Інавгурація Тихановської в екзилі…

Сьомий за рахунком марш протесту пройшов 27 вересня під гаслом «Народна інавгурація президента» Тихановської. Чи можна очікувати, що до 9 жовтня (за законом, президент має вступити на посаду не пізніш як за два місяці після виборів, вони ж пройшли 9 серпня) Світлана Тихановська оголосить про свою інавгурацію в екзилі?

Зрозуміло, що цьому багато що заважає, але є щонайменше два фактори, котрі не дають змогу виключити такий варіант: перший – визнання Сеймом Литви Тихановської «всенародно обраним лідером», другий – заява ексдипломата Павла Латушка щодо можливості створення «альтернативного МЗС Білорусі за кордоном».

Розмовляємо на цю тему з білоруськими політичними оглядачами.

Олександр Федута, політолог, політтехнолог, публіцист:

Є фактори, котрі стримують Тихановську від оголошення себе президентом

Світлана Тихановська, як мені видається, уже витиснула максимум із того, що можливо. Вона оголосила себе обраним національним лідером, однак ухиляється від оголошення себе обраним президентом. Адже в Мінську в заручниках перебуває її чоловік – Сергій Тихановський (30 вересня йому продовжили термін перебування за ґратами ще на два місяці, - ред.). Гадаю, цей чинник зупиняє Світлану Георгіївну від подібного кроку. Крім того, Тихановська розуміє: невизнання країнами Заходу Лукашенка легітимним президентом ще не означає того, що вони легітимною визнають її. Власне, про це не було зроблено жодних заяв (окрім, Литви, – ред). Тож тактику Тихановської можна позначити як розумну й продуману. Щоправда, білоруське суспільство нині чекає від неї якогось символічного кроку... Чи знайде Тихановська відповідну форму, щоби задовольнити цей суспільний запит? Важко сказати... Та якщо таки знайде, для неї це буде великою політичною перемогою.

Анатолій Котов, колишній працівник управління справами президента Білорусі, ексгенсек Національного олімпійського комітету:

Народна інавгурація вже відбулася

Можна констатувати, що народна інавгурація (яка, до речі, була ініціативою суспільства, а не Світлани) відбулася. На вулиці Мінська, а також інших міст, незважаючи на погану погоду й залякування, вийшло понад 100 тисяч чоловік. Усе це різко контрастувало з таємною самоінавгурацією Олександра Лукашенка: порожні вулиці, ОМОН, тремтіння рук на конституції і 700 преторіанців. Тому, на мій погляд, повторну процедуру проводити, а тим більше «у вигнанні», - не варто.

Усім і так уже все зрозуміло. Тепер Тихановській важливо повернутися до Білорусі. Природно, для цього потрібні гарантії безпеки. Підтримка ОБСЄ та інших міжнародних посередників.

Альтернативний МЗС? Гадаю, це більше фігура мовлення, ніж реальний проєкт.

З МЗС Білорусі пачками звільняють співробітників – послів, старших дипломатів. Що показово, звільняються навіть досвідчені. Можна констатувати повне фіаско самостійної зовнішньої політики. Її нікому буде формувати і втілювати в життя. Зараз уже близько 40 дипломатів пішло... І це ще далеко не кінець. Якщо професіонали не потрібні владі, то їхній потенціал, знання і зв'язки будуть затребувані новою Білоруссю.

Ігор Ільяш, політичний оглядач:

Підстав для такого різкого повороту поки що не бачу

Я вважаю, що такий сценарій (інавгурація у вигнанні) малоймовірний.

Так, логіка подій, безумовно, підштовхує Світлану Тихановску й Координаційну раду до того, щоб створити якийсь «уряд у вигнанні», альтернативні структури влади.

З одного боку, Захід практично одноголосно заявив про нелегітимність Лукашенка. З другого – репресії проти членів президії Координаційної ради девальвували первісну ідею КС як органу, чиїм завданням є виключно переговори про передачу влади. Тепер очевидно, що режим Лукашенка зі своїми опонентами не збирається вести діалог, а отже, і від КС, і від Тихановскої потрібні якісь рішучіші кроки, а не просто готовність сісти за стіл переговорів.

Та навряд чи Тихановска готова піти на такий сміливий крок, як інавгурація у вигнанні. По-перше, на міжнародному рівні далеко не всі визнають формулу, запропоновану Сеймом Литви. Справа в тому, що визнання нелегітимності Лукашенка автоматично не означає визнання легітимності Тихановскої, про що, зокрема, говорили й дипломати ряду західних країн. До слова, у резолюції Європарламенту від 17 вересня йдеться лише про те, що депутати визнають Координаційну раду «тимчасовим представником» народу Білорусі.

По-друге, як мені видається, сама Тихановська не схильна до таких рішучих дій. Не варто забувати, що вона стала політиком мимоволі й завжди підкреслювала, що не хоче правити країною, а збирається лише забезпечити нові чесні вибори. Вона завжди намагалася залишатися в певному сенсі символом, а не лідером змін, тому намагалася дистанціюватися від керівництва протестами й координації боротьби всередині Білорусі. Інавгурація у вигнанні спричинила повне переосмислення її ролі. Підстав для такого різкого повороту я поки що не бачу.

Артем Шрайбман, політичний оглядач:

Такого сценарію не виключаю, але все на рівні символічних заяв

Загалом такий сценарій не виключаю... Але що конкретно це змінить? Адже в Тихановської не має важелів упливу на ситуацію в Білорусі. Опозиційні лідери не контролюють протести, а лише схвалюють, морально підтримують – не більше.

Щоло створення альтернативного МЗС за кордоном і підтримки сеймом Литви Тихановської як всенародно обраного лідера, то все це поки що на рівні символічних заяв. На сьогодні незрозуміло, яким чином ці наміри, цю риторику конвертувати у зміни в країні. Повторюся: важелів впливу в Тихановської та її оточення поки що немає.

Андрій Єгоров, політолог, директор Центру європейської трансформації:

Це не менший абсурд, аніж «партизанська» інавгурація Лукашенка

Думаю, гіпотетичне оголошення Тихановською власної інавгурації нічим не відрізнятиметься від тієї, яку тишком-нишком уже встиг провести Лукашенко. Рівень абсурду був би однаковий. Обидві інавгурації – іграшкові. Вибори були сфальсифіковані. А якщо ці вибори незаконні, то й законного переможця бути не може. Відповідно, ані Лукашенко, ані Тихановська не є такими. На сьогодні вихід з кризи – це перехідний уряд й оголошення нових виборів.

Павло Усов, політолог, керівник Центру політичного аналізу і прогнозу:

Білорусь і Захід чекають реальних кроків

Якщо Тихановська хоче якось активізувати свою діяльність, то такого кроку не виключаю. На сьогодні Тихановська потребує конкретного визначення своєї ролі в тому, що відбувається. Цього від неї також очікує білоруський народ. Бо раніше вона заявляла про брак політичних амбіцій. Мовляв, вона є лише уособленням змін політичної системи Білорусі і влада їй не потрібна. Діти, чоловік, смажити котлети – ось чого вона насправді хоче. І це викликало шквал критики й невдоволення…

Якщо ж вона таки вирішить нести тягар політичного лідерства і, що важливо, зробить це найближчим часом, то це означатиме формування паралельних інститутів влади, а також іще більше відвоювання політичного символічного простору в режиму Лукашенка. Бо що таке альтернативні державні інститути? Адже йдеться про формування «протоуряду» (технічного або перехідного), установчих зборів – квазіпарламенту… Тільки йдучи в цьому напрямку, можна розширювати вплив. Принаймні зовнішні гравці сприйматимуть Тихановську та її оточення як політичну силу, що готова до реальних процесів, трансформації Білорусі...

Поки що країни заходу дивляться на Тихановську як на символ змін. Не більше. Є певний скепсис.

Вважаю, тільки-но з’являться паралельні органи представницької влади, суб’єкт політики – на Заході зрозуміють, куди і як рухатися далі.

Мирослав Ліскович. Київ

Перше фото: Arturas Morozovas / Getty Images