![«Не вірила, що сина звільнили, поки не обійняла його…» «Не вірила, що сина звільнили, поки не обійняла його…»](https://static.ukrinform.com/photos/2022_09/thumb_files/630_360_1664006173-937.jpg)
«Не вірила, що сина звільнили, поки не обійняла його…»
Серед 215 захисників України, які 21 вересня повернулися з російського полону, є і керівник пресслужби полку «Азов» Дмитро Козацький із позивним «Орест». Його фото та відео з «Азовсталі» облетіли весь світ, отримали чимало нагород удома та за кордоном і вже стали символом мужності й незламності українських воїнів.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2022_09/1664005759-456.jpeg)
![](https://static.ukrinform.com/photos/2022_09/1664005813-261.jpg)
На наступний день після звільнення мама та сестра Дмитра опублікували в соцмережах фото з ним. На них 27-річний «азовець» усміхається і дивиться на світ поглядом дорослого чоловіка, який пройшов усі кола пекла тут, на землі.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2022_09/1664006224-754.jpg)
Дмитра чекають вдома, але попереду в нього ще лікування та реабілітація. Його мама мріє, що коли син повернеться, купить йому фотоапарат, аби він далі займався улюбленою справою.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2022_09/1664006263-911.jpg)
Кореспондентка Укрінформу побувала в Малині на Житомирщині, звідки родом легендарний уже «Орест» і поспілкувалася з його мамою.
Бузкові троянди від сина
Вранці 21 вересня писала новину про переможців другого етапу благодійної конкурсної програми Кам’янець-Подільського міжнародного кінофестивалю «Бруківка», серед яких був і Дмитро Козацький із фільмом «Фортеця Маріуполь. Останній день на Азовсталі». Уже вночі прочитала в новинах про ще одну його велику перемогу – повернення з російського полону в Україну.
Наступного дня з ним змогли зустрітися рідні. Мама Дмитра Ірина Юрченко написала у Facebook «Найкращий день» і опублікувала фото з сином. На кількох із них є також відома парамедикиня Нацгвардії «Пташка» Катерина Поліщук.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2022_09/1664005934-800.jpg)
Нам із колегами вдається домовитися з мамою «азовця» про зустріч у Малині. Вранці вона повернулася з Києва, де зустрічалася з сином, а ввечері до неї мали прийти рідні, аби привітати з визволенням Дмитра. Нас мама зустрічає із навстіж прочиненими дверима квартири. У кімнаті, де розмовляємо, багато фотографій сина, починаючи з дитинства і до перебування на «Азовсталі». Окремо стоять його світлини бійців полку «Азов», роздруковані у великому форматі.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2022_09/1664006423-831.jpg)
Ірина Юрченко щиро усміхається і випромінює радість. Ловлю себе на думці, що з початку війни не бачила такої щасливої людини. Від цих емоцій важко стримати сльози.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2022_09/1664006397-274.jpg)
Ірина показує великий букет бузкових троянд, які їй під час першої після полону зустрічі подарував син.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2022_09/1664005191-924.jpg)
«Я коли побачила, що він прийшов із квітами, була в такому захваті. У мене зараз позитивні емоції. Останні сім місяців у мене таких не було, бо син спочатку перебував на «Азовсталі», а потім у полоні. Я просто забула, коли я усміхалася від душі. Я ці два дні не знаходжу собі місця від щастя. І дуже хочу передати ці емоції іншим мамам, жінкам, які чекають своїх рідних із війни та полону», - ділиться мама.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2022_09/1664006453-345.jpg)
![](https://static.ukrinform.com/photos/2022_09/1664006469-521.jpg)
Вона працює провідницею в «Укрзалізниці» і каже, що про звільнення сина з полону дізналася на роботі. Новина для неї стала радісною несподіванкою, адже рідних не попереджали про операцію з обміну полоненими.
![]() |
![]() |
«Ми вже поверталися з рейсу в Київ здавати зміну. Це був вечір і мене за пів години до цього почало трясти, стало якось так важко і я думаю: «Боженько, ну хоч якусь звісточку, я так давно його не чула, не знаю, де він». Але потім узяла себе в руки, і пролунав дзвінок, навіть не пам’ятаю, котра була година. Беру слухавку, а там якийсь чоловічий голос каже: «Доброго вечора! Я знаю, що у вас скоро день народження». Я відповідаю: «Так. А з ким я розмовляю?». І тут я чую, що це мій син Діма. Я запитую: «Синку, де ти? Як ти?» - А він: «Я в Україні. Я звільнений. Мам, нас обміняли. Я довго говорити не можу». А я така щаслива! Почала кричати: «Я тебе люблю!» - А він каже: «Я вас теж люблю». А потім я розплакалася від щастя. Побігла до колег, розповідаю, що мого сина звільнили, і пасажири теж почули, почали до мене підходити, розпитували: «Це ваш син? Це його звільнили?». Я не вірила в це доти, поки не обійняла його», - пригадує Ірина.
Фото усміхненого Дмитра з молитвою-оберегом на звороті
Першою, з ким жінка поділилася новиною про звільнення Дмитра, була донька. Наступного дня вони зустрілися з ним.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2022_09/1664006495-604.jpg)
«Нам дали дозвіл зустрітися, обійнятися, помовчати, поплакати. Так, він схуд удвічі. Схудли вони всі. Я розумію, в яких вони були умовах, як їм було психологічно та фізично важко. Зараз вони проходять обстеження, потім буде лікування, реабілітація, їм усім нададуть психологічну допомогу. Перші пів години я дивилася і бачу, що Діма десь там, він не розуміє, чи це реальність, а потім почав говорити, говорити, говорити. Він каже, що їм чотири місяці взагалі забороняли спілкуватися між собою. Я кажу: «Ой, хмара», - а він говорить: «Небо…» Я дивлюся в ці очі й бачу, як він повертається до життя», - розповідає мама про враження від першої зустрічі.
Ірина бере з полиці фото сина на фоні квітучого дерева. Він зробив його під час перебування на «Азовсталі». Мама роздрукувала світлину, а на звороті написала 90-й псалом. Це фото вона весь час возила зі собою.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2022_09/1664005238-684.jpg)
«90-й псалом – це така молитва-оберіг, і я постійно її читала. Коли мені ставало дуже важко, я дивилася на цю фотографію і відчувала, що Дімі там дуже боляче, а він мені посміхався», - каже жінка.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2022_09/1664005268-138.jpg)
Коли син був у полоні, його друзі передали мамі футболку, яка вже стала своєрідним талісманом. На ній зображені мама, тато, сестра та Дмитро з фотоапаратом. Внизу під картинкою слова: «Завжди разом навіть коли не поряд».
![](https://static.ukrinform.com/photos/2022_09/1664005321-710.jpg)
«Ми обов’язково купимо йому фотоапарат»
Тендітна зовні мама Дмитра дуже мужня і сильна жінка. Вона брала активну участь в акціях на підтримку полонених з «Азовсталі», виставках світлин сина, записувала відеозвернення і постійно спілкувалася з журналістами. Жінка ділиться, що її життєвим девізом є слова з гімну ОУН: «Бо плач не дав свободи ще нікому, а хто борець – той здобуває світ». Я теж переконана, що це гасло саме її, бо за час перебування Дмитра у полоні кілька разів із нею спілкувалася й жодного разу не чула, щоб Ірина плакала.
«Мене дуже підтримували донечка, чоловік, рідні, сусіди, колеги. Коли мені було важко, я читала молитви, просила в Бога дати мені сили і надію, брала себе в руки і йшла далі. У мене така робота, на якій не маю права здаватися, там треба усміхатися пасажирам. Пропонували взяти відпустку, але я відмовлялася, бо серед людей легше. Моя боротьба не закінчилася. Я за кілька днів оговтаюся від цього щастя і буду далі разом з іншими боротися до звільнення останнього полоненого, кожного клаптика нашої землі і до нашої перемоги», - каже Ірина.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2022_09/1664006553-971.jpg)
Вона розповідає, що їй часто пропонували забрати нагороди сина, які здобули його фото та відео. Та мама відмовлялася, бо вірила, що Дмитро повернеться і сам за ними поїде.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2022_09/1664006685-466.jpg)
«У нього забрали всю техніку. Потім ми обов’язково купимо йому фотоапарат і об’єктиви, і нехай він працює. Я розумію, що він дуже скучив за фотографією. Він мріє повернутися в цю сферу. У нього попереду багато роботи, особливо як у фотографа», - говорить мама.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2022_09/1664006704-577.jpg)
Ми їдемо з Малина, який чекає повернення свого Героя. Читаю в телефоні новини про те, що сталося в Україні, поки розмовляли з мамою Дмитра Козацького. Перше, на що натрапляю у Twitter, це допис самого “Ореста” з «Азовсталі»: «Фраза, яку ми постійно виправляли в розмовах одне з одним у полоні». Її ілюструє картинка, на якій від руки написано: «Якщо (закреслено) Коли ми повернемося з полону».
Фраза, яку ми постійно виправляли в розмовах одне з одним в полоні. pic.twitter.com/Kwz6H7ycBb
— Орест (@Kozatsky_D) September 23, 2022
Пригадую його найвідомішу фотографію «Світло переможе» і замислююся про те, що його тонка творча особистість ще тоді, у пеклі «Азовсталі», щось відчувала. Цей промінь світла в об’єктиві Дмитра Козацького вже пробив темряву і обов’язково стане символом перемоги України.
![«Світло переможе» «Світло переможе»](https://static.ukrinform.com/photos/2022_09/1664005132-471.jpg)
Ірина Чириця, Житомир
Фото автора, Ірини Юрченко та Дмитра Козацького