Люди не цікавили Путіна ніколи
На зустрічі з так званими «військкорами» Володимир Путін з ентузіазмом і натхненням говорив про свою «спецоперацію» проти України, про підрив електромереж, про створення «санітарної зони» та інші мілітарні речі. Про що Володимир Путін не говорив – то це про людей.
Здавалося б, після звинувачень на адресу України, що це її дії призвели до обвалу греблі Каховського водосховища, Путін мав би розповісти своїм співрозмовникам, як Росія збирається вирішувати проблеми жителів Херсонської області – тієї області, яку він анексував. Але жодного інтересу до цього, схоже, російський президент не має. Втім, ми вже знаємо, як насправді вирішують проблеми людей, які опинилися в зоні затоплення, російські окупаційні війська – вони стріляють їм у спину.
Жодного слова Путін не сказав і про Крим. Здавалося б, саме він, а не керівники «нацистської України», мав би бути стурбований розвитком ситуації на півострові після того, як фактично припинив своє існування Північно-Кримський канал. І як тепер здійснюватиметься водопостачання Криму? Як функціонуватиме економіка півострова? Що робити людям? Але Крим, схоже, завжди цікавив Путіна виключно як військовий плацдарм. Буде там вода, не буде – здається, це його зовсім не турбує. Аби з Криму можна було б обстрілювати Україну, аби лише Крим вдалося зберегти під російським контролем як свідчення «перемоги над нацистами». А люди?
А люди, гадаю, не цікавили Путіна ніколи. Його правління починалося з трагедії підводного човна «Курск». Новий президент навіть не перервав відпустку, а потім відверто хамив дружинам загиблих підводників.
Нині вже мало хто пам'ятає, що конфлікт Володимира Путіна та Бориса Березовського розпочався зовсім не з боротьби за владу, а після того, як контрольований олігархом «Первый канал» дозволив собі поставити питання про байдужість Путіна. Російський президент зробив з цієї історії простий, я б сказав, путінський висновок – треба не виявляти чи хоча б імітувати співчуття, а просто контролювати інформаційний простір.
Саме після загибелі «Курска» почалася тотальна «зачистка» телевізійних каналів. Про те, з якою байдужістю Путін відгукувався про долю заручників, які опинилися в пастці московського театрального центру на Дубровці, ми дізналися лише тому, що журналіст Леонід Парфьонов розшифрував репліки учасників наради у російського президента за допомогою сурдоперекладача. Гласність не завадила проведенню страшної спецоперації, а Парфьонов більше політичних програм на російських телеканалах уже не вів…
Тому дивуватися байдужості президента Путіна до майбутнього мешканців українського півдня чи Криму не варто. Це байдужість, вигодувана всевладдям двох десятиліть його правління. Саме вона дозволяє Володимиру Путіну ставитися до людей, як до пішаків у своїх політичних іграх.
Саме вона спричинила війну в Україні і може призвести до нових воєн і нових страждань мільйонів людей, які Путін, цілком імовірно, навіть не помітить.
Віталій Портников
FB
реклама