Раїсі в Росії: у вузькому колі друзів напередодні широких «виборів Путіна»
8 грудня Путін оголосив про своє висунення на президентські вибори 2024 року. І це показало, що його попередня гарячкова активність, особливо на східному напрямі, була передусім кремлівським пропагандистським шоу з елементами економічного прагматизму. Мета – створити хорошу картинку, тло перед оголошенням про нове переоформлення права на трон.
Піком, завершальною точкою цього шоу став приїзд до Москви іранського президента Ібрагіма Раїсі. Втім, не можна недооцінювати і те, що в даному шоу були й власне прагматичні елементи – політичні, економічні, військові. Тому варто розглянути все докладніше та відокремити одне від одного.
ЗАМОВЧУВАННЯ ТА ПРОЗОРІ НАТЯКИ ЩОДО ПЕРЕГОВОРІВ У МОСКВІ
Кажуть, що в якісній еротиці найбільш збуджуючим буває не показане відкрито, але те, що треба дофантазовувати. Цей принцип добре описує, як висвітлювався роспропом візит Раїсі до Росії. Відкрито повідомлялося зовсім небагато. Але при цьому навмисно і явно давалися натяки настільки «товсті», щоб експерти, вчитавшись і зіставивши їх із відомим раніше, могли додумати й усе інше.
Ось які слова Путіна наведені у відкритій частині переговорів (для зручності – за пунктами):
1. Зростання товарообігу РФ з Іраном на 20%, після чого він досяг 5 млрд (не сказано, в якому вимірі, але, судячи з усього, йдеться про мерзенні для обох країн американські долари).
2. Великі інфраструктурні проєкти, перехід до практичної реалізації будівництва залізниці «Північ – Південь».
3. «Традиційна» робота у галузі енергетики. І відразу, через кому – «у сфері освіти: у нас навчається значна кількість іранських студентів».
Раїсі у слові у відповідь так само, через кому, підтвердив «співробітництво у сфері енергетики, <…> розвитку освіти, контакти між нашими університетськими вченими». Ну і як один із головних інтересантів війни в секторі Газа, далі Раїсі перейшов на більш широке засудження «сіоністського режиму Ізраїлю», США та країн Заходу.
Ці тези, опубліковані у відкритій частині переговорів, ці взаємні натяки, які можна сприйняти як пріоритети, були доповнені окремим посиланням, врізаним тут же: «учасники російсько-іранських переговорів у вузькому складі з російського боку». Що ж дивимося, на цю підказку-підморгування, звертаючи увагу на черговість імен:
Олександр Новак – заступник голови уряду РФ, голова російської частини російсько-іранської комісії з торговельно-економічного співробітництва.
Юрій Ушаков – помічник президента. Сергій Шойгу – міністр оборони.
Сергій Вершинін – заступник глави МЗС.
Новак – це не просто про економіку, але – про енергетику, оскільки саме він відповідальний за це в уряді (у 2012-2020 роках був міністром енергетики).
Ушаков, як помічник Путіна, відповідає за все і за загальний перебіг переговорів (для Путіна, який останніми роками втратив колишню реакцію, періодично помиляється або взагалі впадає в ступор, це теж важливо).
Про військове співробітництво раніше сказано не було, але присутність на переговорах Шойгу говорить сама за себе (причому не менш промовисто, ніж це робить той же Кужугетович).
Ну й Вершинін допомагав вести на «переговорах у вузькому складі» зовнішньополітичну, антизахідну лінію (раніше він 13 років був у російському МЗС директором департаменту Близького Сходу та Північної Африки).
Розглянемо виділені напрямки за пунктами.
АТОМНА ЕНЕРГЕТИКА І АТОМНІ ТЕХНОЛОГІЇ – ВЕЛИКІ РИЗИКИ
Говорячи про енергетику у зв'язку з Іраном, насамперед згадують про нафту. Але в даному випадку це не зовсім правильно. Нафтова тема була важливішою на попередніх переговорах Путіна в Саудівській Аравії. А ось Іран активної участі у роботі ОПЕК+ не бере. Тому, торгуючи нафтою без координації з цим картелем, він об'єктивно допомагає утриманню цін, а не їхньому зростанню.
Інша річ, що Іран міг би поділитися своїм досвідом торгівлі нафтою в умовах санкцій (система «дружніх знижок», танкери з вимкненими транспондерами, перекачування «чорного золота» з танкеру на танкер просто в морі тощо). Але тут російським діячам самим вистачає розуму, щоб скористатися подібним ноу-хау, не спілкуючись із президентом Раїсі. Таким чином, загалом виходить, що у нафтовому питанні Росія та Іран – радше конкуренти, ніж переговорники.
Отже, йдеться про зовсім іншу енергетику. Атомну. Це іранська Бушерська АЕС на березі Перської затоки. Класичний довгобуд, проте потроху введений в експлуатацію – 2010 року. Тоді за допомогою «Росатому» було фіналізовано перший блок. Тепер на черзі спорудження – за російського ж сприяння – блоків АЕС №2 та №3. І далі Іран наполягає на своєму праві мати «мирну ядерну програму». Але з урахуванням непрозорості країни, її схильності до підтримки терористів це викликає великі побоювання у демократичних країн (особливо Ізраїлю). Тобто виходить, що це питання дотичне до іранської ядерної програми, теми настільки ж гострої, наскільки й слизької.
І ось тут варто згадати про те, що після енергетики, через кому, згадувалося співробітництво в галузі освіти, наявність у Росії значної кількості іранських студентів та контакти між університетськими вченими. Гм-м, так перший Іранський ядерний центр був створений (ще за шаха) в рамках Тегеранського університету. Були ядерні об'єкти й у Технологічному університеті Шаріф. Тож можна припустити, що за таким невинним, на перший погляд, риторичним сусідством «енергетика-освіта-вчені», насправді стоїть тиха передача ядерних технологій.
СТАРІТИ – ЦЕ НОРМАЛЬНО. АЛЕ Ж НЕ ДЛЯ ДИКТАТОРІВ!
Тепер трохи докладніше про помічника президента Ушакова та важливість його присутності на переговорах на позиції №2 у списку.
У п'ятницю вийшов матеріал видання «Проєкт», де проаналізовано діяльність Путіна за останній рік. Підсумковий висновок у тому, що 71-річний диктатор вже не той. Нема колишньої реакції, пам'ять підводить, часом нітиться в незрозумілій ситуації. Тобто людина, яка багато років вибудовувала свій політичний імідж на протиставленні попередникам, людям похилого віку, обтяженим хворобами та згубними пристрастями (Борис Єльцин, Леонід Брежнєв), тепер сама «нерідко схожа саме на них». І зустріч із Раїсі це вкотре підтвердила.
У давні часи Путін умів дивувати підвідомче населення тим, що в потрібний момент спритно показував аудиторії, наче фокусник кролика з капелюха, потрібні числа, відсотки, дати, факти. Освічені люди розуміли, що це добре підготовлені експромти. Але на темних таке справляло неабияке враження: «Путін все знає, все пам'ятає, він реально всім керує». Тепер колишній блиск зник.
Ось Путін захоплено висловлює компліменти високому іранському гостеві:
«Мені щойно колеги розповідали: дні Ірану були в нас, га? (напівпитання-напівтвердження, звернене до Новака, - ред.) Як вони називалися?.. Іранська виставка! І ми самі здивувалися тому, який інтерес вона викликала у російської частини нашого співробітництва. Колеги з уряду кажуть – не проштовхнутися: охочих побувати, подивитися, поспілкуватися з колегами було дуже багато».
Тут Путін добряче схибив, оскільки насправді ІІ виставка Євразійського економічного союзу Expo-23 була зовсім не «у нас», не в Росії.
Новаку в такій ситуації краще було б промовчати – хтозна про яку виставку говорить Путін. Та ні, він з енергійною ретельністю енергетика встряв у розмову:
«Була виставка з 4-го до 7-ме [грудня] в Ірані».
Ну, хоч би дати не називав… А так, завдяки їм, стало зрозуміло, що подія зовсім свіжа. І що це не іранська виставка у Москві, а навпаки – російський павільйон в Ірані. Відповідно, гіпотетичний інтерес, аж «не проштовхнутися», був не у російської сторони, а в іранської. Якщо був. Тому що цілком очевидно, що все це безглузда балаканина старіючого вербувальника, який став слабким на пам’ять.
Не менш дивним є те, що ця історія була пущена в медіа-обіг. Начебто спеціально, щоб дати інфу для наступного матеріалу видання «Проєкт». Ну, хіба що в стенограмі на Кремль.ру трохи змінили черговість слів, щоб диктатор.ру виглядав трохи менш безглуздо.
ВІЙСЬКОВЕ СПІВРОБІТНИЦТВО І ПРОБЛЕМИ ЗРУЧНОЇ ЛОГІСТИКИ
Про участь у переговорах Сергія Шойгу відомо небагато. З найважливішого – те, що в руках у Кужугетовича була велика папка із золотим тисненням на шкірі букв старослов'янського шрифту, котрі склалися в загадкову фразу: «Особливе бюро для зберігання документів, виданих державними установами рукописами особистого характеру». (Схоже, за Путіна, який інтернету не довіряє, а користується роздруківками в теках, вишукані папки стали гаджетом приблизно такої ж цінності та престижу, що в інших компаніях модні годинники чи новітні айфони).
Якщо ж серйозно, то напередодні переговорів з Раїсі стало відомо, що саме Росія постачає Ірану в обмін на зброю, яка надається тим. 29 листопада Тегеран підтвердив початок поставок першої партії російських винищувачів Су-35 (згідно з контрактом, укладеним у березні). Далі підуть учбово-бойові Як-130. І ще, як кажуть експерти, Іран отримає російські ударні вертольоти Мі-28, які не фігурували в публічних домовленостях.
Ну, а до військової співпраці примикає логістика. Й у зв'язку з цим варто сказати кілька слів про згадуваний Міжнародний транспортний коридор «Північ-Південь» (INSTC в англійській транскрипції), про який останнім часом досить часто говорив Путін (як побачимо далі, не лише на зустрічі з Раїсі).
Отже, в 2002 році Росія, Іран та Індія підписали угоду щодо проєкту INSTC. Суть була в тому, щоб спростити і здешевити перевезення вантажів з Індії спочатку морем до Ірану (в обхід Суецького каналу і частково Пакистану) і далі в Росію. Москва постаралася розширити проєкт у всіх напрямках, прив'язати прилеглі до маршруту пострадянські країни, а також багаті арабські монархії, насамперед Оман (Путін також заговорив про INSTC 7 грудня на зустрічі зі спадкоємним принцом цього султанату в Москві).
Після початку агресії проти України Росія з великим запасом обігнала Іран за кількістю та масштабом санкцій. Тому для Кремля коридор «Північ-Південь» став особливо важливим (зокрема для кооперації з Іраном по лінії ВПК). Пробні контейнерні перевезення цим маршрутом вже здійснюються з липня 2022 року. Але обсяг їх малий, а технічних проблем – багато. Потрібні великі капіталовкладення для будівництва нової та модернізації наявної інфраструктури. І ось тут для Кремля починаються проблеми. Тому що зараз, під час великої війни, він став більш економним. Але Тегеран хоче, щоб Росія була марнотратною, як у часи зимових олімпіад і літніх мундіалей: тобто щоб вона сама все організувала і побудувала. Адже ж їй це більше треба. А в Ірану, який має вихід до Перської затоки та Індійського океану, тобто «розгорнутого» до непідсанкційного для нього «глобального Півдня», логістика в цьому сенсі і так досить зручна.
Путін спробував говорити про INSTC не лише з Іраном і Оманом, а й із Саудівською Аравією, ОАЕ. Але й там схожа прагматична позиція: «Ви спочатку збудуйте. А потім – добре, умовили – ми теж вкладемося, скористаємось».
Однак у будь-якому випадку за можливим розвитком цього проєкту нам слід стежити, причому уважно. З урахуванням російсько-іранського військового співробітництва, що зростає, це й наш головний біль.
ГРУДНЕВИЙ МАЙСТЕР-КЛАС ПО АНЕКСІЯМ ЧУЖИХ ТЕРИТОРІЙ
Що ж до зовнішньополітичної складової переговорів Путін-Раїсі, то варто звернути увагу, як іранська сторона виставляла наперед (і Кремль їй у цьому допомагав) тему війни в секторі Газа. Це було вигідно Тегерану для «продажу» і «глобальному Півдню», і «глобальному Заходу», і внутрішній аудиторії, включаючи союзні йому терористичні угруповання.
Але це інша, велика тема. А для нас зараз важливішими є суто російські акценти гарячкової активності Путіна цього тижня. Отже, 6 грудня «винищувальний» (ну, тобто супроводжуваний російськими винищувачами Су-35С) візит урядового літака «Росія» до ОАЕ та Саудівської Аравії. Наступного дня – спілкування у Москві з наслідним принцом Оману та переговори з президентом Ірану.
Російська пропаганда подає ці «два дні» як неймовірне досягнення: «прорив ізоляції», «концентрований постріл» (нормальна така термінологія для опису самітів, типу партнерських) і навіть важливий етап «будівництва нового світопорядку». Що, як ми вже бачили, далеке від дійсності. Важко вважати «будівництвом нового світопорядку» прагнення використати на даровизну проєкти, збудовані за чужі гроші.
Насправді така бурхлива активність має насамперед піарівське обґрунтування. Напередодні оголошення Путіна про участь у «виборах-2024», яке вже відбулося, та напередодні «прямої лінії»+«пресконференції», які ще пройдуть (14 грудня), потрібно було створити картинку, що «все чудово». І вже на цій хвилі входити в новий рік.
Втім, за словами того ж Юрія Ушакова, і до 31 грудня очікується ще кілька подібних «концентрованих пострілів» (у молоко?). Наприклад, візит до Москви Ніколаса Мадуро. Вражаюча буде зустріч: досвідченого фахівця з анексій – з початківцем. Проте тут ще багато чого залежить від контексту – чи зробить венесуельський Санта-Клаус… Тобто вибачте, чи зробить далекий від святості венесуельський Ніколас якісь нові кроки, вже військові, для захоплення Ессекібо, нафтоносної території сусідньої Гайани.
Також Ушаковим обіцяно швидке підписання угоди про співпрацю між Євразійським економічним союзом (ЄАЕС) та Іраном. Якщо це станеться, то саміт ЄАЕС у Петербурзі 25 грудня стане ще одним гучним вихлопом. Якщо ж ні, то тихеньким пшиком, і буде централізовано забуто, що таке колись обіцяли. Але в будь-якому разі 26 грудня там же, в Пітері, на батьківщині кремлівського старця, відбудеться «традиційна неформальна передноворічна зустріч лідерів країн СНД». Так би мовити, подарунок під ялинку «таможеного союзу».
Ось на такому піарівсько-дипломатичному фундаменті кремлівська команда вибудовує входження правителя та підлеглої йому країни в рік чергових березневих «виборів Путіна» та в третій рік повномасштабної війни. Спотворена і все більш божевільна реальність.
Але війна з Україною – справжня. І зброя, що постачається Іраном проти нас, – також.
Олег Кудрін, Рига
Перше фото: AA
