Пряма лінія з кривими намірами

«Пряма лінія» з народом російського президента Путіна, очевидно, за заздалегідь спланованим сценарієм та ретельно, а головне – «правильно» відібраними запитаннями, вкотре перетворилася на набір вигідних Кремлеві маніпуляційних заяв, які цього разу часто переходили в категорію попереджень і навіть погроз. Чомусь серед запитань «з народу» не було жодного про протестні настрої суспільства, Навального, арешти прихильників та представників опозиційних сил, зате вистачало таких, які дали можливість Путіну довго говорити на важливі для нього теми, серед яких, зокрема, і Україна та омріяний «єдиний народ». А тут він, виявляється, вже неабиякий «експерт» і навіть планує написати «авторитетну» статтю на кшталт тієї, що вийшла у німецькій газеті Die Zeit за підписом російського президента з нагоди роковин початку радянсько-німецької війни. Та й теми – обидві улюблені, бо говорити про Україну та переможну місію Росії у Другій світовій Путін може безкінечно, як і мріяти про «єдиний народ».

Особливого відтінку цьогорічному спілкуванню російського президента з народом за принципом «прямого» зв’язку надає ще й те, що не за горами осінні вибори до Держдуми. Тому «подавати» інформацію, як і рятувати ситуацію доводиться вже самому, бо рейтинг правлячої сили нестримно котиться до низу. Наприклад, за квітневим опитуваннням «Левада-центру» бажаючих підтримати «Єдину Росію» на майбутніх виборах серед москвичів було лише 15%, тоді як у лютому ця цифра становила 27%.

А враховуючи, що ця політична сила у росіян асоціюється саме з Путіним, можна робити певні висновки і про зміни внутрішнього рейтингу російського «гаранта». Свій «зовнішній» рейтинг Путін опустив вже давно і надовго своїми ж руками – агресивними діями та заявами, у пошуку «ворогів» імперії, яку намагається створити впродовж усієї історії свого правління.

Не обійшлося без «викриття ворогів» РФ і цього разу. За традицією, Кремль всюди бачить «руку Вашингтона». Не змінилася думка Путіна й після особистої зустрічі з Байденом – очевидно, її результати не стали такими, як того хотілося б Москві. Тому, відповіді на запитання часто зводилися до обвинувачень Заходу та США «ставити палиці в колеса» та завадити Росії рухатися і розвиватися. «Комплексною провокацією» за участі Америки, на думку Путіна, став і прохід британського есмінця «Defender» поблизу берегів окупованого Криму. Але з огляду на те, що міжнародне співтовариство ніколи не визнає окупацію півострова, води узбережжя Криму залишаються українськими. «Російськими» вони є лише в уяві та мріях самого Путіна.

Черговий міф, який прозвучав з уст російського президента про те, що Україна перебуває під зовнішнім управлінням США, Німеччини та Франції, як і про те, що росіяни та українці – єдиний народ, – спростувати не важко, бо брехня легко руйнується під натиском фактів. Президент України Володимир Зеленський вже прокоментував ці заяви, наголосивши на тому, що всі питання щодо України вирішуються лише в Україні та українською державою. Регулярно та настійливо Путін повертається до теми «єдиного народу», який нібито хочуть зруйнувати та розбити то імперські замашки поляків, то австро-угорців, забуваючи при цьому про власну руйнівну силу. Бо хіба може частина «єдиного народу» напасти на іншу частину, вбиваючи, руйнуючи та загарбуючи шматками територію? Відповідь тут очевидна.

Неабияк турбує Путіна і «початок військового освоєння української території» іноземцями. Про загрозу НАТО через вступ України до альянсу він говорить регулярно і часто, щоразу наголошуючи на негативних наслідках. Але такі залякування мають зворотний ефект – і кожне подібне висловлювання лише піднімає рейтинг довіри до НАТО та ЄС серед українців, залишаючись виключно пропагандистською лінією для внутрішнього споживача в самій Росії.

Виступи Путіна дедалі більше розходяться з реальністю, та й вся «пряма лінія» фактично перетворилася на намагання приховати внутрішні проблеми та перевести «стрілки» на інших. Тож, головним інструментом у загарбницьких планах Путіна залишається агресивна інформаційна пропаганда, основне завдання якої полягає в маніпулюванні масами, дезорієнтації та дезінформації громадян, залякуванні народу своєю «могутністю». А головним полем битви гібридної війни стає інформаційний простір, де відновлення новітньої російської імперії, повернення пострадянських республік в орбіту прямого впливу Москви залишається омріяним і нездійсненним завданням Кремля.

Тарас Попович

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства