«Дракон», на щастя, залишився у саркофазі

Нещодавно ознайомився з деякими фактами, що мали місце у перші години повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого ц.р. при захопленні рашистськими військовими території ЧАЕС та зони відчуження навколо неї. Як на мене, деякі з них, хоч і тривожні та сумні за своєю суттю, є пізнавальними для багатьох людей та цінними для історії. Інші ж якоюсь мірою навіть… радісні: ворог не вчинив того, що практично міг би. Адже тоді постраждало б як мінімум пів Європи… 

Спочатку, для кращого розуміння цих подій,  пошлюсь на деякі факти зі статті журналіста Дмитра Фіоніка, в якій він наводить фрагменти ситуації на території ЧАЕС вже зранку 24 лютого ц. р. При цьому наголошую: коментувати й оцінювати їх можна по-різному, й це обов’язково дехто робитиме. Але моє завдання сьогодні інше – просто поінформувати бажаючих знати про все більше. 

«ЧАЕС охороняли 168 нацгвардійців, озброєних стрілецькою зброєю, – розповідає колега. – Але як її використовувати? Бойові дії біля АЕС могли призвести до радіаційного забруднення величезних територій. Військовий опір здавався марним: через Чорнобиль валила російська армія — сотні одиниць техніки, тисячі солдатів. Нацгвардійці склали зброю… Загарбники просочувалися в усі щілини. Солдати перелазили через огорожі, ломилися у ворота, протискувалися через прохідні. О другій годині дня до центрального входу головного корпусу АЕС під’їхала техніка… Так розпочалася найдовша, 600-годинна, вахта в історії ЧАЕС. Понад 100 енергетиків стали заручниками російських терористів, а 168 нацгвардійців – полоненими. Також в окупації опинилися десятки (за іншими даними – сотні) постійних та тимчасових мешканців зони відчуження: самосели, працівники лабораторії, гуртожитку та котельні…». 

Мій колега також висловлює думку, що на ЧАЕС був розміщений командний пункт, з якого відбувалася координація наступу на Київ. Одне із приміщень на самій станції, пише він, було переобладнане під офіцерський гуртожиток. За період окупації в ньому проживало щонайменше п’ять російських генералів різних родів військ. Своїх солдатів рашисти розосередили по всій зоні. Частина з них жила і в Рудому лісі. Там вояки рили траншеї та облаштовували свій побут. Рудий ліс — небезпечне місце, що заросло хирлявими деревами та чагарником. Там набагато небезпечніше, ніж на станції: під шаром землі поховані (засипані) радіоактивно забруднені дерева, що всохли у 1986 році через дуже високе опромінення радіацією. Дихати тамтешнім пилом смертельно небезпечно. Але російським солдатам про це ніхто не розповідав…

З публікацією Д. Фіоніка «Апокаліпсис не сьогодні. Що могло статися на ЧАЕС під час окупації, але не сталося» можна ознайомитись в інтернеті. А я в цьому блозі хочу привернути увагу до одного з надзвичайно важливих ядерних об’єктів у зоні відчуження Чорнобильської АЕС – Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП), яке Україна почала споруджувати ще в листопаді 2017 року, аби позбавитись залежності від рф у плані зберігання ВЯП зі своїх АЕС (крім Запорізької, де є таке власне сховище). Додам, що до цього сховища в жителів прилеглих регіонів, зокрема, Іванківщини, давно існує постійний пильний інтерес – і з точки зору радіаційної безпеки такого об’єкта, й тих економічно-моральних компенсацій, що законодавчо передбачені для населення причорнобильських територій за додаткові для нього ризики. 

Багатьох людей, знаю, нині цікавить, як повелися окупанти з цим сховищем, коли отримали вільний доступ до нього. Чи не спричинили йому серйозної шкоди, аби й тут завдати Україні значних збитків та забезпечити для рф можливість продовження дії угоди щодо приймання з України відпрацьованого ядерного палива й отримання плати за таку послугу – понад 200 млн. доларів США на рік?.. 

Про сьогоднішній стан справ на ЦСВЯП я розмовляв кілька днів тому із заступником гендиректора відокремленого підрозділу «Атомпроєктінжиніринг» НАЕК «Енергоатом» Володимиром Холошею. Він нині організовує там роботу по відновленню пошкодженої агресором та природними факторами деякої інфраструктури цього об’єкта. 

На день вторгнення рашистів, зазначив Володимир Іванович, перший пусковий комплекс сховища і всі комплексні випробування були практично завершені. Тобто, воно було готове до прийняття перших партій відпрацьованого палива з трьох українських атомних станцій. Пошкоджень від обстрілів цей об’єкт, на щастя, не зазнав: там не велися бойові дії. І навмисно ворог теж не знищив ЦСВЯП. Хоч потенційна можливість цього дуже тривожила наших атомників. Проте зробило деяку чорну справу відключення його окупантами від електропостачання. Тоді, в зимовий період, ще були морози, отож, в результаті, повиходили з ладу деякі експлуатаційні системи й ланки інфраструктури. 

(Про невеликі за вартістю пошкодження – дверей, вікон тощо, завдані орками, котрі проникали в різні приміщення з допомогою ломів та «фомок», шукаючи, очевидно, чим би поживитись, – не будемо говорити: витрати на такий ремонт неспівмірні з іншими необхідними).

Після деокупації північної частини Київщини (а вона завершилася, нагадаю, 1 квітня) спеціалісти галузі негайно приступили до визначення обсягів необхідних на ЦСВЯП відновлювальних робіт. Склали дефектні акти. Й уже 25 квітня Державна інспекція ядерного регулювання України надала окремий дозвіл на здійснення діяльності по введенню в експлуатацію централізованого сховища. Тобто, на підготовку до приймання відпрацьованого ядерного палива., адже українські АЕС працюють безперебійно, і весь технологічний цикл виробництва електроенергії на них треба забезпечувати неухильно. Без рф…

Але не все так, виявляється, просто й у цьому випадку. Паралельно працівникам Енергоатома треба розв’язувати й інші проблеми, породжені війною. Зокрема, потребують відновлення залізнична колія та зруйнований окупантами міст на відрізку Овруч-Вільча. Адже цей під’їзний шлях до ЦСВЯП серйозно постраждав під час бойових дій на території Житомирської області. А от ремонт ділянки колії від Вільчі до сховища, за яку відповідає Енергоатом, потребує, на щастя, значно менших капіталовкладень: там пошкодження не такі значні.

Проте навіть з вирішенням цих питань транспортувати ВЯП з українських АЕС до цього сховища нині небезпечно, зауважує В. Холоша: російські ракети літають повсюди… Тож поки що доводиться «латати дірки» й чекати безпечних умов для запуску об’єкта в експлуатацію.

До речі, не має видимих пошкоджень і «Вектор» – промисловий комплекс по поводженню з твердими радіоактивними відходами, призначений для приймання, переробки та/або захоронення твердих радіоактивних відходів, накопичених за час експлуатації, і тих, що утворились в процесі зняття з експлуатації ЧАЕС, а також експлуатаційних радіоактивних відходів об'єкта «Укриття». Він розташований поруч із ЦСВЯП, за 17 кілометрів від ЧАЕС.

Спробую дати відповідь і на два закономірні запитання, котрі можуть виникнути в читачів цих рядків: чому окупанти не наробили лиха на ЧАЕС та яка доля полонених нацгвардійців – охоронців станції (про це також розповідає мій колега Д. Фіонік).

Багато хто вважає, що наслідки катастрофи 1986 року ліквідовано. Але це не так. У первинному саркофазі, накритому кілька років тому новим конфайментом, є “дракон». Про те, що він дихає, говорить рівень радіації, який у підарковому просторі перевищує природний фон у десятки разів. У дуже небезпечного «дракона» багато імен. Одне з них – америцій-241, період напіврозпаду якого становить 432 роки. Уявіть собі, якби хтось випустив його на волю… 

До речі, метафора «дракона», який вилупився 1986 року і з того часу живе у «саркофазі», належить не поетові, а інженеру-атомнику Валентину Купному, який більшу частину свого життя пропрацював у різних підрозділах ЧАЕС, зокрема, 10 років – начальником об’єкта «Укриття» (офіційна назва саркофага). «Щоб випустити дракона назовні, говорить він, треба мати специфічну кваліфікацію, якої у російських військових бути не могло…».

Ще один фактор такий. Операцією із захоплення ЧАЕС керував генерал-майор росгвардії Сергій Бураков. Завдяки тому, що йому одразу ж наші фахівці популярно й дохідливо роз’яснили, до чого може призвести некомпетентне стороннє втручання в ядерні технологічні процеси, він пішов на деякі поступки. Зокрема, однією з умов співіснування обслуговуючого персоналу АЕС з постійно присутніми там в період окупації військовиками було те, що весь внутрішній пропускний режим мають забезпечувати українські нацгвардійці. Наші хлопці щодня заступали на варту, хоч і без зброї. Завдяки цьому загарбники не проникли до особливо важливих об’єктів станції.

Але вранці 31 березня на її територію в’їхали 14 автозаків… Стало зрозуміло, для кого призначений цей транспорт. Тим більше, що того дня перенесли на пізніше обідню перерву. Щоб працівники станції не бачили, як вивозитимуть нацгвардійців…

31 березня рашисти взагалі мали насичений день – вони згортали свій табір. При цьому грабували ЧАЕС і прилеглі території. З вікон виробничих будівель персонал дивився, як російські вояки запихали в машини їхні речі, зокрема, особисті. Навіть обігрівачі, кип’ятильники, настільні лампи… 

Тотальне пограбування, розповідають очевидці, відбувалося у всій Чорнобильській зоні.

Натомість персонал ЧАЕС стверджує, що від 30 до 50 відсотків всього сміття, яке генерувала там російська армія, складали порожні пляшки з-під спиртного… 

Але то вже інша, як мовиться, історія.

Павло Смовж

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства