Білорусь-2020. Марш протесту в очікуванні зустрічі Путін-Лукашенко

Білорусь-2020. Марш протесту в очікуванні зустрічі Путін-Лукашенко

Білорусь-2020
Укрінформ
Протест прийшов до елітних Дроздів, щоб еліти отримали урок

Сюжет ювілейного, п'ятого за ліком усебілоруського недільного маршу протесту став абсолютно очевидним у п'ятницю після повідомлення, що у понеділок відбудеться анонсована зустріч Путіна і Лукашенка.

З урахуванням цього Олександру Григоровичу треба було показати, бажано «елегантно», як він казав раніше, коли вдавалося фальсифікувати вибори без особливих наслідків, що він контролює країну. Це б посилило його позицію на переговорах. З іншого боку, опозиція повинна була підтвердити, що протест не просто живий, а й не менш активний, ніж раніше.

ЧЕРГОВІ НЕВИМУШЕНІ ПОМИЛКИ ЛУКАШЕНКА

Олександру Лукашенку з самого початку казали, що оптимальна тактика при таких обуреннях, як зараз у Білорусі – спокійне, без різких рухів ігнорування протесту. З ефективними, продуманими і прорахованими репресіями. Але темперамент у цього диктатора не той, щоб діяти за таким нудним планом. І він раз у раз проявляє активність, робить невимушені помилки.

Минулого тижня диктатор вирішив навіщось добити президію Координаційної ради, затримавши або виславши з країни усіх її членів. Але вже демарш Марії Колесникової з порваним паспортом на кордоні поставив Лукашенка у незручне становище, а заодно створив ще одну «ікону протесту». Ба більше - він ще навіщось дав відмашку силовикам, щоб ті пресували нобелівську лауреатку Алексієвич. Це, природно, призвело до обурення письменницької спільноти у світі і до того, що в квартиру до Алексієвич зачастили дипломати західних країн, які заявили про готовність встановити чергування для її захисту. Так з нічого було зроблено славне доповнення до образу – диктатор, який переслідує 72-річну письменницю, найвідомішу представницю білоруського народу в світі.

Але, виявилося, що це лише один з етапів посилення війни з жінками. Якщо протягом чотирьох тижнів білоруським силовикам було рекомендовано затримувати лише чоловіків, то з минулої середи правило перестало працювати. І це створило погану для режиму картинку: жіночі крики, верески – і накачані мужики з обличчями, захованими у балаклави, які діловито упаковують «слабку стать» в автозаки.

Зрозуміло, що білоруські силовики накачані пропагандою і мотивовані фінансово, але все ж є якісь глибинні рефлекси і реакції. Подібна, день у день, війна з жінками різного віку, умовно кажучи «мамами», «бабусями», «дружинами», «сестрами», «доньками», не може не впливати на силовиків розкладаюче. Тим більше, що тепер немає того п'янкого відчуття всевладдя, яке було у перші, збочено-садистські дні і ночі придушення протесту. Тоді навіть ті, хто не читав Ніцше, могли почуватися ніцшеанськими надлюдьми, яким дозволено усе (причому – приємний бонус – без наслідків). Тепер же, у щоденній війні з жінками усе виразнішим є відчуття, що ти не надлюдина, а надчмо. Особливо у тому випадку, якщо з тебе стягнули балаклаву перед камерою і тим самим деанонімізували.

Ось з яким бекграундом підходили сторони до недільного маршу 13 вересня. За таких умов організатори вирішили не мудрувати з його назвою. Ім'я дали перевірене, у ретро-стилі XIX століття, але не Ніцше, а Карлейля (автор книги «Герої, шанування героїв і героїчне в історії»).

«Марш героїв»! У такій пафосній назві був певний ризик - а раптом? Раптом народу прийде менше, раптом сам марш пройде банально, без яскравих подій…

ПІСЛЯ НЕДІЛЬНОГО МАРШУ - МАРШ ДО ПУТІНА

Але ні, цього не сталося. Хоча лукашенківські стратеги робили все, щоб саме так і було. Як можна зрозуміти, задумка полягала у тому, щоб зібрати до столиці сил побільше, спочатку розсікти колони протестувальників, не давши вільно ходити столицею. З цією ж метою затримання почалися раніше і були жорстокі. І вже без розбору - чоловіки, жінки. При цьому Лукашенко & Co не розуміють одного психологічного нюансу: їхня нинішня тактика поступового посилення протесту і залякування населення не спрацьовує. З однієї простої причини: у перші три дні і ночі придушення білоруси вже пережили, умовно кажучи, пекло. Тому нинішня жорстокість для них, якщо в тій же образній системі, - всього лише чистилище. Тобто, у будь-якому разі це щось вже не настільки страшне. (Це все за мотивами популярного останніми роками анекдоту, що після смерті грішні білоруси потрапляють до Білорусі).

Крім того, і організатори маршу щоразу знаходять якийсь ефектний хід. Минулої неділі це була пропозиція сходити колоною до мінського елітного селища Дрозди. В Україні, з нашим досвідом частих ходінь до Конча-Заспи, не кажучи вже про Межигір'я, це не видасться бозна яким креативом. Але треба врахувати, що у Білорусі з часів перебудови рівень свобод завжди був менше.

І от, попри усі перекриття доріг, відсікання колон і залякування, одна колона протестувальників («тысяча спартанцев», як назвала її NEXTA) все ж змогла дійти до Дроздів. Причому пошуміти вдалося біля будинку дуже важливого і символічного - котеджу глави ЦВК Білорусі Лідії Єрмошиної. Протестувальники скандували їй: «Выйди, посчитай». Вже за кілька хвилин, за інформацією NEXTA Live, «на месте оказались силовики, которые начали разгонять людей и бросили вслед убегающим 3 светошумовые гранаты». Але цей шум і біганина силовиків не послабили ефекту, тільки посилили. Сам факт, що до Дроздів вдалося дійти, став дуже важливим психологічно, причому для обох сторін – як протестувальників, так і наближених до влади. Перші випробували нові маршрути і можливості. А другі побачили, що революція, яка наразі відбувається – це не щось абстрактне, а те, що може прийти до них додому. Причому як у переносному сенсі, так і в прямому. І це не найкраща атмосфера для збереження вірності Тривідсотковому…

Тобто, на понеділкову зустріч з Путіним у Сочі Лукашенко їде не в кращій психологічній і політичній формі. Спочатку було обіцяно, що під час цієї робочої зустрічі жодні документи (читай «дорожні карти» поглибленої інтеграції) не підписуватимуться. Також не плануються і преспідходи. Схоже, будуть, якщо казати мовою нинішніх еліт, «тёрки», тобто вироблення злагоджених дій на найближчий час і за наявних умов.

І ось дуже цікаво, що у цих умовах говорять, до кого звертаються різні представники білоруської опозиції.

ГАРАНТОВАНИЙ ПРОТЕСТ НА 8-9 НАЙБЛИЖЧИХ ТИЖНІВ

Приміром, подружжя Цепкало безпосередньо звертається до ВВП з пропозицією кинути морально застарілого Лукашенка. Особливо чітко цю позицію виклала Вероніка Цепкало:

Валерий Цепкало и Вероника Цепкало / Фото: Facebook
Валерій Цепкало та Вероніка Цепкало / Фото: Facebook

«Я считаю, что господин Путин Владимир Владимирович – человек довольно-таки образованный, он человек интеллигентный, он видит все своими глазами, он видит, что происходит в Беларуси, какое протестное движение у нас сейчас развернулось. И мне кажется, что если бы Владимир Владимирович занял позицию народа Беларуси, а позиция народа Беларуси – это уход Лукашенко от власти, то для нас Владимир Владимирович был бы национальным героем, потому что он бы поддержал прежде всего волю большинства граждан Беларуси <…> Для нас он был бы просто герой, который встал на сторону народа, а не на сторону диктатора».

Практичний сенс цих слів зрозумілий. Ще до виборів доводилося чути від білоруського протесту подібні розмови: «Главное – свалить Луку. А с Путиным как-нибудь разберемся, договоримся». Так, сенс зрозумілий, але навіть всередині такої логіки фразеологія є неточною, неправильною, нереалістичною. Скажімо, після всіх жартів Лукашенка і Путіна, хто з них є останнім диктатором Європи, фраза «герой, который встал на сторону народа, а не на сторону диктатора» звучить абсурдно і вона ВВП точно не сподобається.

І особливо рельєфно це виглядає на тлі всеросійського єдиного дня голосування, який припав на цю ж неділю. У Росії відбулося близько 9 тисяч місцевих регіональних виборів. Для простоти і наочності порівняємо кілька показників. У Білорусі на президентських виборах явка виборців за три дні дострокового голосування склала 22,47%. А в Росії на місцевих виборах подібні показники були досягнуті вже за перший день триденного голосування - на виборах президента Татарстану проголосували 27,5% виборців, на виборах до Бєлгородської обласної думи явка склала 24,1%... Ну, хіба не дивно звертатися до людини, яка править такою країною, з риторикою про першорядність «позиции народа Беларуси».

Тим часом більш технологічна частина білоруської опозиції оголосила дві дати, які вже гарантують продовження протесту на два місяці. Перша - 9 жовтня (за білоруськими законами, термін інавгурації має бути призначений не пізніше ніж через два місяці після виборів). Призначення дати інавгурації людини, яку більшість країни не визнає законно обраною, неминуче викличе негативну реакцію в світі і посилення протесту в Білорусі.

Друга дата - 5 листопада, коли завершується термін нинішніх президентських повноважень Лукашенка. Після цього пристойні країни будуть вже у лапках писати фразу «президент Лукашенко», де-юре він перестане бути легітимним главою держави. І Світлана Тихановська вже сьогодні почала піднімати цю тему, звертаючись не до Путіна, а до білоруських силовиків. З пропозицією переходити на бік білоруського народу. 

І ось це - правильне планування і постановка завдань. А далі, з приходом 9 жовтня і 5 листопада, ця риторика і цей тиск лише посилюватимуться із залученням усіх сил, в тому числі, дипломатичних, кібер-партизанських... Відповідно, на зміну прізвиську Тривідсотковий плавно і логічно мають прийти інші – Нелегітимний, Колишній, Самопризначений.

Тож 8-9 гарантованих тижнів і відповідно недільних маршів протесту у білоруської опозиції є. Це просто календарний, математичний факт. Якщо, звичайно, не відбудеться якоїсь більш різкої дії.

Олег Кудрін, Рига

Фото: TUT.BY

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-