Динамівський старт
Для більшості футболістів київське «Динамо» стало зенітом кар'єри. Але є й винятки.
Андрій Шевченко блискуче грав у «Мілані», Олексій Михайличенко вигравав чемпіонат Італії у складі «Сампдорії», а Олег Лужний небезуспішно цементував оборонні порядки лондонського «Арсеналу». Проте були гравці, які починали свою кар'єру в «Динамо», але з певних причин більш серйозних успіхів досягли в інших командах. Про цих футболістів - наша сьогоднішня розповідь.
Російський вектор
Юрія Никифорова перевели до Києва з одеського СКА і він провів у «Динамо» два «армійських» роки (1988-89). За першу команду зіграв одну гру.
«Валерій Васильович говорив: «Юра, залишайся. Але я не бачив для себе перспективи в «Динамо». Я тоді на позиції нападника виступав. За дубль регулярно забивав - в чемпіонаті СРСР-1989 за дублюючий склад провів 22 гри, відзначився 13 разів. Але згадайте, хто тоді в нападі «Динамо» бігав - Бєланов, Протасов, підходили Саленко і Юран. Я не вірив, що зможу пробитися крізь щільні ряди. А грати в 19 років у дублі не бачив сенсу.
Сказати мені Лобановському про це було важко. Ми з хлопцями з дубля домовилися піти до тренера і просити вільну. Утрьох - я, Сергій Беженар і Олег Матвєєв. Заходили по черзі. Але коли ти навпроти такої людини сидиш, дуже важко говорити. Скеля! Такого тренера більше не буде. А якщо буде, то нескоро. Валерій Васильович, тільки мене побачив, відразу все зрозумів. У підсумку діалогу не вийшло. Був лише монолог Лобановського. Я вийшов, так нічого і не сказавши. У Беженара з Матвєєвим все закінчилося так само. А незабаром тренер випустив мене на заміну в єврокубках - матчі з «Фіорентиною». Цей поєдинок і став для мене єдиним офіційним у складі «Динамо», - згадував Никифоров свій київський етап кар'єри в розмові з автором цих рядків.
У 1990 році Никифоров повернувся до рідної Одеси. У складі «Чорноморця» виграв Кубок України-1992 року, зробив покер в єврокубковому матчі з «Вадуцом» з Ліхтенштейну. Потім перейшов у московський «Спартак», з яким виграв три чемпіонати Росії. Далі була Іспанія, Голландія, де з ПСВ Юрій двічі став чемпіоном Нідерландів і виграв три Суперкубки Голландії. Закінчував в Країні висхідного сонця, де у складі «Урава Ред Даймондс» став володарем Кубка японської ліги-2003. Виступав за збірні СНД, України та Росії. Зіграв у фінальних стадіях двох чемпіонатів світу (1994, 2002) та Євро-1996. Про таке «портфоліо» мріють дуже багато футболістів.
1989 рік провів у «Динамо» і Віктор Онопко. Далі дубля майбутній багаторічний капітан збірної Росії в Києві не пройшов, а рік потому прийняв запрошення донецького «Шахтаря». Потім був московський «Спартак», виграш трьох чемпіонатів і двох Кубків країни. Двічі поспіль Віктора визнали найкращим футболістом Росії (1992, 1993). Далі було сім сезонів в іспанській Примері за «Ов'єдо» і «Райо Вальєкано», повернення в Росію. За збірну нашого північного сусіда Онопко відіграв 109 матчів, виступав на Євро-1992 (ще у складі збірної СНД) і Євро-1996, двох чемпіонатах світу (1994 і 2002).
Два «армійських» роки провів у «Динамо» і Андрій Канчельскіс (1988-89). У Києві Андрій завоював і першу нагороду - бронзову медаль чемпіонату СРСР-1989. Валерій Лобановський викликав вихованця кіровоградського футболу в національну команду (дебютував 23 серпня 1989 року в матчі з Польщею, вийшовши на заміну на останній хвилині.). Після закінчення військової служби Канчельскіс разом з Онопко вирішив перейти в донецький «Шахтар». Під час товариського матчу збірної СРСР з Шотландією в Глазго Андрія примітив Алекс Фергюсон. У підсумку в 1991 році Канчелькіс підписав контракт з «Манчестер Юнайтед», з яким виграв Суперкубок Європи (1991), Кубок Англії (1994), Кубок англійської ліги (1992), двічі Суперкубок Англії і чемпіонат країни (1993, 1994).
Андрій Канчельскіс і Алекс Фергюсон
Всього за «Манчестер Юнайтед» Андрій відіграв чотири сезони. І отримав своє місце в історії славетного клубу. У середині 1990-х британська група Status Quo спільно з «МЮ» записала культовим гімн манкуніанців Come on you, Reds (Вперед, Червоні). У гімні знялися великі гравці в історії клубу: Боббі Чарльтон, Джордж Бест, Петер Шмейхель, Ерік Кантона, Пол Інс. Прізвище Канчельскіса також згадано в гімні між Брайаном Робсоном і Райаном Гіггзом.
Після «МЮ» в кар'єрі Андрія були «Евертон» (в дебютному сезоні за «Ірисок» Канчелькіс забив 16 голів у Прем'єр-лізі), «Фіорентина», «Глазго Рейнджерс» (двічі виграв чемпіонат Шотландії і тричі Кубок країни), «Манчестер Сіті» і «Саутгемптон». У 1999 році півзахисник оформив собі підданство Великобританії. Догравав у Саудівської Аравії і Росії. За збірну СНД зіграв на Євро-1992 року, за збірну Росії - на Євро-1996.
У Владислава Тернавського спортивних регалій на порядок менше. Киянин три роки провів у дублі «Динамо» (1989-92). Потім опинився в тернопільській «Ниві», звідки отримав запрошення в московський «Спартак». Став чемпіоном і володарем Кубка Росії -1994 і навіть зіграв на збірну цієї країни на чемпіонаті світу-1994. Цей рік став зоряним часом Тернавського. Уже в наступному сезоні захисник виступав за одеський «Чорноморець», а далі у складі скромних російських командах.
Сергій Герасимець провів у дублі «Динамо» два роки (1983-84). Потім нападника перевели в дочірню команду в Ірпінь. Повернутися в «Динамо» корінному киянину не судилося - його запросив «Шахтар». Потім був переїзд в мінське «Динамо», виступ за збірну Білорусі, переможний гол Едвіду ван дер Сару в матчі Білорусь - Нідерланди в 1995 році і виступи за пітерський «Зеніт», з яким Сергій виграв Кубок Росії-1999.
Дніпровський вектор
Олег Таран за три роки в «Динамо» (1978-80) відіграв 6 матчів, хоча виступав за юніорські збірні СРСР і вважався одним з кращих форвардів в світі в своєму віці. Але перехід у дорослий футбол виявився для Олега справою непростою. Визнання Таран отримав лише в Дніпропетровську, ставши одним з героїв дебютного чемпіонського сезону «Дніпра»-1983. Всього Таран відіграв за «Дніпро» шість сезонів, після чого встиг стати чемпіоном Марокко-1990 у складі команди ВАК.
Сергій Краковський три роки (1977-80) намагався пробитися в першу команду «Динамо». Але зіграв за основний склад лише одну гру. А в «Дніпрі» 11 сезонів (1980-1991) захищав останній рубіж, зіграв в 210 матчах. Став чемпіоном СРСР-1983 (відіграв всі 34 поєдинки без замін), виграв Кубок СРСР-1989. Повернення в «Динамо» у Краковського сталося в 2007 році, коли Сергія Вікторовича запросили в штаб команди працювати тренером воротарів.
Олімпійський чемпіон Сеула-1988 Вадим Тищенко теж не зумів пройти далі дубля «Динамо», у складі якого виступав в 1984 році. Титули Вадим чесно заробив в «Дніпрі», ставши чемпіоном СРСР-1988 і виграв Кубок країни-1989. Паралельно Тищенко став одним з героїв олімпійського відбору в Сеул-1988. І нехай в Кореї Вадим через наслідки травми не зіграв, вольовим рішенням Анатолія Бишовця півзахисника включили до складу команди за блискучу гру у відбірковому турнірі. Виступав за національну збірну СРСР.
Разом з Тищенко у дублі «Динамо» в 1984 році грав Володимир Татарчук. Рік потому півзахисник опинився в московському ЦСКА, з яким виграв чемпіонат СРСР і Кубок країни в 1991 році. А в 1988 році став олімпійським чемпіоном у складі збірної СРСР.
Варто визнати, що не всі футболісти мріяли грати в «Динамо». Андрій Сидельников разом з керівництвом «Дніпра» придумав цікаву схему повернення додому.
«У «Динамо» в 1986 році я перейшов не за власним бажанням - проходив військову службу. Селекційна служба киян працювала відмінно - відразу ж після успішного виступу за юнацьку збірну на турнірі Гранаткіна прийшов наказ про моє переведення до Києва. На той момент я ще виступав на позиції нападника, і прекрасно усвідомлював, що пробиватися в основний склад «Динамо» мені в найближчі кілька років не вдасться - Блохін, Бєланов, Євтушенко навряд чи були готові поступитися своїм місцем.
Тому, коли покидав Дніпропетровськ, отримав чітку установку головного тренера Володимира Ємця та начальника команди Геннадія Жиздіка: збільшити склад сім'ї. У мене тоді вже народився старший Роман, а при наявності двох дітей солдата строкової служби звільняли від військового обов'язку. Тому менш ніж через рік ми відсвяткували народження Андрія, я відразу ж звільнився і повернувся в «Дніпро». Про це звільнення в «Динамо» всі, разом з Валерієм Лобановським, дізналися лише з часом. А в «Дніпрі» мене після повернення партнери по команді стали називати Папа - більшість моїх однолітків тоді були холостими, а в мене вже було двоє дітей» , - згадував Андрій у розмові з автором цих рядків.
Після повернення в Дніпропетровськ Сидельников виграв з «Дніпром» Кубок СРСР-1989, а з молодіжною збірною СРСР - чемпіонат Євро-1990.
Схід «Зорі»
У 1972 році «Зоря» першою серед провінційних команд виграла чемпіонат СРСР. «Союзне» золото кували відразу кілька гравців, які пройшли школу київського «Динамо». В'ячеслав Семенов за три роки в київському «Динамо» (1966-69) відіграв три гри, після чого прийняв пропозицію «Зорі». У 1972 році став чемпіоном СРСР і бронзовим призером Олімпійських ігор у Мюнхені. У тому ж році зіграв 11 матчів за збірну СРСР, забив 4 голи. Далі було запрошення в «Динамо», але за два сезони В'ячеслав провів за першу команду 22 гри, після чого перейшов до «Дніпра».
Сергій Морозов виступав за молодіжну команду «Динамо» в 1967-68 рр. Перелом ноги завадив переходу в основну команду. У 1971 році Сергій прийняв пропозицію «Зорі» і рік потому став чемпіоном СРСР. Далі був московський ЦСКА, потім довга тренерська кар'єра, а з 2008 року Морозов працює експертом телеканалу «Футбол».
А ось для Володимира Онищенка «відрядження» у «Зорю» виявилася вкрай корисним. У 1970-71 рр. нападник зіграв 10 матчів за «Динамо», після чого його покликали під прапори «Зорі». У чемпіонському сезоні Онищенко забив 10 голів, і через рік повернувся до Києва. Наступні п'ять сезонів у «Динамо» були врожайними на нагороди - три переможні чемпіонати СРСР, два Кубка країни, Кубок Кубків, Суперкубок УЄФА.
Донецький маршрут
Олександр Сопко провів у «Динамо» чотири сезони (1976-80). Зіграв одну гру за основний склад. Потім чемпіон світу-1977 серед молоді 11 років цементував оборонні порядки «Шахтаря», вигравши з «гірниками» в 1983 році Кубок СРСР і Кубок сезону. Сопко також працює сьогодні експертом на телебаченні.
Сопко пішов шляхом Володимира Сорокіна, що виступав за «Динамо» в 1957-61 рр (50 ігор, 3 голи). Транзитом через ужгородський «Спартак» і московське «Динамо» Сорокін опинився у «Шахтарі». Відіграв за «гірників» 6 сезонів (149 матчів), виграв Кубок СРСР-1963.
Останній рубіж
Впевнена гра Олександра Шовковського протягом практично двох десятків років стала шлагбаумом для багатьох київських воротарів. Рустам Худжамов (провів у «Динамо» з 1999 по 2006 рр.) у 2008 році перейшов в «Шахтар». У складі «гірників» виходив на поле не часто, але виграв Кубок УЄФА, два чемпіонати України, Кубок і Суперкубок країни.
Корінний киянин Антон Каніболоцький до «Динамо» не дійшов, прийнявши запрошення спочатку «Дніпра», а потім і «Шахтаря». Не зміг конкурувати із Шовковським Денис Бойко, який у 2015 з «Дніпром» дійшов до фіналу Ліги Європи і його включили в символічну збірну цього турніру. А після того, як Шовковський вирішив завершувати свою ігрову кар’єру, Денис повернувся в «Динамо».
Максим Розенко, Київ
Фото з особистих архівів автора