Українка, яка змінила долю Польщі

Українка, яка змінила долю Польщі

Блоги
Укрінформ
Це не публіцистичне перебільшення і не спосіб прикути увагу 

Насправді, це –  назва історичного дослідження, опублікованого в грудні 2020 року у впливовому виданні Ягеллонського Клубу (Klub Jagielloński – непартійне творче об’єднання науковців, експертів, журналістів молодого покоління Польщі, створене задля ”спільного добра та ефективної держави”).

Інша назва дослідження – ”Портрет Анни Валентинович”. Хто вона?

Швидку відповідь можна знайти в заголовках інших видань. Наприклад, суспільно-політичного руху, що розірвав пута комуністичного режиму в цій країні у 80-х роках 20-го століття.

Минуло десять літ після трагічної загибелі Анни Валентинович у роковій катастрофі літака поблизу Смоленська разом із 95 побратимами по боротьбі – яскравими представниками польської політичної і військової еліти. Але увага до постаті української жінки, до її заслуг та  ролі лише посилюється. Примножує інтерес її особистість – ”жінки непокірної, ідеалістичної, довірливої, яку не щадили життєві виклики”.

Анна Валентинович, 2009 рік
Анна Валентинович, 2009 рік

Усе почалося на Волині.  15 серпня 1929 року на хуторі Сінному Волинського воєводства (нині – територія Рівненської області) народилась Ганна, одна із чотирьох доньок Назара та Пріськи Любчиків.

Родина володіла п’ятьма гектарами землі, була самодостатньою та мала сімейну таємницю-легенду – нібито по мамі є потомками козацького отамана Семена (Северина)  Наливайка,  якому вдалося помститися полякам за смерть свого батька: він став на чолі козацького повстання 1594-1596 років.

Крім знатного походження та відносного добробуту, сім’я Любчиків відрізнялась від більшості односельчан ще й тим, що були діячами протестантської спільноти, яку тоді називали ”штундами”.

Мама померла за два роки до вибуху II Світової війни. Назар зостається сам із шістьма дітлахами. Можливо тому його й не забрали до польської армії. Збирався вирушити до Аргентини, так раніше зробили родичі Пріськи, і він про це мріє.

Назар Любчик (помер у 1995 р.)
Назар Любчик (помер у 1995 р.)

Коли на Волинь прийшли німці, Ганна закінчила перші чотири класи, на п’ятому році німці закрили школу. Маючи всього 12 років, змушена  була десь заробляти, її перша праця – у садибі місцевого цукрового магната, поляка Едмунда Телесніцького.

Настав 1943 рік, розпал польсько-українського протистояння на Волині, названого потім одними – різаниною, другими – трагедією.

Телесніцькі тікають з Волині. Не самі. Підло завіривши малу Ганнусю в тому, що уся її рідня загинула, обманом забирають дівчину-прислугу з собою, ніби великодушно рятуючи бідну сирітку.   

Переїхали до окупованої Польщі, затримались на пару літ  в родинному маєтку Телесніцьких під Варшавою. Ганна і далі працює як домашня прислужниця, та ще змушують до роботи по господарству. Ще на Волині дорікала на надмірно тяжку фізичну працю, а в Польщі – й поготів,  від рана до вечора.

Автори біографії Валентинович згадують про п’ять життєвих епізодів, що в’їлись в пам’ять дівчини і чітко, по деталях згадувались у  літньому віці.

Це – самотні вечері на Святвечір, коли втікала від самоти до домашніх тварин, яких годувала; убивство господарями улюбленого коня Ганни; її щаслива знахідка скарбу на городі, який зразу ж змушена була віддати; спроби насильництва від старого Телесніцького, а потім – і його підростаючих синів; і насамкінець – невдале самогубство…

У 1945 році працедавці разом з Ганною переїжджають до Гданська на Балтиці. Тут, у примор’ї, злиплися докупи усі болячки перших повоєнних літ. Ще залишилася німецька людність, її ледь терпіли. Подекуди трапляються нечасті, зате публічні екзекуції. На забраних у німців землях нові господарі  сподіваються на ліпше завтра.

І Ганна приймає рішення – порвати зі сталим життям, почати працювати на себе, сподіватись лише на власні сили! 

Після 8 років роботи на Телесніцьких Ганна позбулась українського акценту, стала майже ”своєю”, і коли хтось запитував, звідкіля, щиро відповідала – я з Волині. Поляки розуміли це по-своєму.

Гнна Любчик у дівоцтві, 1950 рік
Ганна Любчик у дівоцтві, 1950 рік

Дівчині байдуже де працювати – чи то в пекарні, чи на фабриці маргарину. Відчувши свободу, ніде не затримується надовго, бо вперто шукає свій закуток на землі. Неподалік від фабрики височіють крани і споруди Stoczni Gdanskiej – суднобудівного заводу, верфі, корабельні!

В очі кидається яскравий плакат – усміхнені робітники з молотами і пилками по металу – як магніт він притягує увагу Ганни.   Рішення може бути лише одним, категоричним і незмінним – спочатку вступає до Ligi Kobiet, а потім з допомогою Ligi 21-річна Ганна Любчик працевлаштовується на флагмані тогочасної польської індустрії.

”Буду працювати так, щоб ніхто і ніколи не захотів мене звільнити, щоб усі були мною задоволені” – з таким внутрішнім наставленням Ганна розпочала навчання на курсах електро-, газозварювальників.  Не дивлячись на пізній початок навчання, швидко стає улюбленицею керівника уроків. Той рекомендує її до членства в Союзі Польської Молоді.

Вбирає новизну, живе атмосферою динаміки та на повні груди вдихає вітри перемін. Вірить в ідеї соціалізму: чесність, працьовитість, справедливість. Інколи, наприкінці робочого тижня вкрадається сумнів – при соціалізмі, як і при капіталізмі, хвірткою до кращого життя мусить бути важка праця.

Але ось результат – відбудована з розрухи верф спустила в 1948 році перший корабель! А вона працювала на зварюванні корпусу, таким є її внесок у міцність споруди.

Розпочалося змагання з часом, реалізація першого п’ятирічного плану висіла на волосині. Допомогла соціалістична змагальність  та лідерські  амбіції. Молода Ганна Любчик щосили виконує чергові норми праці. Не відставати, бути в шерензі перших на корабельні!

Зварювальниця Гнна Любчик на верфі в Гданську
Зварювальниця Гнна Любчик на верфі в Гданську

Премії, медалі, похвали – Ганна стає прикладом для інших трудяг. Водночас, формуються нові риси характеру. Завжди говорить те, що думає, бо набула право, згідно із своїм сумлінням, витикати іншим огріхи праці, особливо тим, хто байдуже  ставиться до роботи.

Будучи одинокою, почала любити наради колективу, де можна було вказувати на недоліки в будівництві.  Ба більше – має сміливість оцінювати як репрезентує себе нова соціалістична влада, як поводяться іі лідери на верфі.

Здавалося, що Ганна перший раз знайшла свій рай на землі. Особливо коли її внесли  до складу делегації на  III Світовий зліт борців за мир у Берліні. Там зустрілась із представниками інших соціалістичних республік. І ніяк не могла  зрозуміти, чому група делегатів таємно втекла до Західного Берліну.

Вслід за успіхами на роботі сталися зміни в особистому житті.   В 1952 році народився син Януш. Його батько виявився легковажним у сімейному житті. Не страшно, залишила помешкання і виховувала єдиного сина самотужки.

Після відпустки по догляду за дитиною Ганна із піднятою головою повертається до корабельні. ” Dziennik Bałtycki” тоді писав;”  Hanka Lubczyk jest jedna z najlepszych… osiąga 270 do 300% normy”.

Дехто з робітників закидає їй кар’єризм, але керівництво суднобудівного заводу не забуває про передовиків праці і надає невелику житлову площу на 32 кв. м. У ній Ганна мешкатиме до кінця життя. А тоді це було сповненням найбільшого бажання жінки –  american dream   є можливою не лише  в Америці,  а у  Гданську в  50-і роки!

Від 1956 до 1968 Ганна не відігравала жодної ролі в політичних акціях, бо, зрештою, не мала на то часу. Праця і заробіток були найважливіші.

У 1964 -у взяла шлюб із Казиміром Валентиновичем. Важка праця під відкритим небом позначилася на здоров’ї, тепер уже Анни Валентинович.

Анна Валентинович з сином (ліворуч) і чоловіком (праворуч)
Анна Валентинович з сином (ліворуч) і чоловіком (праворуч)

Перевелась на іншу роботу, не зварювальницею, а кранівницею  баштового крана. Вдалося виграти боротьбу з раком, але захворів і помер чоловік.

Після смерті чоловіка повністю присвятила себе службі для інших. Самаритянське кредо Валентинович – шукати страждущих і допомагати їм.

Була зичливим критиком молодої незалежної преси, часто сама дописувала до нелегальних на той час медіа, зі своєї скромної пенсії дарувала кошти в касу вільним профспілкам.

На її квартирі в центрі Гданська створювався свого роду штаб опозиціонерів – від молодих, завзятих Яцека Куроня, Лешка Мочульського, Адама Міхніка аж до Леха Валенси, Богдана Борусевича, братів Качинських. Анна була для них ніби мамою – гостила, готувала, прала, підтримувала, радила.

Скільки треба було мати відваги,  бути готовою на самопожертву, щоб тяжко працюючи, без сім’ї та рідних сміливо діяти в Гданському, а потім – і в загальнопольському антикомуністичному русі. Боронила не лише власне право на гідне життя. Ставала в обороні жінок у Польській Народній Республіці, була активною діячкою у Лізі жінок.

Анна Валентинович серед опозиціонерів-однодумців, 1979 рік
Анна Валентинович серед опозиціонерів-однодумців, 1979 рік

Її індивідуальну роль швидко оцінили органи (Служба Безпеки – аналог КДБ у радянській Польщі) і вже з осені 1978 року взяли в оперативне опрацювання під псевдо ”Кранівниця”. У квартирі часто встановлювали підслуховуючу апаратуру, агенти контролювали кожен її рух. Усіма силами прагнули її ізолювати від великого за кількістю людей колективу.

Неодноразово на її захист ставали робітники і запобігали цьому. І все ж вона була звільнена. Тоді почався загальнозаводський страйк. За його перебігом спостерігала уся Польща. Директор верфі перелякався і спеціально послав за нею автомобіль. Вона приїхала і виступила перед страйкарями.

Анна Валентинович серед робітників під час страйку в  Ґданській  корабельні, серпень 1980, фото – Вітольд Ґурка
Анна Валентинович серед робітників під час страйку в Ґданській корабельні, серпень 1980 року, фото – Вітольд Ґурка

На відміну від Леха Валенси, який пропонував завершити протест, мовляв, Валентинович відновлять на роботі, справу зроблено, Анна переконала в іншому – справа не в ній, не в її посаді, а в праві усіх робітників жити гідно і отримувати достойну плату за свою працю. Вона підійшла до самої зачиненої брами і просила, агітувала страйкарів не розходитись по домівках. Розголос, що йшов  по цілій країні, не можна було перепиняти! 

Стривожені нишпорки СБ рапортували: ”Валенса однозначно засвідчив, що вимоги страйку залагоджені. Борусевич з Валентинович разом з групою інших постановили надалі страйкувати, підозрюючи Валенсу у зраді”.

Як стверджують дослідники, в такий спосіб зародився солідарний страйк, а одночасно з ним – ідея і рух ”Солідарності”. Власне, тоді з’явились розбіжності у відносинах Валенси і Валентинович.

Анна Валентинович і Лех Валенса
Анна Валентинович і Лех Валенса

Її таки звільнили  з роботи за 5 місяців до пенсійного віку. Цей факт не відігравав ніякої ролі у їх відносинах. Зустріч таких двох  сильних особистостей мусила скінчитись конфліктом. Бо ніхто не хотів уступати.

Навіть під час візиту до Ватикану сам Папа Римський Іван Павло II змушений був лагодити ситуацію і їх мирити.

З Римським папою Іваном Павлом ІІ: свого часу Анна Валентинович голодувала, вимагаючи допустити понтифіка до Польщі
З Римським папою Іваном Павлом ІІ: свого часу Анна Валентинович голодувала, вимагаючи допустити понтифіка до Польщі

Ніхто з них у наступні роки не протягнув руку, щоб перепросити. Зрештою це було символічно у 90-і роки – особиста неприязнь та інтерперсональні  суперечки ставали важливішими за усе інше.  Варто лише пам’ятати, що Анна знала про співпрацю Валенси із СБ, отже мала право йому не довіряти.

Під час військового стану (період Ярузельського) була неодноразово ув’язнена комуністичною владою. З нею не церемонились – прямо на заводі піддавалась тортурам, але не зламалась.

Ставлення влади до Анни йшло по написаному Службою Безпеки сценарію. Їй говорили прямо в очі: ”Валенса вже в енциклопедії, а пані там немає, і ніколи не буде”.

Промовистим є такий  факт – перебуваючи у в’язниці, писала до друзів: ”…хочуть  нас посварити, поділити, ослабити. Не дивлячись не то, ким є Валенса, – не можна нам зараз приєднатись до намірів ворога”. Тобто всупереч тому, що оголошували прихильники Валенси, Валентинович не брала участі в дискредитації очільників ”Солідарності”. Розуміла, що саме цього домагаються органи. 

У перервах між арештами подорожувала по країні, брала участь в чисельних маніфестаціях і протестах. Анна організовувала демонстрації, впродовж страйків забезпечувала страйкарів харчуванням, працювала  на швидкоруч створених кухнях. Їй довіряли кошти солідарності, систему зв’язків та вишкіл зв’язківців.

З нагоди її 80-річчя від дня народження кореспондент газети ”Dziennik” писав: ”Коли ми в 1989 році святкували свободу, вона боролась далі, щораз все більш самотня і незрозуміла. Багато поляків, в тому числі й я, не поділяли її поглядів, не розуміли її візії історії. Зараз –  час на зміну позиції. Час на спільний поклін і одне велике Дякую. Усі ми їй це винні”.

Відкинута на маргінес, Валентинович не відігравала такої ж значимої ролі у 2000-х роках. В останні роки життя поверталась на Волинь. Як виявилось, родина пережила воєнне лихоліття і не емігрувала до Аргентини.

Анна Валентинович з українською родиною в Матіївці
Анна Валентинович з українською родиною в Матіївці
Син Януш і онук Петер Валентиновичі з українською родиною, 2014 рік
Син Януш і онук Петер Валентиновичі з українською родиною, 2014 рік

Польські дослідники делікатно замовчують про її враження від української ”олігархофренії”. Вона ж точно не мовчала.  Анна Валентинович є символом протесту не лише проти комуністичної системи, але і її посткомуністичної  мутації,  несправедливість якої змушувала сотні тисяч співгромадян покидати рідну землю.

Героїзм нашої Анни змогли оцінити у світі. Створена Конгресом США у 2005 році Фундація жертв комунізму нагородила її Медаллю Свободи Трумена-Рейгана.

Через рік Президент Республіки Польща Лех Качинський нагородив її найвищою відзнакою Речі Посполитої Орденом Білого Орла.

Анна Валентинович і Лех Качинський спільно боролись за свободу поляків,  в один і той же час були кинуті до в’язниці, в один і той же час, спільно із однодумцями, пішли у небо з літака над російською  Смоленщиною. Поблизу Катині.
Анна Валентинович і Лех Качинський спільно боролись за свободу поляків, в один і той же час були кинуті до в’язниці, в один і той же час, спільно із однодумцями, пішли у небо з літака над російською Смоленщиною. Поблизу Катині.
Церемонія покладання квітів до гданьського пам’ятника Анни Валентинович у річницю серпневих порозумінь, 2016 рік. Фото Пьотр Махніца
Церемонія покладання квітів до гданьського пам’ятника Анни Валентинович у річницю серпневих порозумінь, 2016 рік. Фото Пьотр Махніца
Президент Польщі Анджей Дуда відкрив пам’ятник легендарній  діячці   “Солідарності”  Анні Валентинович  біля    Посольства Польщі у Києві,  2020 рік
Президент Польщі Анджей Дуда відкрив пам’ятник легендарній діячці “Солідарності” Анні Валентинович біля Посольства Польщі у Києві, 2020 рік

Сергій Шевчук
ГО «Волинське братство»
 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-