ЗАМОВНИХ УБИВСТВ У СВІТІ

- Чи задокументували ви випадки безпосередньої причетності російських спецслужб до фізичних нападів за кордоном?

- Фізичні напади – найтяжча форма транснаціональних репресій, оскільки вони безпосередньо загрожують життю людей. Російська Федерація посідає третє місце серед десяти держав, відповідальних за 70 відсотків усіх задокументованих нападів за останнє десятиліття.

Росія є одним із головних організаторів замахів на вбивство. У багатьох випадках це було встановлено в судовому порядку.

Згадайте справу в Німеччині, пов’язану з Вадимом Красіковим – співробітником ФСБ, якого засудили до ув’язнення за вбивство згадуваного Зелімхана Хангошвілі. Згодом, два роки тому, його звільнили в межах обміну полоненими, і тепер він знову в Москві.

Згадаймо отруєння Олександра Литвиненка в Лондоні у 2006 році.

У 2022 і 2023 роках були спроби отруїти трьох жінок – двох журналісток і одну правозахисницю – після їхніх поїздок до Німеччини та Чехії. Йдеться про журналістку «Нової газети» Олену Костюченко, колишню журналістку «Эха Москвы» Ірину Баблоян і засновницю Free Russia Foundation Наталію Арно.

У військовому госпіталі у США Наталії Арно повідомили, що проти неї застосували новий тип речовини «новачок», імовірно, розпилили її на подушку. Однак жодної додаткової інформації не надали.

Ще один випадок стався у Швеції з чеченським блогером Тумсо Абдурахмановим. Чоловік із молотком проник до його помешкання й намагався вбити. Абдурахманов вижив. Шведський суд визнав винними двох осіб – співробітників ФСБ.

- За даними, наведеними у вашій доповіді, у російському полоні загинуло 438 українців. Які мають бути міжнародні механізми, щоб забезпечити незалежне розслідування цих випадків, встановити винних і притягнути їх до відповідальності?

- Ми маємо Міжнародний кримінальний суд. Кожна держава також може ініціювати провадження на підставі принципу універсальної юрисдикції та домагатися притягнення до відповідальності конкретних виконавців злочинів. Для цього потрібні фінансування, політична воля та ресурси.

Не думаю, що російська влада розслідуватиме ці смерті в місцях несвободи. Машина катувань працює на повну потужність, а до українських бранців ставляться особливо жорстоко через високий рівень безкарності. Іноді катування українських в’язнів може навіть стати підставою для підвищення по службі.

Мене жахає справа української цивільної бранки Наталії Власової. Її зґвалтували групою 15 представників збройних формувань так званої «Донецької народної республіки». Потім її ґвалтували пляшкою, катували електричним струмом і підпилювали їй зуби металевим напилком.

Про ці злочини вона розповіла під час судового засідання у військовому суді в Ростові. Замість того щоб призначити розслідування, суддя не звернув жодної уваги на її свідчення. Навпаки, засудив Наталію до 18 років і двох місяців позбавлення волі. Нині вона перебуває в російській колонії.

У мене є список із двох десятків жінок, але насправді їх набагато більше.

У вересні також стала відомою справа Ірини Левченко з Мелітополя. Їй 64 роки, вона журналістка на пенсії. У 2023 році її та чоловіка викрали просто на вулицях Мелітополя. 3 вересня 2026 року російський суд засудив її до 15 років позбавлення волі за обвинуваченням у шпигунстві.

Під час судового засідання у вересні, де вона давала свідчення в іншій справі щодо українських бранців, Левченко розповіла, як її прив’язували до офісного крісла, надягали на голову мішок і катували електричним струмом.

Вона також свідчила, що бачила, як інших українок змушували роздягатися догола. П’яні співробітники ФСБ прикріплювали електричні дроти до геніталій жінок і катували їх, водночас б’ючи по голові лопатами.

Це відбувається й сьогодні. Надзвичайно важливо документувати ці злочини для майбутніх судових процесів і притягнення винних до відповідальності.

УПЕРШЕ ООН ВІДСТЕЖУЄ ПОРУШЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В КРАЇНІ, ЯКА Є ПОСТІЙНИМ ЧЛЕНОМ РАДБЕЗУ

- Який практичний результат своєї роботи вважаєте найважливішим? Чи можуть зібрані вами докази стати підґрунтям для майбутніх кримінальних проваджень?

- Найважливіший результат – уже сам факт існування мандата на моніторинг і підготовку доповідей про ситуацію з правами людини щодо одного з п’яти постійних членів Ради Безпеки ООН, які є найбільш недоторканними державами. За 80 років існування ООН таке маємо вперше.

Це надзвичайно важливий сигнал: ніхто не стоїть над законом і правилами ООН.

Це лише перший крок. Мандат стосовно Росії щороку поновлюють шляхом голосування, і щоразу залишається питання, чи буде його продовжено.

У доповідях фіксується правда про те, що відбувається в Росії під час її загарбницької війни, – і це вже має велике значення. Моя робота, а також приклади й задокументовані випадки, наведені в доповідях, можуть і повинні стати підґрунтям для подальших розслідувань.

Я також наполегливо виступаю за запровадження адресних санкцій за порушення прав людини проти конкретних виконавців злочинів – катів, суддів, прокурорів – та всіх, хто до них причетний.

У своїх доповідях я також вказувала на причетність лікарів та іншого медичного персоналу до катувань ув’язнених, особливо українців. Їхня діяльність також має стати предметом перевірки.

Дуже важливо запроваджувати адресні санкції проти конкретних осіб із зазначенням їхніх імен. Це сигнал про те, що міжнародна спільнота стежить за ними, доки правосуддя не буде здійснене в судах.

Володимир Ільченко, Нью-Йорк

Фото автора