Білорусь-2020: опозиція не втихомирена, "багнети" не порозумнішали
Здається, вперше за час білоруської революції минув повний тиждень, який можна назвати часом «ненових новин» і «безподійних подій».
Ну так, звичайно, в таких словах є велика частка умовності. Тому що, строго кажучи, події і зараз відбувалися і продовжують відбуватися щодня. Причому щодня - це щось таке, що при уважному, співчуваючому погляді не може залишити байдужим. Хтось виявляє героїзм, залишаючись на робочому місці, відмовляючись виходити з шахти. Десь силовики по-звірячому б'ють активістів. Але активісти все виходять і виходять на протест. Мінський режим продовжує залякувати, опозиція продовжує чинити опір і оголошує нові плани…
ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ З ПОВТОРЕННЯМ ХОДІВ
Однак, якщо винести емпатію за дужки і подивитися на все холоднокровно, то не можна не помітити, що не відбувається ніякої якісної зміни. Минулого тижня така зацикленість подій стала більш явною: динамічна рівновага між жорстокою владою і мирним протестом. Якщо порівнювати ситуацію з шахами, то це навіть не цугцванг, при якому будь-який хід погіршує позицію. Ні, це схоже на ендшпіль, коли у обох сторін однаковий і невеликий набір фігур (причому без пішаків, які можуть обернутися на потужних ферзів). У такій ситуації можна дуже довго ходити і ходити тими самими фігурами, але по суті – нічого не змінитися. У шахах в таких випадках передбачено правило, згідно з яким фіксується нічия – при триразовому повторенні однієї і тієї ж позиції. Але життя - не шахи, і ця нічийна партія між червоно-зеленими і біло-червоно-білими все триває і триває.
Минулого понеділка у влади не витримали нерви, і був даний наказ «винтить» учасників «Маршу пенсіонерів». Дія безглузда, але по-своєму логічна. У лукашенківського режиму давно вже стан шкільного бовдура-переростка, на якого ніхто ніякої управи знайти не може, і він творить, що хоче.
Здавалося б, при такому уважному і всебічному висвітленні білоруських протестів – вже всі до всього звикли. Але коли у вівторок, 13 жовтня, в інформполе потрапило відео 34-річного Максима Хорошина, який насилу пересувається на виході з УВС, при цьому плаче навіть не істерично, а якось безсило, безпорадно, то це викликало великий емоційний сплеск у суспільстві, яке пам'ятає, здавалося б, більш страшні білоруські події 9-11 серпня.
Гострому сприйняттю цієї події сприяла і її передісторія. Максим Хорошин з дружиною Катериною – власники квіткового магазину «Перший кольоровий». Провина Максима - у тому, що він роздавав квіти для мирних жіночих маршів. І за це - звіряче побиття з переломом носа і такими забоями, що людина змушена була пересуватися на візку. У неділю Хорошин розповів, що змушений був виїхати на кілька тижнів до однієї з країн Балтії. Але пообіцяв повернутися до Білорусі…
УЛЬТИМАТУМ НА АВОСЬ ПРОТИ СИЛИ ПО СВАВІЛЛЮ
Також 13 жовтня Тихановська оголосила Лукашенку ультиматум - до 25 жовтня він повинен піти, інакше ... А що, власне, інакше? Обіцяні загальні страйки і масова непокора. Але чи буде це в реальності?.. Поки що є великі сумніви, що у Тихановської та опозиції взвагалі є якісь резерви для посилення позиції і виходу із замкнутого кола.
І як би відповіддю на це став виступ у вівторок ввечері в ефірі каналу СТВ двох омонівців, які заявили, що вони «никуда не уйдут с белорусских улиц, не позволят провокаторам и подстрекателям плевать на закон и защитят спокойствие женщин, стариков и детей». Ех, як сміливо сказали. Пікантність ситуації, однак, у тому, що обидва були не просто безіменними, у балаклавах з дуже вузькими прорізами для очей (показник того, що бояться ідентифікації за програмами, створеними білоруськими айтішниками), але навіть зі зміненими голосами.
У середині тижня в Євросоюзі та різних демократичних країнах почали говорити, що санкції проти режиму Лукашенка повинні бути жорсткішими. А хтось навіть почав їх посилювати. Але це і такою мірою поки що ситуацію принципово теж не змінює.
У четвер у Мінську пройшов Марш (не)інвалідів, у тому числі колясочників. Влада і там примудрилися кілька людей затримати. Ну, сказано ж - «отвязались», ні в чому собі не відмовляють. З іншого боку, у четвер же несподівано випустили з в'язниці (після того, як «навесили» нові три доби арешту) Олену Левченко – знамениту білоруську баскетболістку, єдину, яка зуміла пробитися до жіночої НБА і пограти там. Левченко - жінка у всіх сенсах помітна, зріст 1,96 м, чарівна, приваблива, вміє добре, переконливо говорити. Зрозуміло, що її розповіді про білоруські катівні відтворюються по всьому світу. Її-то навіщо пресувати, у чому сенс?.. Але, повторюся, у режиму Лукашенка вже такий імідж, що одним свідченням менше, одним більше – принципово це нічого не змінює. Головне - залякати «массу», посіяти страх, показати, що з будь-ким можуть зробити все, що побажають.
А до кінця тижня червоно-зелені заходилися до нового раунду залякувань. Микола Карпенков, начальник Головного управління по боротьбі з оргзлочинністю і корупцією МВС Білорусі (Губопік), який за ці два з невеликим місяці вже заробив собі на кілька довічних термінів, заявив: «Мы, конечно же, гуманно применим оружие к ним (протестувальникам, – ред.), в том числе и огнестрельное. И самых опасных «острокопытных» мы с улицы уберём». Здавалося б, після безіменних омонівців зі зміненими голосами, які залякували, вже нічого не може здивувати. Але ось цьому жартівнику-губопівцю вдалося.
БІЛОРУСЬКА ОПОЗИЦІЯ В РЕЖИМІ ОКУПАЦІЇ
Недільну акцію протесту 18 жовтня назвали «Партизанським маршем». Назва помітна, з багатим для Білорусі колом асоціацій. Але підтвердження його імені було підібрано просте, зрозуміле і виправдане маршрутом - прохід колонами Партизанським проспектом у Мінську: від центру міста до кільцевої дороги, з вітальними вигуками і закликами до страйків під час проходження повз заводи, розташовані за маршрутом прямування.
Після того, як цей план був опублікований в Телеграм-каналі NEXTA, почалися шахові ігри у кварталах і мікрорайонах білоруської столиці. За допомогою спецтехніки, силовиків, у тому числі із залученням внутрішніх військ, були сегментовані і блоковані ділянки міста за маршрутом прямування. А далі - відбувалися, звичайно, і затримання, «хапуны» в різних варіантах, поодинокі затримання водіїв з розбитими вікнами авто, постріли у повітря. Але особливого «жесткача» не було, і навіть водомети не застосовували.
Так, марш пройшов, марш відбувся, у ньому взяли участь десятки тисяч осіб. Відео з плином цієї людської біло-червоно-білої річки виглядає вражаюче. Але вже о 17:30 протестувальники почали розходитися. І о 18:00 марш фактично закінчився. Схожа картина, з поправкою на масштаби, була і в інших містах Білорусі.
Чи означає це, що протест "здувається" і скоро припиниться? Однозначно - ні. Система придушення режиму Лукашенка працює на граничних оборотах, на рівні, за яким – вже пряма громадянська війна зі стріляниною бойовими. Але при цьому країна для більшості її населення справляє враження окупованої. І «оккупанты» ці змушені підтримувати свою владу за допомогою щоденного насильства.
У XIX столітті, за часів європейських революцій і реставрацій – популярною була фраза (цитована у різних варіантах і приписувана різним персонам): «На багнети можна спиратися, але на них не можна сидіти». За рік до революції 1830 року у Франції з'явилася менш відома фраза: «Нині багнети порозумнішали: вони знають і поважають закон».
Так от, через 190 років білоруські багнети у масі своїй ще не порозумнішали, при цьому «рассуждающие штыки» з органів звільнилися і ще звільняються, а інші (і їх більше) знати законів не хочуть. Але це тимчасово. Ось тільки ніхто не знає, наскільки затягнеться така «тимчасовість». Наприклад, російська (а також, паралельно з нею – фінська, польська, українська, латвійська, білоруська тощо) революція 1917-1918 років тривала більше року і всюди перейшла в громадянську війну з елементами окупації. Дай-то бог, щоб у Білорусі-2020-2021 трапився варіант більш м'який.
Олег Кудрін, Рига
Перше фото: TUT.by
