Інтеграція чи втрата суверенітету: Білорусь ще більше заглиблюється у сферу російського впливу

Глибокій інтеграції бути: заявили під час останньої зустрічі у Москві два диктатори – Путін і Лукашенко. І якщо для Путіна надзвичайно важливо було встигнути до парламентських виборів піднести такий собі вагомий «подарунок» своїм виборцям у вигляді підтвердження про омріяний союз, який став своєрідним символом його «мудрого» правління, то для Лукашенка така угода  є останнім козирем у грі з Кремлем та фактично здачею суверенітету країни.

Подробиці поглибленої інтеграції, яку Мінськ і Москва обговорюють уже впродовж кількох років, до цього часу так і не відомі, бо  «дорожні карти», які тепер їхні автори називають «союзними програмами», жодного разу не були оприлюднені. За повідомленнями ЗМІ, відомо лише, що Росія й Білорусь узгодили всі 28 програм інтеграції держав, а підписання відповідних документів очікується 4 листопада у Москві, як і всі попередні зустрічі двох диктаторів. Лише цього року Лукашенко вже п’ять разів навідався до свого патрона з Кремля. 

І якщо раніше, а перемовини про подальшу інтеграцію в межах союзної держави тривали впродовж 20 років, білоруський самопроголошений президент частенько критикував російські  наміри й закиди та навіть мав можливість маніпулювати  і балансувати між Росією і Заходом, то минулорічні невдалі для нього вибори змінили все. Невизнання результатів президентських виборів, масові протести в Білорусі, подальше закручування «гайок» свободи слова та вибору і, як результат, жорсткі санкції з боку Європи і США – все більше занурювали Лукашенка в обійми Москви, що перетворювались для нього на останню надію збереження влади. Та й Кремль не шкодував ані грошей, ані теплих слів підтримки, продовжуючи «розвивати» диктатуру режиму Лукашенка в обмін на певні гарантії. Саме підписання союзних програм є гарантією того, що Білорусь і надалі залишатиметься у сфері російського впливу.

Рухаючись у бік об’єднання, обидві країни користувалися своєю логікою: Росія усіма силами намагалася зберегти контроль над пострадянським простором, або хоча б над якоюсь його частиною, а Білорусь – вигідно міняла бажання бути поруч та інтегруватися в обмін на конкретні економічні вигоди. Щоправда, згодом російська підтримка у вигляді постійних фінансових вкраплень та диктування своїх вимог сприяла тому, що Білорусь фактично лишилася на одному і тому ж етапі розвитку, а російська допомога просто заблокувала ринкові реформи та політичний розвиток у країні. Подальше поглиблення такої інтеграції й узагалі загрожує суверенітету Білорусі.

Передбачається, що поступова реалізація «дорожніх карт» забере щонайменше два роки. А це значить, що увесь цей час Лукашенко все ще  зберігатиме за собою можливість торгуватися, вимагати прийняття документів у найбільш вигідних для себе формулюваннях, а головне – просити нові кредити РФ. За повідомленнями ЗМІ, Росія та Білорусь у грудні 2023 року планують підписати договір про створення єдиного ринку газу, нафти, нафтопродуктів та електроенергії, об’єднати платіжні системи, перейти до єдиної промислової й податкової політики. Коментуючи спільні наміри, Путін не виключив, що Росія та Білорусь можуть створити спільний так званий Союзний парламент, але для  цього ще «потрібно підрости». А щоб це «зростання» було легким, Росія пообіцяла збільшити фінансову підтримку Білорусі до 630-640 млн доларів з вересня 2021 року до кінця 2022 року. Рефінансування кредитів у вигляді фінансової допомоги Мінську фактично занурює Білорусь у фінансову пастку, де позиція Росії буде лише посилюватися. За домовленостями, Газпром повинен отримати в перспективі доступ до розподільних мереж всередині Білорусі. Таким чином Білорусь сяде повністю на гачок російського монополіста.

Сьогодні Білорусь є країною з обмеженим міжнародним суверенітетом, а вся її економіка будується на підтримці Москви. У Союзній державі Москва розглядає Білорусь як дотаційний регіон, а в довгостроковій перспективі Путін робить ставку на прив’язку Білорусі до Росії за допомогою економічної кооперації. Варто згадати, що Москва роками субсидіювала білоруську економіку, зокрема через експорт неочищеної нафти у Білорусь за низькими цінами, яку там очищували та перепродавали далі на західний ринок з суттєвою доданою вартістю. Загальна сума російської допомоги Білорусі становить 1,5 мільярда доларів. Здебільшого вона надається у формі кредитів, але Лукашенко вже веде мову і про можливе отримання військової допомоги. 

Росія завжди була неабияк зацікавлена у розвитку військових відносин з Білоруссю, щоб ще більше інтегрувати білоруську армію та зробити її частиною російської системи оборони. Тепер же таке військове співробітництво лише посилюється. Аналітики прогнозують, що Кремль розраховує на подальший розвиток такої співпраці, а саме на те, що згодом спільні навчально-бойові центри будуть  переформатовані в повноцінну військову базу. Про створення в Білорусі спільного з Росією навчально-бойового центру підготовки для Військово-повітряних сил і військ протиповітряної оборони стало відомо на початку березня 2021 року. Такі спільні центри стають фактором подальшого розширення російської військової присутності в Білорусі. До того ж, Росія вже позначила той формат співпраці, який буде прийнятний для неї –  створення єдиної військової організації так званої «Союзної держави», що передбачатиме підпорядкування і пряме управління РФ. 

Участь Білорусі у російських військових навчаннях «Захід-2021» теж варто розглядати як один із кроків продовження здачі суверенітету країни. Лукашенко і до цього неодноразово люб’язно погоджувався і відкрито заявляв про можливість розміщення на своїй території російських військових винищувачів, поблизу кордонів з Україною, Литвою і Польщею.  До того ж, усе це відбувається на фоні спільної  інформаційно-психологічної кампанії режиму Лукашенка та  російських ЗМІ, які синхронно мусують тему загрози з боку НАТО й України.

Таким чином Кремль не лише  посилює власний вплив на Білорусь, а й намагається  максимально загострити українсько-білоруські стосунки,  навмисно створюючи  образ ворога з України, використовуючи Лукашенка для своєї гібридної агресії та розраховуючи в подальшому на можливість спільного білорусько-російського військового альянсу проти України. Після навчань «Захід-2021», підписання «дорожніх карт» і наростання міграційної кризи – Білорусь очевидно стане неабиякою загрозою для регіональної безпеки. Білоруська опозиціонерка Тихановська, коментуючи ситуацію в країні, сказала, що Лукашенко перетворює Білорусь у такий собі аналог Північної Кореї в Європі: непрозорий, непрогнозований та небезпечний.

Черговий російський гібридний сценарій окупації фактично реалізовується зараз і в Білорусі. Путін спільними зусиллями з Лукашенком перетворює країну на частину «Союзної держави» з уявною демократією, але водночас із зовсім неуявною армією, яка, очевидно, й диктуватиме правила цієї самої демократії. За формальною назвою «Союзна держава» – насправді відбуватиметься поглинання Росією Білорусі та задоволення імперських замашок Путіна.

Тарас Попович

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства