Про один «цілковито жіночий обмін»
17 жовтня увійде в історію нашої країни як день, коли Україні вдалось повернути додому з полону 108 жінок. За словами керівника Офісу Президента Андрія Єрмака "це був перший цілковито жіночий обмін".
Побачити на власні очі, як саме відбувається процедура обміну, як звільнені українки йдуть по підконтрольній нашій країні території та сідають в автобуси, представникам ЗМІ не дозволили. Перш за все, ніхто не може бути до кінця впевнений, що країна-терорист не передумає, не зірве обмін, не порушить режим тиші та ще багато різних "не". Тож, журналістам запропонували просто чекати в умовній точці "А". Нас попередили, що звільнити з полону мають жінок як військових, так і цивільних. Попередили і про те, що вони можуть відмовитись від спілкування. Отож ми були готові навіть до того, що просто побачимо українських захисниць через віконце автобусів, вони помахають нам руками (а може і ні) - і на тому й все. Чекання розтяглось майже три години, але у порівнянні з тим, скільки цього чекали жінки, це ніщо.
На точці "А" тим часом зібрались побратими та посестри військових.
І от на місце збору почали заїздити автомобілі швидкої допомоги, за ними - три автобуси. Не встигли вони зупинитись, як жінки вже виходили з них, обіймали одна одну, шукали серед "звільненої сотні" знайомих і попри втому давали інтерв'ю.
"НАМ КАЗАЛИ, ЩО НАС РОЗСТРІЛЯЮТЬ, ЯК СОБАК"
В одному з автобусів додому повернулась 26-річна Ганна О., військовослужбовець 36 бригади морської піхоти. У полоні дівчина була 6 місяців і 4 дні. Вона з посестрами та побратимами вийшла з заводу "Азовсталь", коли окупанти почали його бомбити. Дівчина каже, якби не здалися в полон, точно померли б.
"Зараз не віриться… стільки разів воно снилось, що ти вдома…" - зізнається Ганна.
Про полон вона розповідає зі сльозами.
"Поводилися з нами, як звірі. Я вам скажу більше: навіть звірі так не поводяться. Вони били дівчат, вони катували дівчат током, били молотками, це найлегше. Підвішували. Про їжу я взагалі мовчу, бо вона була прокисла. Навіть собак так не годують. Хто були з татуюванням… нам хотіли відрізати руки, відрізати татуювання, обшпарювали кип'ятком просто за те, що ти є, за те, що ти в морській піхоті, за те, що говориш українською мовою", - розповідає про жахіття, які пережила, військовослужбовець.
На питання, а що допомогло вижити, зізнається: "Мрія, що повернемось додому".
"Ми не зрадили присязі, дівчата-медики не зрадили своїй. Цим і жили. Просто надією на те, що ми повернемось додому".
Ганну чекає вдома дитина, мама і сестричка. Її чоловік, як вона сама каже, "десь в полоні".
"Я не знаю, де він є", - каже Ганна.
"Чи знали, що ви в списках на обмін?" - питаю.
"Ні. Казали, що нас не будуть міняти, що ми будемо сидіти до кінця "спеціальної операції", а там, може, повезе, і ми поїдемо додому, а може, і ні. Казали, що нас, на крайній випадок, просто розстріляють, як собак. Казали, що ми тут нікому не потрібні, гидкими словами ображали - і все на цьому".
Про те, що вони їдуть додому, дівчата зрозуміли тільки коли прилетіли в тимчасово окупований Крим, у Сімферополь.
"Був хлопчина, я не знаю, скільки йому років, і він сказав: "Девочки, вы не переживайте, вы едете домой", - бо ми почали всі плакати. І то… ми не вірили. Вже коли почули рідну мову, тоді…" - розповідає Ганна.
Вона додає, що окупанти везли їх із зв'язаними скотчем і стяжками руками, вдягали мішки на голову, аби нічого не бачили. Краєм ока Ганна побачила знайомих, дівчата почали обійматись - і наше спілкування закінчилось.
Тим часом звільненим захисницям та цивільним жінкам видали нові мобільні телефони і сім-картки, а також речі першої необхідності. На майданчику, де стояли автобуси, з різних сторін можна було почути: "Привіт, мене обміняли", "Я жива", "Привіт, це я. Все добре"...
ДАЛА ІНТЕРВ'Ю, ГОВОРИЛА, ЩО НАКАЗАЛИ, ІНАКШЕ ПОБИЛИ Б
Серед 108-ми звільнених була військова лікарка з «Азовсталі», яку росіяни ще 8 травня під час евакуації розлучили з 4-річною дитиною. Кореспонденти Укрінформу зустрічали тоді автобуси з тими, хто був у бункерах комбінату, спілкувалися з маленькою Алісою, яка з чужими людьми їхала з Мангуша до Запоріжжя.
Це маленька дівчинка із дуже мудрим і дорослим поглядом, дитина, яка у свої 4 роки могла сказати так, що мурахи по тілу. Аліса вже кілька місяців живе у бабусі в Польщі, вона трохи вивчила польську мову і ходить у дитячий садочок. З бабусею (мамою полоненої лікарки) ми кілька разів спілкувались телефоном, але жодної звістки про Вікторію не було.
Розглядаючи фото з місця обміну, які в соцмережі оприлюднив Андрій Єрмак, побачили жінку, схожу на Вікторію Обідіну, - маму Аліси. Щоправда, знайти її серед 108 жінок у цілковитій темряві було не так просто.
Ми заходили в автобуси, питали у дівчат, а потім, зрештою, почали її гукати і… нам пощастило, вона озвалася.
"Ми зустрічали вашу дитину, спілкуватися з вашою мамою", - починаю знайомство з Вікторією.
"Дякую… щиро вам дякую", - сказала жінка.
"Можу зателефонувати вашій мамі. От прямо зараз. Поговорите?"
"А можна?"
Додзвонитися з першого разу не вдалося. Вирішила не втрачати надію і набрала знову. І пощастило, Світлана, мама Вікторії, взяла слухавку.
"Мамулічка, привіт (в цю мить вона тримала телефон і ледь не плакала) Мама, дякую… Я в Україні. Мама, сьогодні, щойно мене обміняли... Я дуже рада. Дякую вам. Нічого не повернули: ні документи, ні прикраси. Взагалі нічого. Я дуже вас люблю, донечку обійми і поцілуй", - перша після звільнення розмова з мамою.
Вікторія розповіла, що працювала у військовому шпиталі в Маріуполі, потім за наказом командира потрапила на "Азовсталь".
"Я медик, фельдшер поліклініки. Історія про дівчинку з «Азовсталі» - це історія про мою доньку. Мені говорили, що мою дитину заберуть до дитбудинку… не хотіли випускати на підконтрольну Україні територію, але потім дозволили написати довіреність і вивезти її", - згадує події, які сталися на початку травня Вікторія.
Тоді вона разом із маленькою Алісою і з цивільними людьми виходила з бункерів комбінату. Проте під час проходження фільтрації у Безіменному, росіяни дізнались, що жінка - військова лікарка і "затримали на 30 днів".
"Сказали, якщо нічого на мене не знайдуть, то відпустять, але… 165 днів", - каже вона.
Про те, що її донечка дісталася до Запоріжжя, жінка знала одразу, а от про подальшу її долю дізналась лише 4 жовтня.
"В Аліси 3 жовтня був день народження і 4-го мені дозволили зателефонувати мамі".
Вікторія пригадує, як в полоні її змушували робити звернення до Ірини Верещук і просити повернути дитину. Змушували давати інтерв'ю росЗМІ.
"Мені сказали, що відмовитись я не можу. Інакше - мене били б, і все одно відео зробили б. Що мені сказали, те я і говорила. Інакше ніяк не можна було", - зізнається жінка.
Про те, що її готують на обмін, навіть не здогадувалась. Ба більше, під час розмови її мама сказала, що не бачила жодного разу хоча б фотографію Вікторії з полону. Ніхто не знав, що вона перебувала в Оленівці.
"Не казали, що я в Оленівці. Місяць я просиділа в "УБОПі", потім перевели до ізолятора тимчасового утримання, також на місяць, і лише потім - в Оленівку".
Кілька днів тому Вікторію та ще трьох дівчат (пекарів), вивезли до Таганрога. Жінка згадує, що дуже боялася залишитись там. Про обмін їм нічого не казали, в літаку перевозили із зав'язаними руками та натягнутими на очі шапками, дозволивши дивитись лише вниз. Вони не могли повірити, що їдуть додому, аж поки не перейшли лінію розмежування й не зайшли до автобусів.
Нині понад усе жінка мріє побачити донечку, каже, що хоче знайти роботу, але зараз взагалі уявлення не має про те, яким буде нове життя.
Вікторію та інших дівчат покликали до автобусів. Попереду в них - медогляд і реабілітація. Поки стоїмо біля автобусів, чуємо, як своїй дитині вперше за 6 місяців та 5 днів телефонує військовослужбовиця ТрО Ольга Ликунова. Чуємо, як дають свої перші інтерв'ю дівчата з НГУ, загорнуті у жовто-блакитні прапори. Кожна з тих, кого вдалось повернути додому 17 жовтня, не втомлюється дякувати українцям і країні, а ще - просить зробити усе, щоби повернути тих, хто досі чекає на обмін.
Раніше повідомлялось, у межах "жіночого обміну" з полону повернулись 35 захисниць із ЗСУ, 32 - ВМС, 12 - ТрО, 8 - НГУ, включно з 2 з «Азова», 5 – Державної спецслужби транспорту, 4 ДПСУ та 12 цивільних.
Ольга Кудря, Запоріжжя
Фото Дмитра Смольєнка
