Єреван відправив Москву в бан

Чи повторить вірменський лаваш долю української паляниці

У Москві пережили чергову безсонну «виборну» ніч. Цього разу у Вірменії. Хоча, як «безсонну»? Вже 8 червня рівно о 0:40 колаборант і зрадник України Олег Царьов визнав:  «У Вірменії ми програли. Питання лише в тому, наскільки — чи так само як в Угорщині, чи ні».  Далі Москва пішла неспокійно спати, чухаючи лоба, по якому вкотре вдарили її ж політтехнологічні граблі.

Саме перед цими, вірменськими, виборами Москва використала увесь брудний арсенал до болю знайомий українцям, які пам'ятають часи головного санітарного лікаря РФ Геннадія Онищенка. Він регулярно знаходив у цукерках, сирі чи українських соках важкі метали та «загрозу нацбезпеці» щоразу, коли Київ дивився в бік Брюсселю.

Як тушити електоральну пожежу коньяком

Россільгоспнагляд увів обмеження на ввезення до РФ вишень, черешень, абрикосів, слив, персиків, нектаринів та свіжого винограду з Вірменії, а також на транзит цієї продукції через територію РФ до інших держав — членів ЄАЕС. У відомстві це рішення пояснили «почастішанням випадків порушень у постачаннях вірменських фруктів як загрози фітосанітарному благополуччю Росії».

До цього Россільгоспнагляд розв’язав «рибну війну» проти Вірменії, крім того, заборонив увезення її огірків, помідорів, зелені та полуниці, квітів, мінеральної води, коньяку та вин. Коли стало зрозуміло, що спроби загасити вірменську електоральну пожежу коньяком ні до чого не привели, в хід пішла «важка артилерія».

У Кремлі заявили, що Вірменії вже зараз доведеться зробити вибір між ЄАЕС (членом якого вона наразі є) та Європейським Союзом (куди вона колись збирається вступити). Путін заявив, що «народи Росії та Вірменії століттями пов’язують узи дружби та особливих відносин». Український досвід учить: якщо Путін починає говорити про «історичне братерство» чи навіть збирається написати про це статтю — час готуватися до гіршого.

Як РПЦ і СЗР боролися за ВАЦ

Так само, як із Україною, паралельно на сцену вийшов директор СЗР Сергій Наришкін, який із серйозним обличчям почав рятувати душі вірмен від «євроантихристів». За його версією, підступний Євросоюз зазіхнув на святе — майно РПЦ у Вірменії. У СЗР стверджують, що Партнерська місія ЄС у Вірменії намагається позбавити Єревансько-Вірменську єпархію РПЦ прав на її нерухомість та заблокувати її діалог із Вірменською апостольською церквою (ВАЦ). За словами Наришкіна, структури, які підтримує ЄС, звинувачували представників РПЦ у втручанні у внутрішні справи та майбутні вибори у Вірменії. Але для Москви будь-яке кримінальне провадження проти її агентів у рясах — це «гоніння на православ'я».

Цікаво, що Росія водночас захищає структури РПЦ у Вірменії та критикує дії влади щодо окремих єрархів ВАЦ, хоча формально це різні церковні організації. Тому російська риторика насправді будується не стільки навколо захисту саме ВАЦ, скільки навколо втрати свого впливу у Вірменії.

Хоча вона його остаточно втратила після конфлікту Вірменії з Азербайджаном навколо Нагірного Карабаху, де РФ зобов’язана була виступити гарантом безпеки. Але Кремль зробив ставку на невтручання, розсудивши, що «Вірменія – наша кишенькова країна й нікуди не дінеться». У підсумку «кудись» ділися і Вірменія, і Азербайджан.

Російські «відкріпні талони» не допомогли

Далі — за зростанням. Пашинян особисто (нехай і завуальовано) принизив Путіна, говорячи йому під телекамери, що у його країні, на відміну від Росії, є вільні вибори, ЗМІ та інтернет. Москва насправді спробувала погратися у вільні вибори, намагаючись вупровадити у Вірменії сценарій «Грузинської мрії»  (з напівмісцевим мільярдером із громадянством РФ), але не вийшло.

Не допомогли й зовсім примітивні методи на кшталт «відкріпних талонів» у вигляді вірмен — громадян РФ, яких погнали автобусами голосувати за потрібного Москві кандидата. У мережі є ролик, де один із таких «талонів» каже, що йому насправді чхати на Вірменію, головне, щоб не переміг Пашинян. Офіційний Єреван відповів на цей «штурм виборчих дільниць» витончено: російсько-вірменським «політичним туристам» натякнули, що прямо на кордоні на них чекатимуть повістки на військові збори.

Звісно, все це, а також багато інших московських «політтехнологічних грабель» (вкиди у ЗМІ, що «Пашинян —  американський агент», «в Єревані сидить французька розвідка, яка всім керує», різноманітні соцмережеві «матрьошки» тощо)  лише додали його політичній силі додаткових голосів. Так само, як і слова Лукашенка, що «Вірменія нікому не потрібна в Євросоюзі», або слова спікера Держдуми РФ Володіна, що «Росія після того, що зробила для Вірменії, отримує від неї підлість замість підтримки». Зрештою, дійшло до того, що Путін публічно провів пряму паралель між подіями навколо Вірменії та тими, що свого часу передували його війні проти України.

Коли Москву навчать власні ж граблі

Тому логічно припустити, якщо він вбачає в обох випадках однакові причини, то й реагуватиме він надалі відповідно. Наслідків такої відповідності сьогодні важко не помітити. І не в Україні, а в Росії, де, як то кажуть, подивитися ще можна, а фотографувати побачене вже заборонено.

Утім, ключова проблема не в майбутньому (насправді досить демонстративно Єреван дрейфував від Москви, —  усі її потуги повернути його у свій фарватер на вигляд були як ті самі граблі, на які вона наступала під час виборів у колись «своїх» Україні й Молдові.

Тому питання, чи повторить вірменський лаваш долю української паляниці в подальших задумах Кремля, відкрите. Головне, щоб воно не переросло в болісне насамперед для вірмен. Бо Москва, яка важко переносить свої фантомні імперські болі, насправді дуже страждає від того, що вже і Єреван відправив її в бан.

Макс Мельцер