Парламентська монархія – унікальний витвір і досвід багатовікової британської історії

Минулої суботи не тільки у Великобританії, а й у різних куточках світу мільйони людей спостерігали за урочистою церемонією коронації нового короля Великої Британії та Королівства Співдружності Чарльза III. Як спадкоємець трону, він очікував його найдовше у британській історії, адже його мати Королева Єлизавета II теж правила найдовше з усіх британських монархів – сімдесят років і сім місяців. І її правління було не тільки найтривалішим за часом, а й надзвичайно достойним.

Великобританія за свою майже двохтисячолітню історію  мала й досі зберігає цілий ряд характеристик і визначень. Найбільш відомі з них – цариця морів, батьківщина першої антифеодальної буржуазної революції, авторка промислового перевороту, родоначальниця кількох популярних у світі видів спорту – тенісу, регбі, футболу. І, звичайно ж, ніхто не оспорює в неї право називатися матір’ю парламентаризму. Поєднання парламентської демократії з королівським правлінням – це дивовижний колективний витвір таланту, розуму, багатолітнього досвіду британців, що стало надбанням усього людства.

На місці, де зараз стоїть будівля парламенту і храм, у якому відбувалася церемонія коронації Чарльза III, колись були болота. Але саме з цих місць ще на початку нової ери почалася розбудова Лондона, точніше – його центральної частини. Слово «вестмінстер» перекладається як «Західна церква монастиря», однак з часом цей термін набув узагальненого значення політичного центру і парламентської системи Великої Британії.

Можна назвати навіть точний період, коли це почалося. Перший Вестмінстерський палац був приурочений до коронування в 1042 році короля Едуарда Сповідника. Через сорок п’ять років тут збудували Вестмінстер-хол, влаштувавши урочистості на честь його відкриття. На початку це був палац для британського монарха. Але часи змінювалися, і поступово Вестмінстер набував ознак владного місця, де вирішувалися найнагальніші питання державного життя. В тринадцятому столітті король Генріх III після прибудови розкішної палати скликав у ній в 1265 році перший парламент. Його склали запрошені рицарі з графств і представники різних міст. Ще через тридцять років, за короля Едуарда I, представників з місць вже не призначали, а обирали. Майновий ценз на парламентських виборах у графствах був однаковим у всій країні: голосувати могли ті, хто володів ділянкою, яка приносила щорічну ренту в 40 шилінгів. У містах майновий ценз розрізнявся – різні міста мали різні правила.

Пов’язані з парламентом драматичні події відбулися в середині сімнадцятого століття. Тоді на авансцену вийшов Олівер Кромвель, прибічник парламентаризму і військовий керівник громадянської війни в Англії. Під час цієї війни він організував армію парламенту, оголосивши війну абсолютній королівській владі і особисто королю Карлу I. Кромвель отримав перемогу, але став наводити в країні порядок диктаторськими методами. Після смерті Кромвеля (імовірно – від малярії) у 1658 році у країні почався хаос. Щоб придушити заворушення, депутати проголосували за повернення на трон сина страченого короля, а тіло Кромвеля викопали з могили і піддали екзекуції на шибениці – як державного зрадника. Цього їм здалося мало, і було прийняте рішення череп Кромвеля підняти на піку і виставити на даху парламенту (він провисів там впродовж чверті століття).

Після цих подій відносини між парламентом і монархом вдалося більш-менш врегулювати. Але в 1834 році Вестмінстерський палац охопило полум’я пожежі. Вцілів лише Вестмінстер-хол. Архітектурні й будівельні роботи з відновлення очолив Чарльз Беррі. Він зупинився на готичному стилі, віддавши тим самим данину стилю Середньовіччя, коли з’явилася перша будівля Вестмінстера. Частково постраждав парламентський комплекс під час фашистських нальотів на Лондон у роки Другої світової війни. 

Нині образ Лондона неможливо уявити без цієї будівлі. Як не уявити й політичне життя у світі без дебатів, промов і рішень, що відбуваються в її стінах. Мені двічі довелося з галереї для публіки стежити за засіданнями парламенту, і це збереглося в пам’яті. Так само як і екскурсії по доступних коридорах і приміщеннях британської влади.

Загальновідомо: парламент Великобританії складається з двох палат. У першій – палаті лордів – місця належать єпископам і архієпископам Англіканської церкви, лордам, які отримали титул у спадок або за власні заслуги, перам, які призначені в палату пожиттєво. В палаті лордів відбувається державне відкриття сесій парламенту, на яких  королева чи король зачитують з трону промову. Підраховано, що  кожне засідання в палаті лордів у середньому відвідують 270 із 700 членів.

Натомість у палаті громад часто буває аншлаг. І, зокрема, через те, що депутатів палати 650, а місць у залі засідань – лише 437. Тому не така вже й рідкісна картина, коли в час дуже важливих заяв і дебатів, депутати без місць стоять навколо крісла спікера. Немає в залі і звичних для українського парламенту окремих крісел: їх замінюють довгі лави, на яких депутати сидять щільно і не можуть скористатися під час виступів підставками для паперів. Тому виступи відбуваються, як правило, без «шпаргалок», у формі дискусій, діалогів, гострих суперечок між представниками партії, яка в даний час при владі, і партії, що в опозиції. 

Які б пристрасті не вирували в стінах парламенту, депутати з великою повагою і шанобою зустрічають у його стінах британських монархів, виступи яких – загальновідома традиція британської політичної системи. Король Великої Британії Чарльз III вже мав можливість виступити в парламенті. Вперше сталося це 12 вересня минулого року після смерті Королеви Єлизавети II. У тому виступі він підтвердив своє зобов’язання служити народу Сполученого королівства та назвав парламент «живим інструментом нашої демократії».

Інша давня британська традиція – коронація монархів у Вестмінстерському абатстві, розташованому поруч з парламентом. Свідками чергової з них світ якраз і став минулої суботи. До речі, поява цієї готичної церкви теж пов’язана з іменем короля, за якого було завершене будівництво первісного парламентського палацу. Король Едуард Сповідник був людиною набожною і вважав за свій обов’язок спорудити храм на тому місці, де, за переказами, в 616 році місцевому рибалці було видіння Святого Петра. Іменем цього апостола і був названий храм. Едуард Сповідник не дожив до урочистого відкриття Собору Святого Петра вісім днів. Його було поховано в  стінах храму. 

У розповіді про цей храм не можемо обминути й ім’я іншого правителя Англії – короля Генріха III. Саме за його правління почалася перебудова абатства, яка розтяглася на триста років. Наприклад, всесвітньо відомі дві західні вежі збудовані в 1722 –1745 роках архітектором Ніколасом Гоксмуром з портлендського каменя. Сьогодні вони є взірцем архітектури готичного Відродження. Подальшу перебудову та реконструкцію проводили в XIX столітті.

Вестмінстерський собор з часу відкриття зайняв  особливе місце в релігійному, політичному і суспільному житті британців, зокрема, й тому, що він знаходився під безпосередньою опікою британських монархів. Настоятель храму з давніх пір є членом палати лордів британського парламенту. Тривалий час абатство було одним із просвітницьких центрів, поступаючись хіба що Кембриджу і Оксфорду. У його стінах в 1611 році здійснено переклад першої третини Біблії  зі Старого Завіту та останню другу половину Нового Завіту. У ХХ ст. Нова Англійська Біблія також була складена у Вестмінстерському абатстві.

Відвідати цей храм означає доторкнутися до історії Великобританії та її столиці. У стінах абатства поховано багато королів. А поруч з ними – поховання знаменитих  людей країни. Першим з них поховали поета Джеффрі Чосера. Тут же могили Вільяма Шекспіра, Ісаака Ньютона, Чарльза Діккенса, Семюеля Джонсона та багатьох інших. Під склепінням абатства – могила Невідомого Воїна.

І насамкінець про ще один британський символ, що розташований на цьому історичному п’ятачку. Вежа з Біг-Беном примикає до будівлі парламенту. Циферблати годинника «дивляться» на всі чотири сторони світу. Годинникові стрілки відлиті з чавуну, а хвилинні виготовлені з мідного листа. За рік стрілки, що відраховують хвилини, «проходять» відстань у 190 кілометрів.  На Біг-Бені висічено надпис: «Боже, бережи королеву Вікторію I». І це – данина пам’яті монарха, коли була зведена ця знаменита годинникова вежа. Як відомо, Королева Вікторія правила Сполученим Королівством Великої Британії та Ірландії 63 роки і сім місяців – з червня 1837 і до січня 1901 р. Це було одне з найдовших і найуспішніших правлінь у британській історії, яке отримало назву Вікторіанська епоха.

І саме тоді з’явився у Вестмінстері Біг-Бен. Вежа була урочисто відкрита 31 травня 1859 року. Її висота – 96,3 метра. Діаметр циферблату годинника – 7 метрів. Дзвони малих дзвонів звучать через кожні 15 хвилин, а на початку кожної години подає свій могутній голос Великий дзвін. Причому його перший удар точно збігається з першою секундою нової години.

Щодо точності годинника. Вона постійно звіряється по спеціальній лінії зв’язку з Грінвічською обсерваторією, де проходить нульовий меридіан. Біг-Бен інколи поспішає або відстає. Не на багато – на одну-дві секунди. Повернення до норми  відбувається оригінальним, перевіреним способом. Для цього використовується старий   англійський пенні. Ця покладена на маятник монета прискорює його рух на 2,5 секунди. Додаючи або прибираючи пенні, наглядач за годинником добивається його точності. І в цьому може переконатися кожен, хто побуває біля Біг-Бена, який став візитівкою і символом Лондона.

У цьому зв’язку пригадується мені, як наприкінці шістдесятих років в срср вийшла книга власного кореспондента однієї з московських газет у Лондоні М.Стуруа з претензійною назвою «Время по Гринвичу и по существу». Стуруа був талановитим журналістом-міжнародником, але водночас він належав до непохитних захисників радянської ідеології і розвінчувачів «загниваючого капіталізму», що й засвідчили зайвий раз сторінки книги, починаючи з її назви. Радянська система через двадцять років після виходу цієї книжки розвалилася, а світ продовжує звіряти свій час за Грінвічем – і в буквальному, і в переносному розумінні цього поняття. Коронація нового Короля Великої Британії і Країн Співдружності Чарльза III, на яку були запрошені найповажніші делегації з держав усіх континентів (крім росії), ще раз переконливо це засвідчила й підтвердила. І насамперед те, що цивілізований світ сповідує демократичні цінності, а не культ дикої, грубої, руйнівної сили.

Михайло Сорока

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства