Пам’яті старшого солдата Віталія Семчука (позивний «Рут»)

Хвилина мовчання

09.03.2025 09:00

Укрінформ

Не хотів служити будь-де, тільки в «Азові»

Віталій був надзвичайно світлою людиною, намагався захистити усіх від бід, прагнув допомогти кожному. Надзвичайно любив тварин і дітей, і вони його просто обожнювали. Віталія любили всі, хто його знав.

Він народився 16 лютого 1997 року в Рівному. В дитинстві любив грати у «танчики» й Warcraft, а в юності захопився читанням. Віталія цікавила історія України, фентезі, давні вірування та скандинавська міфологія. Після закінчення ліцею №12 він вступив до технічного коледжу Національного університету водного господарства і природокористування, де здобув фах електромеханіка.

За спогадами мами Лідії Степанівни, у дитинстві хлопець був хворобливим, але після вступу до коледжу почав ходити на спортивні секції. Всю стипендію витрачав на тренажерні зали. Взимку – пірнав із друзями у студінь озера Басів Кут.

Після коледжу Віталій як молодший спеціаліст мав право вступити на другий курс університету. Але вирішив піти захищати Україну.

«У 2017 році Віталій поставив нас, батьків, перед фактом: «Служити буду обов’язково. Це мій священний обов’язок! Я не буду чекати, поки мене направлять в якийсь підрозділ. Я буду служити в «Азові»! – згадує Лідія Степанівна. – Я як мати заперечувала. Але він був твердий у своїх переконаннях».

Не хотів служити будь-де, тільки в «Азові»: з суворим вишколом та високою мотивацією. Пройшов медкомісію і поїхав у Маріуполь на курс молодого бійця. Віталій взяв собі позивний «Рут».

«На етапі навчання багато людей відсіваються. Не витримують фізично та психологічно. Та Віталій не схибив і був тим щасливий. Пишався, що потрапив до «Азова». Над усе цінував дух побратимства», – розповідає пані Лідія.

Він потрапив до танкової роти, став навідником. Три роки відслужив за цією спеціальністю. У 2019 році вісім місяців був на Світлодарській дузі на нулі.

«Рут» брав участь у міжнародних військових змаганнях. Удостоєний багатьох подяк, грамот, відзнаки «За відвагу в службі». Але хвалитися своїми перемогами він не любив.

У 2020 році у Віталія закінчився трирічний контракт з «Азовом», але він знову обрав службу, перейшов у взвод розвідки, контракт мав закінчитися влітку 2022 року. У грудні 2021 року він приїхав у свою останню відпустку, привіз батькам з бази «Азову» свого улюбленця – кота на ім’я Пушок.

У січні 2022 року він знову поїхав на Світлодарську дугу, де група розвідників-азовців виконувала бойове завдання неподалік від Бахмута. Тут вони мали тримати оборону два місяці, потім планувалася ротація.

Початок Великої війни застав Віталія у районі Бахмута. У Маріуполі уже билися з ворогом і гинули його побратими. 12 березня не стало Костянтина Друзя (позивний "Ейс") – азовця, найкращого шкільного друга. Багато друзів опинилися у повному оточенні.

22 березня підрозділ «Рута» повернули до Києва. Бійців вишикували на військовому аеродромі й повідомили: маєте шанс потрапити на деблокаду Маріуполя. Головне управління розвідки України розробило на той час операцію – доставку в Маріуполь вантажів і особового складу гелікоптерами, відбирали лише добровольців. Віталій Семчук був зарахований у першу групу.

Того дня він зателефонував мамі і сказав, що зараз поки у безпеці, і в нього все гаразд. Переказував привіт старшому брату і батькові. Це був його останній дзвінок. 24 березня він написав повідомлення: «Якщо певний час не озиватимусь, не хвилюйтесь, це – поганий зв’язок. Люблю вас».

У ніч на 25 березня 2022 року 72 добровольці вилетіли гелікоптерами до Маріуполя. Летіли на дуже низьких висотах, щоб не помітила ворожа ППО, по заздалегідь розроблених маршрутах. Приземлилися в районі морського порту, бійців одразу розподілили по позиціях.

«Через три дні розхвилювалася – Віталій у мережі не з’являвся. Почала видзвонювати побратимів. Знайшла контакти хлопців, які були з ним на Світлодарській дузі. Вони не відповідали. Через 14 днів двоє з них з’явилися в мережі. Почала питати: що сталося? Тоді один із побратимів сказав: Віталій загинув. Потім інформацію підтвердила патронатна служба Азову», – пригадує Лідія Степанівна.

У місті йшли важкі вуличні бої. Захисники тримали оборону у п’ятиповерхівці біля Драмтеатру. Спершу їх обстрілювала російська авіація, потім почала наступати ворожа піхота. Далі – танковий обстріл. Отримали наказ відступити і поки хлопці відходили, «Рут» прикривав їх кулеметним вогнем. Після пострілу танка вибухова хвиля смертельно зачепила його… 25-річний «азовець» загинув 14 квітня 2022 року...

Пізніше в районі Драмтеатру українським воїнам удалося прорватися на «Азовсталь» через річку Кальміус. А тіло бійця передали на підконтрольну Україні територію в середині серпня 2022 року в рамках обміну загиблими.

Побратим «Рута» Денис Піскун (позивний "Комбат"), повернувшись з полону, уточнив, що Віталій загинув у жорсткому вуличному бою в районі Драмтеатру: «Азов» – це не лише люди, які знімали відео з бункера й співали пісні. Це ще й пацани, які брали участь в найжорсткіших міських боях. У них не було часу на зйомку, тому про них мало знають. Саме таким був Віталій Семчук. По їхньому будинку бив танк, але Віталій до останнього знищував ворога з кулемета. Було пряме влучання з танка. Віталік проявив себе достойно: прикриваючи своїх хлопців, знищив 10 ворожих піхотинців».

Попрощалися з військовим 19 листопада 2022 року, через сім місяців після загибелі. Ховали Віталія Семчука разом із його найкращим другом Костянтином Друзем.

На честь полеглих героїв друзі й однокласники на Театральній площі Рівного створили мурал «Пам’яті героїв-азовців», де зображені Віталій та Костянтин. На вулицях міста є борди з їхніми фото. На фасаді ліцею №12, в якому навчалися хлопці, відкрили меморіальну дошку.