Які відкриття можна зробити в закритій зустрічі Путіна й Ердогана
У середу в Сочі відбулися майже тригодинні переговори президентів Росії і Туреччини Владіміра Путіна і Реджепа Таїпа Ердогана. Розмов і очікувань напередодні було багато, деякі передрікали прорив і підписання доленосних документів. Але у підсумку, якщо цей саміт чимось і запам'ятався, то рівнем закритості. Преспідходу не було взагалі - ніякого. Замість цього наступного дня, тобто в четвер, у пропагандистському МІА «Россия сегодня» запланована онлайн-конференція «по итогам визита Эрдогана в Россию» за участю п'яти російських експертів. Тобто ті, хто не брав участі, розмірковуватимуть, можливо, про те, чого не було. Чудово.
Тож поміркуємо про цю все ж важливу зустріч, ґрунтуючись на тій скупій інформації, що є, супутніх факторах і бекграунді.
ПІВТОРА РОКУ НЕ ЗУСТРІЧАЛИСЯ, А ТУТ РАПТОМ ТЕРМІНОВО
Передісторія сочинської зустрічі Путіна з Ердоганом, її календарні ритми, рими і закономірності є дуже корисними для розуміння її суті. На початку цього саміту російський президент подякував турецькому за те, що той відгукнувся на запрошення приїхати до Росії. При цьому нагадав: епідемія не дозволяла їм «увидеться лично на протяжении полутора лет».
Так-так, перед цим робочий візит Ердогана до Москви був 5 березня 2020 року. Вважається, що тоді ключовою темою переговорів стало врегулювання ситуації в Ідлібській зоні Сирії. А це одне з найгарячіших місць зіткнення військових сил РФ і Туреччини.
Зараз, напередодні зустрічі 29 вересня, там знову відбулося загострення. Хтось назвав це саморозгортаючою ескалацією. Але деякі аналітики сприйняли те, що відбулося, за звичайний, добре нам знайомий кремлівській прийом - гра на загострення з подальшим висуненням своїх вимог в обмін на зняття напруги. (Після завершення саміту з'являлися повідомлення, що після саміту турецькі частини відступили у деяких спірних місцях Ідліба, але про точність цих оцінок поки судити рано – можливо, що це вкидання).
Інша кумедна деталь: два тижні тому в столиці Таджикистану Душанбе проходив саміт, присвячений 20-річчю Шанхайської організації співпраці (16-17 вересня). Планувалося, що для Кремля це буде красива піарівська акція для внутрішнього вживання – показ великого, дуже великого (з огляду на участь Китаю) об'єднання недемократичних країн, умовно – антизахідного. Але напередодні саміту глава КНР Сі Цзіньпін повідомив, що братиме участь лише онлайн. Після цього у Путіна, схоже, трапилася дипломатична хвороба. Він заявив, мовляв, спілкувався з людьми, хворими на коронавірус, і 14 вересня пішов на самоізоляцію. Строк закінчення якої спливає якраз через два тижні, рівно до приїзду дорогого гостя – 29 вересня! Тобто, раніше півтора року не бачилися, а тут так важливо було зустрітися, що строки так точно розрахували. Цікаво…
І третій календарний перетин. Рік тому, 27 вересня, почалася Друга Карабахська війна, в ході якої Азербайджан за політичної та військової підтримки Туреччини (військова техніка, інструктори, радники) здобув перемогу над Вірменією. Щодо поведінки Кремля під час цієї війни - думки досі прямо протилежні.
Одні кажуть, що Москва спеціально «здавала» свого союзника Вірменію, щоб покарати її за революційну зміну влади Саргсяна на Пашиняна. До того ж після закінчення війни лише посилила залежність Вірменії і тієї частини Карабаху, що ще контролюється вірменами, від Росії.
З іншого боку, не секрет, що дуже багатьма у Вірменії така поведінка РФ була сприйнята як пряма зрада союзника, який обіцяв підтримку. Відповідно є думка, що Путін до останнього моменту не наважувався робити різких рухів, побоюючись прямого зіткнення з Туреччиною, що стоїть за Азербайджаном.
Якщо в такій версії є якась частка правди, то природно припустити, що особистій зустрічі Путіна з Ердоганом заважав ще й довгий шлейф Другої Карабахської війни.
ДРУЖНІ ВОРОЖІ ВІДНОСИНИ КОЛИШНІХ ІМПЕРІЙ
І загалом для всього спектру відносин Росії і Туреччини, Путіна і Ердогана характерні складність, подвійність, неоднозначність.
Судіть самі. У військово-політичному плані: протистояння в Сирії (насамперед в Ідлібі), лише недавно припинилося – в Лівії, а також спостереження один за одним з-за спин союзників на карабахській лінії розмежування.
В Афганістані - і у Росії, і у Туреччини складні танці з талібами, за непростих – по-різному – відносин із Заходом, і протилежними інтересами в Центральній Азії. Там Росія прагне зберегти і посилити свій вплив, користуючись талібською загрозою, а ось Туреччина із задоволенням підтримує і розвиває ідеї тюркської, "туранської" єдності.
Що стосується України та анексованого Росією Криму, то тут акуратна, але послідовна підтримка Анкари на різних майданчиках, що пояснюється, крім усього іншого, і наявністю великої кримськотатарської діаспори у Туреччині.
Але водночас, поряд в енергетиці - союзницькі відносини з РФ у «Турецькому потоці», що веде газ в обхід нашої країни. Плюс будівництво разом із Москвою на південному узбережжі Туреччини атомної електростанції «Аккую» (в ході переговорів Ердоган пообіцяв запустити перший блок АЕС наступного року). В решті економічних відносин - досить активна торгівля і, що особливо важливо для Туреччини, – туристичний бізнес, який приваблює росіян.
Торгівля зброєю - теж неоднозначно. Анкара, всупереч невдоволенню союзників по НАТО, закупила підрозділ С-400 і заявляє, що збирається купити ще. Але з іншого боку, якраз в день зустрічі Ердогана з Путіним, був ефектно (і будемо сподіватися – ефективно!) підписаний Меморандум про співпрацю між Міністерством оборони України та турецькою компанією Bayraktar Savunma щодо будівництва та облаштування на Київщині спільного навчально-випробувального центру для обслуговування, ремонту, модернізації БПЛА, а також навчання персоналу, пов'язаного з експлуатацією безпілотних літальних апаратів Bayraktar. А у майбутньому планується, що турецька компанія інвестуватиме власні кошти в будівництво в Україні заводу з виготовлення безпілотників.
На цьому прикладі – особливо цікавою є зміна риторики на пропагандистському російському ТБ. Якщо напередодні зустрічі досить активно транслювалося, що треба серйозно поговорити з Ердоганом про «байрактари», то після того, як зустріч відбулася, тон змінився. «Да поймите! Это же Стамбульский базар. Выгода! Пусть продают Украине, что хотят, мы с этим как-нибудь разберемся. Сотрудничество с Турцией важнее».
Таким чином, відносини Росії з Туреччиною схожі на нескінченний командний матч на багатьох дошках одночасно, причому десь по шахах, десь по шашках, а десь «в Чапаєва». Тут спрощення і плоске розуміння ситуації є небезпечним. І Україні на кожному з важливих для нас напрямів важливе чітке розуміння своєї довгострокової лінії.
ПУТІНСЬКЕ ПРЕСАФТЕПАТІ, ЗДАЄТЬСЯ, НЕВДАЛЕ
В умовах візантійської закритості російської, кремлівсько-путінської політики звертають на себе увагу дрібні, здавалося б, деталі. Ну, скажімо, спілкування Путіна з Ердоганом під камеру після завершення закритої частини майже тригодинних переговорів. Обнулений російський президент здавна любить такі пресафтепаті замість преспідходів. Але з часом вони почали йому вдаватися дедалі менше, і показують його не в кращому світлі. Так було і цього разу.
Ось Путін ділиться досвідом своєї сумнівної самоізоляції, причому, схоже, не стільки з Ердоганом, скільки з російською пресою. «Три десятка человек вокруг меня заболели, потому что поздно ревакцинировались…».
Тричі «ха-ха». З початку 2020 року преса тільки й пише про екстраординарні заходи безпеки навколо Путіна. Хтось може повірити, що в таких умовах у путінському оточенні на коронавірус захворіли не один – не два, а «три десятка» осіб?
Йдемо далі. Путін: «Адъютант, с которым я целый день проработал с утра до вечера, заболел». Ух ти, а що - у Путіна є ад'ютант? І він з ним цілий день працює? Це щось нове і цікаве. Радники, помічники, прислуга – зрозуміло. Але «адъютанты»?.. Про що говорить вживання цього слова? Може, про мілітаризацію мерехтливої путінської свідомості. А може - про його самооцінку, що наближається до монархічної. Адже не секрет, що Путін порівнює себе з Олександром III, який системно підморожував Росію (за останні 20 років йому вставлено або відновлено найбільшу кількість пам'ятників по всій Росії і в окупованому Криму, останній з них відкрили у червні цього року в Гатчині за участю самого Путіна). А генерал-ад'ютанти, які якраз мали доступ до монарха і тривалої роботи з ним – це звідти.
Корисно також згадати, що вираз «адъютанты Путина» став популярним у 2016 році, коли російський політолог Євгеній Мінченко назвав так путінських охоронців, яких він просунув далі у владні структури. І це, схоже, прижилося.
Але, йдемо далі по спічу Путіна: «А у меня титры высокие и меня, слава богу, пронесло». І тут склалася незручна ситуація, бо Ердоган виявився занадто допитливим. «Сколько у вас были – антитела?» – «Я не помню, они по-разному считают, где-то 15-16» – «Но это все-таки низкий уровень. У меня были больше 1100» – «Не-не, высокий, они как-то по-разному это считают… У меня был высокий, и, несмотря на то, что я с инфицированным человеком целый день провел вместе, я не заболел».
"ДВІЙКА" ЗА НЕВИКОНАНЕ ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
А ось це дуже цікаво! Тому що влітку Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) затвердила міжнародний стандарт аналізу наявності антитіл – з одиницею виміру BAU: «binding antibody units» («одиниці зв'язуючих антитіл»). Слідом Росздоровнагляд узяв його в роботу.
Інтерпретація результату за цим стандартом оцінки імунного статусу виглядає так:
● менше 10,0 BAU/мл - негативний (антитіл немає);
● дорівнює або понад 10,0 BAU/мл - позитивний (антитіла є);
● при цьому 11-79 BAU/мл – віруснейтралізуючий ефект низький (прийняття рішення щодо вакцинації);
● 80-149, 9 BAU/мл – віруснейтралізуючий ефект діє лише у 50% випадків (контроль в динаміці);
● при понад 150 BAU/мл - віруснейтралізуюча активність яскраво виражена у 100% випадків (достатній рівень для захисту, вакцинація не потрібна);
● при 500 BAU/мл і вище - вироблено максимальний рівень антитіл (вакцинація не потрібна).
А тепер внесемо в цю шкалу оголошені показники Путіна ("віруснейтралізуючий ефект низький") і Ердогана ("вироблено максимальний рівень антитіл"). Які припущення і висновки з огляду на це можна зробити?
Чи то в Росії, принаймні в дорогій путінській медобслузі, рахують рівень антитіл у якийсь не загальноприйнятий, застарілий спосіб (типу ексклюзивно, «для пана»). Чи то Путін, не підготувавшись до розмови, почав брехати і викручуватися на ходу. Але при цьому Ердоган, який, на відміну від Путіна, до розмови на цю тему не готувався, показав хорошу реакцію (поставив конкретне питання), володіння темою і знання поточної ситуації з цього питання.
І це, до речі, теж у чомусь показує, чому турецький президент, який володіє все ж меншим потенціалом, ніж російський, тим не менш, спілкується з ним не просто прагматично, але й нарівні.
Олег Кудрін, Рига
