Гарячі епізоди Холодної війни: пам’ятні інциденти і загиблі

5 березня 1946 року, виступаючи з лекцією у Вестмінстерському коледжі Фултона, Вінстон Черчилль сказав про «залізну завісу», що опустилася між Сходом і Заходом. У Радянському Союзі промову сприйняли як сигнал до початку Холодної війни, хоча гострі суперечності між вчорашніми ситуативними союзниками спостерігалися задовго до цього. Тотальна конфронтація між двома блоками – капіталістичним західним і соціалістичним східним (фактично – між США та Радянським Союзом) тривала до кінця 80-х років ХХ століття.

Величезну роль у цьому протистоянні відігравала військова повітряна розвідка. За весь час Холодної війни було здійснено тисячі вильотів. Іноді відбувались справжні повітряні бої зі збитими літаками і загибеллю льотчиків. Відомо про щонайменше 50 випадків використання зброї літаками ВПС СРСР і НАТО. Американці втратили в тих боях близько 30 літаків-розвідників і понад 100 льотчиків. Їхні сім’ї не знали, за яких обставин вони загинули. Тих, хто вижив, називали «мовчазними воїнами». Лише деякі інциденти набували розголосу. Повітряні розвідувальні операції відбувались за умов максимальної секретності. Жодна зі сторін не бажала розсекречувати дані повітряної війни.

У вересні 1997-го у Форт-Мід, штат Меріленд (біля Агентства національної безпеки США, АНБ), був відкритий Національний меморіал, присвячений американським військовим льотчикам, які загинули в розвідувальних польотах часів Холодної війни. У 2017-му його закрили на невизначений термін – АНБ, мовляв, розширюється…

ЧОМУ ВИНИКЛА НАГАЛЬНА ПОТРЕБА В РОЗВІДЦІ НАД СРСР

У 1945 році США вже були ядерною державою. Натомість СРСР лише перебував на шляху розробки ядерної зброї. Американці небезпідставно вбачали в цьому величезну небезпеку. При цьому «залізна завіса», за якою опинився Радянський Союз, значно ускладнила збір розвідданих. Це породжувало занепокоєння, страх і навіть паніку – «червону паніку», як говорили тоді в Америці. Саме тому, фактично одразу після завершення Другої світової, США розпочали повітряну розвідку СРСР – уздовж кордонів, а також безпосередньо і вглиб території, здійснюючи аерофотозйомку, виявляючи і класифікуючи радари, зенітно-ракетні комплекси, полігони, військові бази, заводи тощо. Отримана інформація використовувалась для визначення найбільш безпечних маршрутів для американських (натівських) бомбардувальників задля досягнення певних цілей у разі нової війни.

АМЕРИКАНСЬКІ АСИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ В РАДЯНСЬКОМУ НЕБІ

Вибіркові розвідувальні польоти були обережно санкціоновані Гаррі Труменом за спиною Конгресу. Згодом, коли СРСР став ядерною державою, Дуайт Ейзенхауер пропонував Микиті Хрущову запровадити програму «Відкрите небо», що дозволило б здійснювати обопільний моніторинг територій, але очільник СРСР відмовився. Тож американці продовжили розвідку. У ній брали участь вчорашні учасники Другої світової війни, ті, хто пережив Перл-Гарбор і бився з Вермахтом.

Наприклад, льотчик-ас Дональд Гіллман, який здійснив першу в історії Холодної війни розвідувальну місію з глибинним проникненням в СРСР. 15 жовтня 1952 року він вилетів із авіабази Ейельсон на Алясці – максимально близько від Радянського Союзу. Політ виявився успішним – зробивши аерофотозйомку декількох радянських баз, B-47, хоч і був помічений МіГами, зміг від них відірватися: спаливши майже все пальне, він йшов надто високо і швидко. Але іншого разу, в травні 1954-го, Гіллману пощастило менше. Тоді три розвідувальні літаки заходили на територію СРСР через європейський кордон, вилетівши з військової бази Королівських ВПС Великої Британії. Ідеальна погода дозволила зробити ідеальні фото військових аеродромів поблизу Мурманська. Розвідка запевнила, що повернення буде безпроблемним, втім їх атакували МіГи. Довелося прийняти бій. Гіллмана підбили, і він ледве дотягнув до авіабази Ферфорд.

Американці зазвичай заперечували факт розвідувальних польотів над Радянським Союзом. Єдиним випадком, коли США визнали провину й офіційно вибачились перед СРСР, був інцидент, що трапився восени 1950 року. Тоді два винищувачі F-80 ВПС США, помилково відхилившись від курсу, знищили вісім радянських літаків на аеродромі Суха Річка в районі Владивостока. Згодом виявилось, що під час Корейської війни F-80 летіли в КНДР. Командира авіагрупи відсторонили від командування, а пілотів віддали під трибунал.

U-2 – «ЗОЛОТА БДЖОЛА» АМЕРИКАНСЬКОЇ ПОВІТРЯНОЇ РОЗВІДКИ

Спочатку для повітряного шпигунства США використовували переважно стратегічні бомбардувальники дальнього радіуса дії Boeing B-47 Stratojet. Але їх досить часто перехоплювали радянські МіГи, вони були вразливі для зенітної артилерії. Це спонукало американців розробити новий літак, який діяв би на висотах, недосяжних для радянських засобів ППО, адже летів на висоті понад 20 000 м. У 1956 році такий літак з’явився. Це був Lockheed U-2, нафарширований вщент високоточною апаратурою, зокрема новітніми системами візуалізації.

Саме цей літак, який прийшов на заміну Боїнгам, був головною і беззаперечною зіркою «мирного» неба Холодної війни, універсальною розвідувальною платформою. Звісно, крім нього були й інші, зокрема й надзвуковий Lockheed SR-71 Blackbird (вже знятий з озброєння), але U-2 все ж залишається поза конкуренцією. Упродовж десятиліть він збирав вражаючі обсяги високоякісної, критично важливої інформації, неодноразово пролітаючи над Москвою і Калінінградом, Свердловськом і Ленінградом, Семипалатинськом чи Капустиним Яром. U-2 був недосяжним, і спокуса його використання виявилась для американського вищого політичного керівництва більшою, ніж дотримання міжнародного права.

Перше глибоке проникнення U-2 на територію СРСР відбулось 4 липня 1956 року, на День незалежності США. Упродовж п’яти днів американці здійснювали подібні польоти. На п’ятий день Вашингтон отримав ноту протесту від Москви. U-2 помітили радянські радари, хоча, звісно, не змогли правильно ідентифікувати.

ПОЧАТОК 60-Х: ЗУПИНИТИСЬ ЗА КРОК ВІД КАТАСТРОФИ

1 травня 1960-го в небі над Уралом Lockheed U-2 було збито радянським ЗРК С-75. Одна з ракет через помилку наведення влучила і в радянський винищувач МіГ-19, який вилетів на перехоплення; пілот загинув. Прикметно, що це було вже друге враження літака на висоті понад 20 000 м. 7 жовтня 1959 року китайці, які закупили 5 ЗРК С-75 в СРСР, знищили неподалік Пекіна висотний літак-розвідник RB-57D ВПС Тайваню, що перебував на висоті 20 600 м. Але тоді інформацію про С-75 не розголошували, повідомивши, що його збив МіГ.

Льотчик U-2 Френсіс Гік Пауерс потрапив у полон. Це був ідеологічний тріумф СРСР. Натомість американці до останнього прикривались легендою, буцімто повітряне судно збирало суто метеорологічну інформацію. NASA навіть виступило із заявою про зникнення свого літака. Втім, великі вцілілі уламки U-2 і його майже неушкоджене начиння свідчили про інше. Хрущов, наче фокусник на ярмарку, наказав продемонструвати навіть срібний долар із вмонтованою в нього голкою зі смертельною ін’єкцією – на випадок загрози захоплення пілот мав не тільки запустити механізм самознищення літака, але й накласти на себе руки.

Спостереження велося американцями за дуже широким спектром: американці воліли знати все про всіх. Наприклад, ізраїльтяни у 1958-му вперше виявили підозріле повітряне судно над ядерним дослідницьким центром Негев. Спантеличені, вони неодноразово намагались збити літак, але марно. Єдине, що вдалося – сфотографувати. Тоді й стало зрозуміло, що це був U-2 – втілення військової моці США. Ейзенхауер, попри всю катастрофічність цього викриття, сказав наступне: «Ми були лідерами у справі встановлення миру в цілому світі. Щоб залишитися лідерами, ми повинні залишатися сильними, а щоб залишатися сильними, повинні отримувати розвідувальну інформацію». Але це офіційні слова. Коли його спитали, який урок він виніс з історії U-2, він відповів: «Не дай себе впіймати!»

ПРОДОВЖЕННЯ СКАНДАЛУ: НАСЛІДКИ БУЛИ ВАЖКІ

Інцидент із Пауерсом зірвав історичний саміт «Великої четвірки» в Парижі, на якому мали обговорювати повоєнний статус Берліна і загрозу ядерної війни. Потепління радянсько-американських взаємин, що ледве затеплилось під час візиту Хрущова до США (він, до речі, прилетів туди без проміжних посадок на новітньому Ту-114, і це теж справило враження на світ) і переговорів у Кемп-Девіді 1959-го, було зіпсовано. Пауерса в СРСР засудили, але невдовзі обміняли на радянського розвідника Рудольфа Абеля.

Втім, міжнародний скандал на цьому не закінчився. 1 липня над Баренцевим морем було збито літак ERB-47H Stratojet, що вилетів з британської авіабази і здійснив вторгнення в повітряний простір СРСР. Зі складу екіпажу 4 людини загинули, двоє були врятовані радянською стороною й невдовзі звільнені. Крім того, у вересні 1960-го сталася ще одна неприємна подія для вищого керівництва США: до СРСР утекли два криптологи Агентства національної безпеки Бернон Мітчелл і Вільям Мартін. І хоча їхню втечу намагалися представити дрібницею, а самих перебіжчиків – як не вартих уваги пересічних клерків і сексуальних збоченців, знову розгорівся скандал світового масштабу. Перебіжчики розповіли про численні вторгнення США в повітряний простір інших держав і тотальне таємне стеження навіть за союзниками. Звісно, начебто нічого нового, але почути це на пресконференції з Москви було неприємно.

Останньою краплею стала Карибська криза 1962-го. Між іншим, радянські ракети на Кубі виявив, знову ж таки, U-2, а його, своєю чергою, збили із ЗРК С-75, щоправда, цього разу використавши нову висотну ракету V-750 VN (13D). За крок від ядерної прірви обидві сторони нарешті отямились, зрозумівши, що далі може статись непоправне. СРСР забрав ракети з Куби, а Сполучені Штати теж пішли на поступки. Тож до кінця 60-х років трапилось лише з десяток випадків повітряної розвідки американців і союзників, здійснених на кордонах СРСР. А з розвитком космічних технологій стеження за потенційним противником почали здійснювати за допомогою супутників.

У «СПОКІЙНІ» 70-ТІ ПІДКЛЮЧАЛИ ДИПЛОМАТІЮ

70–80-ті роки можна назвати спокійними. За 20 років, що передували розпаду СРСР, офіційно не було зафіксовано жодного випадку, коли б ВПС НАТО і СРСР застосовували одне проти одного зброю. Конфлікти у В’єтнамі та Афганістані стоять окремо. У цей час кордон СРСР порушували літаки і гелікоптери інших країн, здебільшого з Близького Сходу: Туреччини, Ірану. Щоправда, за ними стояв все той же одвічно антагоністичний Захід. Згадати хоча б повітряно-розвідувальний проєкт ЦРУ і ВПС Ірану «Темний ген», спрямований проти СРСР. Він розпочався ще в 60-х роках і тривав упродовж 70-х. Наприклад, 21 червня 1978 року в повітряний простір СРСР над Туркменістаном вторглись чотири важких гелікоптери CH-47 («Чинук») Шахської армії Ірану. Два з них були збиті, загинули вісім людей.

Варто звернути увагу на лексику: для Радянського Союзу це було «вторгнення в повітряний простір», а для іншої сторони – «збились з курсу під час навчальної місії». Залежно від міжнародної політичної ситуації інциденти або применшувались, або, навпаки, перебільшувались. Так, у випадку з «Чинуками», іранцям дозволили відремонтувати підбиту машину й повернутися в Іран, а радянському капітану, який на МіГ-23 збив той гелікоптер, Кремль відмовив у нагороді, неофіційно пояснивши рішення «складною міжнародною ситуацією».

ХУЛІГАНСЬКІ 80-ТІ: CESSNA – СВІДЧЕННЯ ДЕГРАДАЦІЇ РАДЯНСЬКОЇ ППО

Наприкінці 80-х років радянську систему ППО перевіряли на міцність вже не західні військові, а західні «авіаційні хулігани». Саме вони й зафіксували очевидну деградацію радянських протиповітряних систем. Найвідоміший випадок – приземлення 28 травня 1987 року на Красній площі в Москві легкомоторної Cessna, яку пілотував 19-річний громадянин Німеччини Матіас Руст. У нього були послідовники.

Наступного року норвежець Андреас Соммерс (теж на Cessna) перетнув радянський кордон, заглибившись углиб території приблизно на 40 км. Після перехоплення радянським Су-27, пілот якого хотів збити порушника, повернувся в повітряний простір Фінляндії.

У червні 1990-го німець Ганс Ульріх Шнайдер, палкий шанувальник Горбачова і його перебудови, приземлився на аеродромі Батумі. Залишивши на злітній смузі щемливе послання і букет квітів, за якусь хвилину він зник у небі, безперешкодно полетівши в бік Туреччини. Так легкомоторна спортивна Cessna стала символом повітряних вторгнень в «імперію зла» кінця 80-х – початку 90-х замість Boeing B-47 Stratojet чи Lockheed U-2. Вже ніхто не збивав літаки, не влаштовував повітряних дуелей, ніхто не засилав захоплених льотчиків до ГУЛАГу.

ЧИ БУЛА ДЗЕРКАЛЬНА ВІДПОВІДЬ З БОКУ СРСР?

Чи здійснювали розвідувальні польоти радянські льотчики та їхні колеги зі Східного блоку над «ідеологічно ворожою територією»? Певно, що так, але Америка була далеко – за «прекрасним великим океаном», як каже нинішній президент США, та й технічно СРСР поступався Сполученим Штатам. Однак інколи в небо над територію НАТО вони залітали. Наприклад, 20 січня 1962 року МіГ ВПС Болгарії здійснив аварійну посадку біля засекреченої ракетної бази НАТО Джоя-дель-Колле в Італії – пункту базування американських балістичних ракет середньої дальності «Юпітер». Інцидент не набув широкого розголосу, а пілота невдовзі відпустили.

ЛЕДІ-ДРАКОН В УКРАЇНСЬКОМУ НЕБІ

Відтоді часи змінилися, СРСР не тільки перестав бути «червоною загрозою», але й взагалі зник із мапи світу, програвши битву «англомовному братству», про яке з таким натхненням говорив Вінстон Черчилль у Фултонській промові. Холодна війна й «залізна завіса» давно залишилися в минулому. От тільки U-2 – в модернізованій версії – продовжує свій невидимий неспішний політ над світом, стежачи то за китайською повітряною кулею, то за мексиканськими наркокартелями, то за ядерною зброєю Північної Кореї.

З 2019 року ці літаки-розвідники базуються на військовій базі Ферфорд – тій самій, з якої далекого 1954-го вирушав на своєму B-47 Stratojet американець Дональд Гіллман. Втім, в експертних колах кажуть, що після 70 років майже бездоганного служіння легендарну Леді-дракон (ще одна назва цього літака), без якої геополітична історія другої половини ХХ століття була б зовсім іншою, начебто мають відправити на заслужений відпочинок.

Марко Назаренко, Київ

Перше фото: U.S.Air Force. Lockheed U-2 C в камуфляжі. 1975 рік.