Пам’яті Героя України, спецпризначенця Костянтина Михальчука (позивний «Генерал»)

Для Костянтина війна розпочалася в 2014 році. За його плечима багато успішних операцій та врятованих життів побратимів. Лейтенант Михальчук мав позивний «Генерал», і мужність та професіоналізм принесли б воїнові це звання - та 27 травня 2024 року він загинув.

«У боях за Харківщину віддав своє життя лейтенант Сил Спеціальних Операцій ЗСУ, мій добрий товариш Костянтин Михальчук на позивний «Генерал»... Костя був дуже світлою людиною. Веселою і з гарним почуттям гумору, армійського гумору. Завжди дбав про свій особовий склад, це для нього був пріоритет №1. Був різнопрофільним фахівцем військової справи, від управління дронами до вибухотехніки… Дуже бракуватиме Кості. Україна втратила ще одного великого воїна, що зробив свій неоціненний внесок в нашу майбутню перемогу», - повідомив про загибель воїна його приятель Владислав Грезєв. 

Костянтин народився 19 грудня 1989 року в Шепетівці на Хмельниччині. У рідному місті він вчився у навчально-виховному комплексі №3, а потім пішов до ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Вищу освіту здобув у Національному університеті біоресурсів та природокористування за спеціальністю «Конструювання та дизайн машин та обладнання у сільському та лісовому господарстві», а згодом заочно закінчив магістратуру в Луганському національному університеті за напрямком «Практична психологія та соціальна педагогіка».

«Костя з дитинства був якийсь дорослий. З чотирьох років, відколи народився Руслан (брат – ред.), він його практично виняньчив. Я в 1990-х здебільшого був на заробітках, бо потрібно було годувати сім’ю, а він допомагав мамі… З раннього віку він усім цікавився, до прикладу: чому трава зелена й чому зорі не падають. Запам’ятався його вислів, коли він хотів щось пояснити мамі й не міг підібрати потрібних слів, тоді сказав: «Отаке воно тоненьке, як щастя». Йому тоді було лише п’ять років», - згадує тато Героя пан Іван. 

Хлопець захоплювався спортом. Спочатку це була вільна боротьба, а потім – бойове самбо. Якось він поставив собі ціль стати чемпіоном України - і досягнув її, здобувши першість на чемпіонаті з бойового самбо.

Добра фізична підготовка та дитяча мрія стрибнути із парашутом привели Костянтина на строкову службу в Десантно-штурмові війська. Далі він служив у спецпідрозділі міліції «Беркут», з якого звільнився і добровільно став на захист України у 2014 році.

Спочатку служив у 95-й бригаді на посаді снайпера-розвідника, виконував завдання на Арабатській стрілці, брав участь у боях за Слов’янськ та Лисичанськ. Згодом перейшов у 8-й полк спеціального призначення ССО ім. Князя Ізяслава Мстиславича, воював за Дебальцеве.

Костянтин демобілізувався у 2015 році й присвятив себе громадській діяльності. Він заснував та очолював громадську організацію «Шепетівська спілка учасників бойових дій в зоні АТО», займався волонтерством, долучився до створення експозиції «Борці за Україну» в Музеї пропаганди. Михальчука також обрали депутатом Шепетівської міської ради.

У 2016 році Костянтин вирішив повернутися до ЗСУ та підписав контракт із 8-м полком ССО. Коли мама намагалася його переконати залишитися в рідному місті, де в нього було багато справ, син відповів: «Це все добре, що я роблю, але воно не на часі: йде війна. Я там буду кориснішим».

«Він був найкращим чоловіком, про якого можна тільки мріяти, найкращим люблячим батьком. Тому усі спогади про нього найтепліші. Коли він приїжджав додому з війни, у нас було свято. Мали багато планів встигнути все і всюди. Чоловік обожнював спорт, завжди тримав себе в гарній фізичній формі. Захоплювався зброєю. Йому подобалося полювання. Любив займатися дайвінгом, пройшов курс та мав сертифікат на право занурення в будь-якій точці світу», - ділиться спогадами дружина Героя Людмила. 

Із початку повномасштабної війни «Генерал» брав участь у боях за Бучу, Ірпінь, Мощун, де особисто знищував окупантів та ворожу техніку, займався замінуванням та розмінуванням і евакуював поранених побратимів. Зокрема, спецпризначенець під шквальним вогнем виніс із поля бою тіло Героя України Олексія Скоблі, перебуваючи за 30 метрів від позицій росіян.

Далі виконував завдання на Харківщині, у Сіверськодонецьку, Лисичанську, на Сумщині та Чернігівщині, брав участь у боях за Бахмут, Кремінну, Авдіївку, Вербове. У петиції про присвоєння командиру групи спеціального призначення лейтенанту Костянтину Михальчуку звання Героя України побратими згадують, як він особисто на надувному човні евакуював річкою із Сіверськодонецька до Лисичанська особовий склад, а також поранених та загиблих воїнів. Із заблокованого Бахмута Костянтин вивіз тіло Героя України Дмитра Крамара.

«Генерал», будучи старшим розрахунку безпілотників, особисто знищив 10 одиниць броньованої техніки на території ворога. Його боротьба за Україну та проведені успішні операції вартують книги або фільму.

Костянтина Михальчука поховали на Алеї слави мікрорайону Ракове у Хмельницькому. У нього залишилися батьки, брат, дружина та син.

«Друже, ти завжди змінював світ на краще. Мріяв, планував, діяв… Спортсмен. Громадянин. Воїн. Світло з тобою назавжди. Спочивай з миром. Ти завжди в наших серцях», - написав про Костянтина його товариш Дмитро Христюк. 

У день Сил спеціальних операцій Президент присвоїв лейтенанту Костянтину Михальчуку звання Героя України посмертно.

Фото: Сайт міста Шепетівка, Vsim.ua, ҐРУНТ, Фейсбук-сторінка Владислав Грезєв, Фейсбук-сторінка Вадим Павлов