Пам’яті старшого сержанта Олександра Козлова (позивний «Патрік»)
Олександр народився 20 грудня 2002 року в селі Голубівка на Чернігівщині. Як і більшість хлопців, був шибеником і веселуном. І водночас вже не по-дитячому відповідальним. Як згадує сестра Юлія, вона могла спокійно залишити на хлопця свого неповнолітнього сина і бути спокійною, що Сашко й приготує, й продукти закупить, й вчасно небогу відведе в садочок чи на гуртки. «Він мав надійне плече, бувши ще дитиною», - зазначає Юлія.
У 2018 році юнак вступив до Сокиринського професійного аграрного ліцею, де отримав професію оператора машинного доїння. Практику проходив на дослідному господарстві «Івківці» і не боявся братися за різну роботу, згадує його колега по господарству Наталія Кизим.
Повномасштабне вторгнення застало Олександра у Борисполі Київської області, там же у березні він вступив до лав місцевої терборони.
«Запальний хлопчина, який не хотів виїжджати. Усе хотів йти на фронт. Завжди було в нього бажання розвиватися, особливо по зброї. Він цим марив, читав, дивився в інтернеті, фейсбуці. Учив уже дорослих дядьків, як їм треба користуватися зброєю», - розповідає побратим на позивний «Ред».
Олександр продовжив службу у складі 2-го механізованого батальйону «Росомахи» 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.
Його бойовий шлях проходив через найгарячіші напрямки: звільнення Харківщини, бої під Бахмутом, Часовим Яром та у Серебрянському лісі. Також хлопець брав участь у Курській операції. Під час боїв на Курщині рятував побратимів, витягуючи поранених та надаючи їм допомогу під обстрілами, чим підтвердив свій позивний «Патрік».
«Це молодий, пустотливий шибеник — сміливець і великий любитель пожартувати над побратимами та посестрами. Він не любив, коли його перебивали, і так кумедно, по-дитячому стискав кулачки. Це той, хто на кожну історію мав ще п’ять. Іноді і десять», - написала після звістки про загибель побратима Наталія Денисенко.
Вона розповіла, що Сашко колекціонував шеврони, любив знімати відео, знав про всю зброю світу. А ще він сміливо йшов у бій і завжди посміхався.
26 жовтня 2025 року Олександр забирав з позицій побратимів, й потрапив під атаку ворожих дронів. На той час його підрозділ перебував на Дніпропетровщині.
«Він якраз посадив у машину хлопців, які були на позиціях, сам був у кузові. І хлопці, які з ним були, казали, що він почув безпілотник… Почав відстрілюватися. Відреагував швидко, але там, мабуть, той дрон був не один, і майже весь екіпаж постраждав, Сашко загинув», - розповів військовий на позивний «Лірик».
Про смерть воїна сповістили на сторінці його підрозділу.
«Немає слів, щоб описати біль, який розриває. Сьогодні під час виконання бойового завдання на Дніпропетровщині загинув Козлов Олександр Ігорович, друг «Патрік»… Героїчний хлопчина, душа компанії, відповідальний, надійний, що врятував не одне життя побратимів», - йшлося у повідомленні.
Пізніше під дописом Наталії Денисенко сестра Сашка Юлія призналась, що усі роки, поки хлопець воював, вона вмовляла його залишити військо. Але він був непохитним: «Він говорив , що я нічого не розумію, і що він тільки в одному випадку залишить своїх побратимів...Так і трапилось, він був вірним їм до останнього подиху».
Поховали Олександра Козлова 28 жовтня у рідній Голубівці. Крім сестри, у нього залишилися мама і брат.
Честь і шана Герою!
Фото: соцмережі, Суспільне Чернігів
