Пірати XXI століття, або Як Іран “спалився” на підриві танкерів

До регіону Перської затоки (Оманська затока - її частина) прикута увага всіх військових аналітиків світу. Адже надзвичайне напруження у відносинах США та Ірану останнім часом поставило регіон на межу війни. Укрінформ нещодавно вже писав про всі “підводні камені” та ризики можливого протистояння. А події останніх днів, на жаль, можуть обернутися наслідками цілком в прогнозованому нами негативному сценарії.

Загадкова атака на танкери: майже за сценарієм голлівудського бойовика

У атаках на танкери в районі Перської Затоки та на саудівські нафтопроводи з території охопленого громадянською війною Ємену США Іран звинувачують вже доволі довгий час. Втім прямих доказів до цього часу не було. Аж до сьогодні, коли Іран буквально “спалився” під час спроб замаскувати свою причетність до підриву двох танкерів в міжнародних водах в Оманської зактоки.

Сюжет атаки нагадує сценарій добротного голлівудського бойовика 90-х – хоч зараз знімай! Тільки замість стереотипних образів “терористів”, в ролі “поганих хлопців” – іранський Корпус вартових ісламської революції.

В четвер на борту двох комерційних танкерів (одне судно ходило під прапором Панами, а інше – під прапором Маршаллових Островів), що прямували до Сінгапуру та Тайваню, з різницею в годину пролунали вибухи нижче ватерлінії, що спричинило пожежі на обох суднах. Екіпажі “гав не ловили” – терміново зупинили двигуни і надіслали повідомлення 5-му флоту США, який саме прибув до Затоки для захисту нафтоперевезень. Далі на екіпажі танкерів чекав “сюрприз”, бо замість американців на виручку їм прийшов військовий корабель Ірану, який ніби “між іншим” знаходився в районі інциденту. Щоправда, “врятувати” іранці встигли тільки один екіпаж, бо коли прибули за другим, його на свій борт піднімали вже американці.

Іранці з американцями розішлися мирно, але далі ситуація стала дуже цікавою. Адже розвідувальний літак США зняв відео, як невдовзі після рятувальних робіт на злощасних танкерах до одного з них прибув іранський військовий катер, екіпаж якого... зняв з борту танкера міну, яка чомусь не розірвалась. Американці стверджують, що екіпаж цього катера складали бійці КВІР.

Щодо іншого танкера, то спікер тайванської компанії-власника судна вже заявив, що корабель було пошкоджено внаслідок торпедної атаки.В будь-якому разі, торпедних катерів невідомого походження екіпаж танкера на горизонті не помічав, а отже торпеда могла бути запущена тільки з борту субмарини. Це теж непрямий доказ причетності до інциденту Ірану, оскільки відомо, що Іран має довгу історію використання бойових підводних човнів проти танкерів – ще з часів ірано-іракської війни 1980-х.

На щастя, атаки були не надто успішними. Обидва кораблі не сильно постраждали. А один з них, між іншим, перевозив понад 75 тисяч тонн нафти, і в разі її витоку в море відбулася б величезна екологічна катастрофа.

Загроза для нафтових перевезень – звична тактика Ірану

Поки що Іран відмахується від американських звинувачень, але наразі є більше підстав довіряти висновкам Вашингтону, ніж словам Тегерана. По-перше, оприлюднене американцями відео є дуже серйозним доказом. По-друге, причетність Ірану до атак на нафтоперевезення в морі та на нафтопроводи на території Саудівської Аравії кількамісячної давнини також була дуже вірогідною і обґрунтовувалась в цілому ряді розслідувань. По-третє, створення загрози для безперебійного постачання нафти з Перської Затоки – давня та “обкатана” тактика Ірану. Крім того, як вже писав Укрінформ, Іран якраз і був націлений на доволі агресивні дії. Адже Тегеран офіційно озвучував наміри жорстко відповідати на американський тиск, і “бити нижче больового порогу США”. Приховані атаки на танкери саме і вкладаються в рамки цієї концепції “больового порогу”.

Не варто очікувати, що таку поведінку Ірану будуть “спускати з рук”. Щоб захистити союзників та стабільний потік нафти, Штати вже давно направили до Перської затоки авіаносну групу на чолі з авіаносцем “Авраам Лінкольн” і розмістили в регіоні групу стратегічних бомбардувальників В-52. Тож після нинішніх атак у прихильників ідеї відправити до Перської затоки ще й кількасоттисячний контингент американських військових тільки додасться аргументів. А якщо іранська причетність до атак буде визнана міжнародною спільнотою, то санкційний тиск, який і так серйозно погіршує становище цієї країни, посилиться в рази. І навіть підтримка Росії та Китаю не допоможе Тегерану.

Якими ризиками напруження в Перській затоці може обернутися для світу та України

Якщо у випадку атак на танкери у Сполучених Штатів цілком вистачає можливостей “поставити на місце” Іран та їх союзників, то є наслідки, яким не в силі протидіяти навіть найефективніші військові чи санкційні заходи. Це – паніка на нафтовому ринку. Так, одразу після атак протягом одного дня ціна на близькосхідну нафту стрибнула вгору на 7 доларів – до понад 61 долар за баррель. Нагадаємо, що в регіоні Перської Затоки видобувається понад 40% світової нафти, і 90% всього близькосхідного “чорного золота” потім пливе на борту танкерів через Ормузьку протоку – під прицілом іранських мін, торпед і ракет. Ризик падіння ринку нафти та різкого зростання цін на головний енергоресурс планети – основа іранської тактики тиску на Захід. Адже в разі початку повноцінного військового конфлікту в регіоні уникнути катастрофічного зростання цін на нафту та економічних проблем у всьому світі уникнути аж ніяк не вдасться.

Втім, для України навіть обмежене напруження та проблеми з близькосхідною нафтою є болючим питанням. Адже, як вже зазначав Укрінформ, не є секретом той факт, що зростання ціни на нафту прямо впливає на економічні та силові можливості Росії. За умов “загрузання” Сполучених Штатів у напруженому протистоянні на Близькому Сході та щедрого потоку нафтодоларів ризик повномасштабного вторгнення російських військ в Україну надзвичайно зросте – і якщо навіть не відкритого вторгнення, то росту активності підгодовуваних московськими грошима прокремлівських сил в Україні. Ось так, в умовах глобалізму поодинокі атаки на кораблі в далекій від України Перській затоці обертаються цілком ймовірними ризиками для нас.

Вячеслав Масний, Київ