The Observer - Заходу: путін править за допомогою страху, тож налякайте його у відповідь

Укрінформ публікує власний переклад статті.

Точка зору The Observer на реакцію Заходу на війну в Україні. 

На тлі жорстокості володимира путіна НАТО мусить розглянути вжиття значно жорсткіших заходів

Російський ракетний удар по залізничному вокзалу Краматорська – це акт варварства, яке неможливо пробачити. Скільки ще подібних звірств має трапитися, аби західні лідери визнали, що їх українська стратегія провалюється? Скільки ще дітей повинні загинути, перш ніж НАТО перестане виправдовуватися за свою бездіяльність? Скільки ще часу мине до того, як Джо Байден, Борис Джонсон, Олаф Шольц та решта зіткнуться із вибором, що видається неминучим: безпосередньо втрутитися чи програти?

Це – незручні, страшні питання. Але з вибухом кожної ракети, із кожною незаконною кластерною бомбою та артилерійським снарядом, із кожним вчиненим воєнним злочином, відповіді на них стає все важче уникати. Санкції проти росії та зброя для України називаються західними урядам безпрецедентним, об'єднавчим успіхом. Вони розповідають один одному, як добре все роблять. Але це не діє. володимира путіна назвали воєнним злочинцем та ізгоєм. Його кошти заморозили, а прибічників покарали. Стратегічні цілі москви не були досягнуті, її дискредитована армія виявилася злісним натовпом, а цілі воєнних ударів – опинилися в руїнах, як Маріуполь чи Харків. росія зазнала незліченної довготермінової економічної та репутаційної шкоди. 

Але Путіну байдуже. Він не зупиняється. Також немає жодних ознак, що він має намір це зробити у майбутньому. Добросовісні спроби поговорити з ним про глузд зазнали невдачі, і були використані кремлем для введення в оману та затягування часу. Сподівання на те, що внутрішня опозиція повалить його, залишаються лише надією. Тим часом сміливі, налякані громадяни України чекають наступного жахливого удару, а їхній президент благає про більше зброї, більше допомоги, більше чого завгодно.

За словами Володимира Зеленського, за бійню в Краматорську відповідальні російські «монстри». Вона було частиною навмисної стратегії знищення мирних жителів і створення безживної пустки. «Вони не відмовилися від своїх методів. Не маючи сил і мужності воювати з нами на полі бою, вони цинічно знищують мирне населення... Це зло, якому немає меж. І якщо його не покарати, воно ніколи не зупиниться», – сказав Зеленський.

Він має рацію. Звичайно, він має рацію. Кожен, хто дивиться телевізор або читає нецензуровані газети й соціальні медіа, знає, що він має рацію. Так само й усі 30 держав НАТО. Але навіть засуджуючи Краматорськ, Бучу та інші неприйнятності, мільйонам незахищених українців кажуть очікувати ще гіршого – тотального наступу на сході України посиленими російськими силами.

До цього під поглядами Заходу, довів українську демократію путін. Вибір народу: тікати, рятуючи своє життя, або бути зґвалтованим, катованим і вбитим.

Такого варварства терпіти не можна. Подальші ганебні безрезультатні крики Заходу неприпустимі. Чим швидше Байден та решта перестануть заламувати руки і почнуть ухвалювати рішення, тим ліпше. Хоч це і правильний вчинок, але вчорашня демонстрація солідарності Борисом Джонсоном у Києві не змінить розрахунків у Москві. Путін править за допомогою страху. Тож налякайте його у відповідь. Він не хоче битви із Заходом, не кажучи вже про третю світову війну – останнє виправдання НАТО для відмови від протистояння йому. Він знає, що програє. Це його лякає.

Отже, ось кілька важких рішень, які західні лідери повинні терміново розглянути. По-перше, пряме втручання з метою створення безпечної зони у західній Україні,  де могли б збиратися переміщені особи замість втечі за кордон. Повідомте москву заздалегідь про місцезнаходження цієї зони та її межі. Чітко дайте зрозуміти, що її захищатимуться повітряні сили НАТО та наземні війська, запрошені Києвом.

По-друге, візьміть під захист неокуповану Одесу. Направте військово-морські сили в міжнародні води в Чорному морі та попередьте росію про необхідність припинити прибережні обстріли або постати перед серйозними, невизначеними наслідками. По-третє, скажіть путіну, що якщо його артилерійські та ракетні підрозділи знову обстріляють мирних жителів, як у Краматорську, вони вважатимуться легітимними військовими цілями НАТО. По-четверте, передайте Києву винищувачі й танки. По-п'яте, заблокуйте весь експорт російського викопного палива.

Це – радикальні рішення. Ризики – очевидні. Але єдина альтернатива – нескінченна різанина. Якщо Захід серйозно налаштований зупинити війну, ці та подібні рішучі дії можуть бути єдиним можливим виходом.