Пам'яті військового Олександра Кушарева (позивний «Зелений»)
За його голову окупанти обіцяли просто шалену винагороду, бо разом з побратимами-розвідниками цей вояк був немов кістка у горлі. Ще у період АТО/ООС Олександр Кушарев здобув позивний «Зелений», служив молодшим інспектором відділу охорони Вознесенської виправної колонії №72 на Миколаївщині і знову став у армійський стрій вже 26 лютого 2022 року. 36-річний захисник поліг під час бойового завдання 9 червня 2025 року під Вугледаром на Донеччині. Ще торік у лютому він приїздив у київський офіс ДКВС України на заходи з ушанування пенітенціаріїв, які у цю лиху годину стали військовослужбовцями, отримав тут почесний кортик. А нині вже пишемо про нього у минулому часі…
Стрибок з парашутом із неба у воду присвятив сину
У героя зосталися цивільна дружина Софія і 12-річний син Руслан.
«Я – із Судака. Саша – з Чернігова. Він служив строкову у Криму. Якось прийшов навідати друга у шпиталь, де я працювала медсестрою. У нас завелася розмова й між нами проскочила іскра симпатії. Обмінялися номерами телефонів, поволі закохалися. Олександр після строкової вирішив перебратися до родичів у Вознесенськ. Я – кримська татарка, і ці стосунки мої батьки не надто схвалили. Коханий фактично вкрав мене. Мешкали у знімній квартирі у Вознесенську, мріяли про власну оселю. Він часто дарував мої улюблені троянди і тюльпани. Працював у місцевій виправній колонії, обожнював сина, який народився 2013-го. На той час встановилося і порозуміння з моєю родиною, все налагоджувалося. Ми виховували Руслана, намагалися дивитися у майбутнє з упевненістю», – розповідає Софія.
…Минув рік, як почалася АТО. Непосидючий Кушарев вирішує йти у військо. Для Софії 2015-й є початком нового буття – з іншою якістю переживань та змістом подій, бо її Сашко став воїном на війні. Вони удвох за ці 10 років пройшли чимало важких моментів, прагнули підтримати одне одного, цінували кожну мить, проведену спільно, бо коханий багато часу проводив на службі. Дружина з дитиною здебільшого була сама, а голова сімейства занурився у військову справу, поповнивши лави 79-ї десантно-штурмової бригади. Мав 13 стрибків і один з них у 2018 році присвятив сину – у п’ятий день його народження. Є відео цього моменту, показане в сюжеті телеканалу «1+1» про десантників, які відпрацювали приводнення з парашутом. Стрибок з неба у воду – доволі складний, тим паче виконаний уперше.
Після АТО Олександр повернувся у виправну колонію, – чергував на вишках зовнішнього периметру. Але настав лютий 2022 року… На початку березня на Вознесенськ перли росіяни. Увечері 2 березня бої вже точилися у межах громади. Тоді вартовий з установи ДКВС подався добровольцем у тероборону. Битва за місто тривала два тижні й завершилася тим, що окупанта відкинули. Росіяни зайшли у ті квартали, де Олександр і Софія знімали квартиру. Дружина й син під час боїв ховалися у підвалі із сусідами.
Дніпро – найглибший окоп і природна фортифікація цієї війни
«Я теж на війні ще з АТО. Разом із «Зеленим» почали службу в розвідці 187-го окремого батальйону 123-ї ОБрТрО з Миколаївщини. Другим по важливості нашим завданням, як відстояли рідний край, стало виконання завдань, пов’язаних з утриманням дніпровських островів на Херсонщині. Саме ми 28 квітня 2024-го звільнили Нестригу в дельті Дніпра. Нам доручили десантуватися, облаштувати позиції підрозділу у складі роти. Кушарев – сержант, формально очолював відділення, а фактично керував взводом розвідки в батальйоні. Завдяки його спроможності визначати, правильно делегувати задачі відповідно до здібностей людей, врятовано багато життів. Часто в наших місіях не було навіть «трьохсотих». Щоправда, тоді на Нестризі почався масований артобстріл. Загалом до двох рот ворога пішли на штурм з лівого берега. Човни і скутери, якими пересувалися окупанти, топили один за одним. Завдяки Сашку ворог довго не заходив на острів. Але боєкомплект виснажився – вчасно доставляти його дронами заважав вогневий вплив і РЕБ.
Зрештою, штурмовики противника почали захід на Нестригу. Їх там безмір наші поклали. Але хлопці вимушено відступали з того клаптика суші. У процесі прилетів 152-мм російський снаряд поруч побратимів – «Зеленому» уламки побили ноги», – згадав ті драматичні події побратим Іван «Колдун».
Іван, який у команді був водієм, зазначає: за будь-яких умов «Зелений» умів підтримувати і підіймати бойовий дух, надихати побратимів, в яких інколи опускалися руки від відчаю. «Хлопці, байдуже на русню! Прорвемося скрізь. Ми є Україна!», – часто вторив командир.
«Наш 187-й батальйон тривалий час воював уздовж найглибшого окопу і природної фортифікації цієї війни – Дніпра. Операції взводу здебільшого планував Сашко – один з найкращих бійців бригади. На острові роботу ми виконали – завели визначені підрозділи зі зброєю і боєкомплектом. Проте виникла суттєва проблема – на Нестризі згодом водночас перебували як ЗСУ, так і ворожі групи. Намагалися триматися суворого правила розвідника – не виказуй себе, поки не виявили тебе. Іншим «подразником» стала змінена катастрофою – підривом росіянами греблі Каховської ГЕС – географія русла річки та островів. Значні маси води й наносного матеріалу, що ринули у дельту, призвели до того, що подекуди на островах суша перетворилася на непрохідне болото, хоч мапи показували іншу картину. Довелося вносити у задачі неприємні але необхідні корективи. Наприклад, карта у певному місці Нестриги показувала висоту 6 метрів, але фактично ми там стояли у воді вище коліна…
Роман Овчаренко, побратим Кушарева на позивний «Гоца» згадує, що під час «острівної» епопеї «Зелений» сам мінімум два човна з орками потопив, дірявлячи їхні борти та викошуючи десант з великокаліберного «Браунінга».
«Олександр – наш мотиватор. Він був дуже справедливим і водночас міг підняти настрій будь-кому зі взводу, знаходячи «ключики» до людей з різним характером. Завдячую йому своїм життям, бо командир ділився здобутим кров’ю і потом бойовим досвідом. Я ж у військо прийшов із зовсім цивільного життя – був учителем фізкультури в школі, потім – заробітчанином у Польщі, повернувся й працював у дитсадку. Саша майже всьому для війни мене навчив, зокрема як інструктор у Вознесенському ДФТГ. Потім цілеспрямовано до нього в підрозділ просився. Тепер я – останній у строю з-поміж тих, хто заходив у взвод на початку формування...», – натхненно згадує «Гоца» командира.
«Орки, вам привіт від "Зеленого"!»
Працюючи на Нестризі, ці хлопці ліквідували «гуру» рашистської військово-морської розвідки у званні полковника. Російські пабліки багато про те писали, оплакуючи загибель фахівця високого класу. Згодом по певних каналах прийшла інформація: за убивство «Зеленого» окупанти дають приблизно $150 тис., а за інших членів групи – по $100 тис. Із часом, закінчивши успішно доручену місію на іншому острові, вже на відході, знаючи, що ворог слухає, Кушарев по рації передав послання: «Орки, вам привіт від "Зеленого"!». За 20 хвилин сюди вирушили дві «моторки» зі штурмовиками. Їх довелося, як і належить, рясно пригощати українським свинцем…
«Я тоді на острови їх вивозив на катері й узагалі був драйвером групи по воді і найстарішим у команді. За «Зеленого» росіяни пропонували велику винагороду, бо ми ліквідували полковника з розвідки Тихоокеанського флоту РФ. Той офіцер знищений унаслідок виконання нами розвідувальної місії на окупованій території Херсонщини. По наші душі прибув спецзагін головорізів ворога. Билися з тими профі, аж дрантя з них летіло, але таки відчували їхню підготовку, визнаю. Тоді на борт я взяв шістьох важкопоранених побратимів. Залишок групи нас прикривали, бо ті чортяки сильно били по курсу човна. Навсібіч піднімалися незлічені стовпчики й фонтани води від куль, влучань мін та снарядів. Десь янголи чи Боженька допомогли до Кізомиса дістатися», – розповідає побратим Олександр Ковальчук «Кракен».
«Саша, виконуючи завдання, для противника був неочікуваним, діяв так, щоб його не прочитали на крок-два уперед. Ця бойова креативність у ньому – дуже органічна. Командир полюбляв нешаблонність і «сюрпризи» для ворога, що є похідною досвіду – помилок та болі й радості вистражданих успіхів. Нам фортило із «Зеленим». Прийшла пора і з херсонського напрямку нас перекинули на донецький – у район на північ від Вугледару, для утримання флангів, де ворог мав швидке просування», – доповнює образ героя Роман Овчаренко.
Водночас 2024-й став для Олександра роком випробувань, адже він тоді зазнав двох важких поранень поспіль. Щоразу лікувався, тримався на позитиві й потім вертався до побратимів. Перше поранення сталося на островах, а друге – незабаром на Донеччині.
«Спершу наприкінці квітня, після того, як уламок снаряда практично розпоров ногу, він лікувався в одеському госпіталі. На початку червня виписався на реабілітацію. Їздив із сином у Буковель, де досхочу накаталися на американських гірках і намилувалися Карпатами, – веселі дні для них обох були. Мої хлопці повернулися як на крилах. Майже одразу вже утрьох вирушили на кілька днів в Одесу на море. Ніколи не забуду нас тодішніх – щасливих… Насолоджувалися кожною хвилиною разом, бо Саша нечасто бував з нами, адже був людиною війни. Чоловік активно вів сторінку в TikTok з 2,1 тисячею підписників, заряджав позитивом усіх, і нас зокрема. Там не скаржився на життя й долю, що постійно ризикує. Нині періодично переглядаю ті ролики, де Сашко грає сам себе, що дуже цінно», – розповідає Софія.
А наприкінці вересня – знову поранення, вже під Вугледаром, і вкотре – ноги. На його сторінці в TikTok 1 жовтня 2024 року розміщене відео зі шпиталя з понівеченими осколками ніг. А 5 жовтня – рілз про те, як його побратими возять на візочку – в розпалі бабине літо й він з цього приводу жартує, попри поранення. А 1 листопада – відео про «Зеленого» на пробіжці!
…27 квітня 2025 року Олександр утомлений, але ще заряджений на боротьбу, записує доволі пророче відео зі словами: «Коли я помру, про мене не напишуть, що пішла ціла епоха»... Певний час відео збирало коментарі підписників штибу «навіщо ви так говорите, вдома вас завжди чекають…». А зовсім скоро, коли на початку червня він востаннє на авто виїхав на бойове завдання і не повернувся живим, під цим, одним з останніх роликів розвідника, коментарі зарясніли співчуттями та скорботними свічечками. Люди та друзі дивувалися самому факту такого контенту і лише почасти чи то у небес, чи в самого себе запитували: «Зелений, як так!!??»…
24 лютого 2026 року, під час заходів з нагоди 4-ї річниці початку повномасштабної агресії РФ та вшанування героїв ДКВС, які віддали життя за Україну, відомчою відзнакою Мін’юсту «Милосердям та Справедливістю» посмертно нагороджено Олександра Кушарева. Відзнаку отримували дружина Софія та син Руслан.
Пам'ять і честь Герою!
Геннадій Карпюк
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
