Українці знищують останню «ціль СВО»

«Сухопутний коридор до Новоросії» вже дотягнувся до Ямалу

«Мозок ніколи не працює, його навіть не треба вмикати», — нещодавно пожартував Юрій Ушаков, помічник Путіна із зовнішньополітичних питань. Здавалося б, звична кремлівська «дотепність». Але в кожному жарті, як відомо, є лише його доля. Останні події наочно демонструють: дві півкулі мозку Путіна остаточно перейшли на автономний режим роботи, і кожна з них живе у власному всесвіті.

Півкуля ліва: альтернативна географія та дипломатія істерики

Коли аргументи закінчуються, в Москві традиційно випускають Дмитра Медведєва. Коментуючи влучання російського дрона в житловий будинок у Румунії, колишній «президент РФ» не придумав нічого кращого, ніж пригрозити європейцям: «Заткніть пельку, це лише початок!» Логіка залізна: ви самі винні, бо є «прямими учасниками війни».

А поки Медведєв б'ється в ядерному апокаліпсисі, Путін вмикає режим «настамнєт». Сидячи в Астані, він із виразом ображеної невинності вимагав «показати уламки». Румунський президент Нікушор Дан — показав. У Кремлі очікувано замовкли: мабуть, пішли шукати нових привидів для ядерного попелу.

Натомість свій візит у Казахстан (імені та по батькові президента якого Путін укотре не зміг вимовити), Москва видає як ледь не прорив. Бо за свої ж кошти (16,5 млрд доларів США) будуватиме в країні АЕС. Натомість ще на початку травня заступник міністра енергетики Казахстану Сунгат Єсімханов заявив: «Якщо наприкінці цього року — на початку наступного введемо в експлуатацію всі наші планові енергетичні об’єкти, то у 2027 році, думаю, зовсім не закуповуватимемо електроенергії з Росії».

Але напівкулі путінського мозку ігнорують подібні електричні (та інші) розряди, які надходять до них із Казахстану (та решти країн пострадянського простору).

Півкуля права: економіка уявних мостів та каспійських мрій

Коли реальність стає надто похмурою, Путін починає малювати «постмодерн» на карті. На порядку денному — міст на Сахалін. Проєкт настільки абсурдний, що навіть будівельний віцепрем'єр Марат Хуснуллін, який зазвичай із радістю тринькає будь-які бюджетні трильйони, делікатно назвав ідею «неоднозначною».

Скепсис зрозумілий: цей міст не окупиться й за століття. Бо на Сахаліні просто немає такого трафіку, який міг би хоча б теоретично виправдати витрати. Місцеву нафту вже давно відправляють на експорт танкерами. Риба також пливе морем без зайвих пересадок, взагалі минаючи російську сушу. Інакше кажучи, міст пропонують будувати не з огляду на його ефективність, а через ефектність.

Утім, навіть якщо не зважати на економіку, у проєкту є ще одна «дрібна» проблема — Японія. Адже логіка кремлівських стратегів передбачає продовження маршруту від Сахаліну до Хоккайдо. У Токіо навряд чи готові розділити цей ентузіазм. І не тільки тому, що на заваді стоїть суперечка щодо «північних територій», а й через складні природні умови регіону: сильні шторми, кригу та високу сейсмічність.

Проте в Москві продовжують плекати стару геополітичну фантазію про сухопутний маршрут «від Токіо до Лісабону». За цією концепцією, японські товари мали б потоком прямувати через територію Росії до ЄС, наповнюючи бюджет РФ транзитними доходами. Щоправда, європейський напрямок останніми роками видається, м’яко кажучи, проблематичним. Навіть у теорії.

Особливо колоритно ця сахалінська історія бачиться на тлі іншого кремлівського мегапроєкту. Москва зараз намагається переконати Пекін долучитися до фінансування будівництва транспортного маршруту вздовж Каспійського моря до Ірану та країн Південної Азії. Ідеться про східну гілку міжнародного транспортного коридору «Північ — Південь» — проєкту, який у Кремлі обговорюють уже понад два десятиріччя. Загальну вартість задуму оцінювали приблизно у 40 млрд доларів США.

Ключовим елементом маршруту має стати федеральна траса М-6 «Каспій», що простягається від Москви до Астрахані майже на 1400 кілометрів. Далі транспортний коридор повинен пройти через Казахстан і Туркменістан до іранських портів, а звідти — до Афганістану, Пакистану та інших ринків Південної Азії.

Проблема лише в тому, що, як і у випадку з газопроводом «Сила Сибіру – 2», Пекін лише спостерігає за порожніми амбіціями Росії.

Реальність «Новоросії» в антидроновій сітці

Поки путінський мозок разом із тунелем  із Чукотки до Аляски малює мостові переходи на Токіо, під носом уже буквально руйнується єдиний реальний сухопутний коридор, який РФ насправді спромоглася прорубати, — траса «Новоросія». Російська пропаганда навіть вигадала термін-антидепресант «ілюзія блокади». Тільки от паливний колапс на кримських АЗС — цілком реальний. Україна взяла «коридор» під такий щільний вогневий контроль, що проривати цю «ілюзію» в Москві тепер пропонують украй екзотичними методами.

Перший: прокласти трубу через Керченську протоку. Мовляв, з одного боку під'їжджає материковий бензовоз, зливає паливо в трубу, воно тече на той бік, де його ловить місцевий, кримський. Але навіть самі окупанти визнають: ця конструкція стане ідеальною та жирною мішенню для ЗСУ.

Другий варіант: накрити Кримський міст антидроновими сітками і знову-таки пустити по ньому бензовози. Проблема в тому, що водії навряд чи палають бажанням ставати живим факелом заради полум’яної картинки у світових ЗМІ і волання своїх про «черговий терористичний злочин київського режиму».

Третій варіант: побудувати кримський НПЗ або змусити «Роснефть» возити паливо на півострів власним коштом. Наплювати на санкції, може, й вийде, але забути, що заводи будуються роками, а вибухають за хвилини — ні.

Новий сигнал імпотентності цієї системи вже почули й на іншому півострові – Ямалі, що розташований за 2500 кілометрів від України. Вперше в історії СРСР та РФ там було оголошено ракетну небезпеку. І це не просто сирена, це вже набат. Адже Ямал — серце російської газової імперії (80 % видобутку газу та 70 % виробництва СПГ). Ямал довів, що скільки б у Москві не казали про «неосяжну Росію», вона виявилася замалою для України.

А поки Крим повернувся у 90-ті роки, купуючи по 20 літрів бензину по талонах, у іншому «серці Росії» — алмазному —  Якутії, вже котрий десяток років не можуть побудувати мосту через річку Лену. Столиця Якутськ досі живе в середньовіччі, постачання до якої залежать виключно від зимових доріг та поромів. Тому мешканці Республіки Саха й надалі, образно кажучи, залишатимуться із сохою. Адже на часі закриття антидроновою сіткою «Новоросії».

Фактично з усіх заявлених «цілей СВО» вже й остання — «прорубати до неї сухопутний коридор» — виявилася не виконаною. І це — черговий підсумок роботи заблокованих від реальності півкуль головного «мозку» Росії. І як прорвати цю блокаду — насправді і є головною проблемою для оточення Путіна. Тому Ушаков, загалом, не жартував.

Макс Мельцер