Два «Русских Марша» через одну єдину Україну

4 листопада ось уже тринадцятий рік у Росії відзначається державне свято – День народної єдності. Спочатку воно планувалося як дієва заміна застарілому святкуванню 7-8 листопада, «Великій Жовтневій соціалістичній революції», яке з роками ставало все більш дивним.

Але в реальності повноцінної альтернативи не вийшло. По-перше, через дивацтва з самою датою та поясненнями, які даються у зв'язку з нею. Всупереч офіційній версії, ніяких особливих подій у цей день у 1612 році не було і «поляків з Кремля» не виганяли. До того ж зайве нагадування, що у Кремлі колись сиділи прийшлі солдати, саме собою суперечить нинішньому ура-патріотичного образу «страны-которая-всегда-и-всех-побеждает».

Але з іншого боку, цей день взяли на озброєння національно орієнтовані праві сили. Відразу ж склалася традиція «Русских маршей». А значить, переддень цього дня – гарний привід поговорити про національний і націоналістичний рух у Російській Федерації.

ПУТІН – ТО НАЦІОНАЛІСТ, ТО НІ, ТО ЗНОВУ ТАК...

Чого можна очікувати від 4 листопада і «Русского марша» цього року?

Головна хода проходить у столиці. За традицією останніх років, що склалася після 2014 року, це буде не один, а як мінімум два марші: біля метро Любліно і біля метро Щукінська. Це само собою якнайкраще ілюструє ситуацію з націоналістичним рухом у Росії – він розколотий. Найбільше – по лінії ставлення до російської агресії в Україні. Частина націоналістів підтримала війну в Україні. Частина – категорично відмовилася це робити, внаслідок чого відправилася до в'язниць, в еміграцію, а деякі – і в Україну, де з самого початку війни стали на її захист, воюючи зі своїми колишніми однодумцями, які перебувають по той бік лінії фронту.

Організації такого розколу посприяло те, що національний рух в Росії ще з нульових років перебував під пильною увагою спецслужб. У «нульові» роки Путін частенько загравав з націоналістами, часом зараховуючи до націоналістів і себе.

Ще більш важлива роль тоді відводилася людям поглядів навіть не націоналістичних, а відверто нацистських. Вони були пугалом для виборця під фоновий бурмотіння ЗМІ, що якщо вибори в Росії проводити «безконтрольно» (тобто нормально, демократично, з дотриманням всіх процедур), то до влади в країні неодмінно прийдуть радикали, фашисти.

Це був дивовижний час. Всі знали, що 28 травня (День прикордонника) і 2 серпня (День ВДВ) людям неслов'янської зовнішності виходити в місто треба з побоюванням і краще – великою групою. Аналогічно – в день народження Гітлера. У московському метро 20 квітня відкрито і весело зигували. Влада це нібито засуджувала, але не дуже якось цьому перешкоджала. Тоді російські журналісти давали співгромадянам корисні поради: у разі, якщо зустрінете таку групу, для власної безпеки не сперечайтеся з її учасниками, а поводьте себе максимально акуратно і нейтрально.

Але з 2014 року, коли було оголошено, що фашизм переміг і прийшов до влади, але не в Росії, як лякали раніше, а в Україні – концепція помінялася. І вже найближчим 20 квітня, в період розгортання в Україні спецоперації «русская весна», масових бійок, побиттів, зигувань не було. Лише дрібні інциденти.

Ось тому, до речі, дещо несподіваним стало нещодавнє повернення Путіна до колишньої риторики 10-річної давності. На одному з форумів у середині жовтня він заявив буквально наступне: «Я хочу, чтобы Россия сохранилась, в том числе и в интересах русского народа. В этом смысле я и сказал, что самым правильным, самым настоящим националистом – и самым эффективным – являюсь я. Но это не пещерный национализм, дурацкий и придурочный (на жаль, ніхто у ВВП не уточнив, чим перше відрізняється від другого, – ред.), который ведет к развалу нашего государства – вот в чем разница». І далі, відповідаючи на запитання, чи є у нього однодумці, які згодні з таким трактуванням націоналізму, Путін відповів: «Есть, почти 146 миллионов человек».

Показово, що цей спіч Солнцеликого призвів до певних ускладнень у стані кремле-воїнів. За чотири роки на прикладі України взагалі і ОУН зокрема російські пропагандисти всі язики стерли, розповідаючи, що хорошого націоналізму не буває. А тут такий удар під дих від вождя. Першою їхньою реакцією вистачило лише на те, щоб пояснити, що, говорячи «націоналізм», Путін мав на увазі всього лише «патріотизм». На тому поки і зупинилися.

Судячи з такої непідготовленості тези, з того, що вона не отримала широкого розповсюдження, повернення до старої риторики, записування в націоналісти всіх росіян було всього лише персональним путінським експромтом.

Більш того, варто зазначити, що і майбутнє «Дня народного единства», 4 листопада, з його двозначним порядком денним, найбільш пам'ятною та стабільною частиною якого став «Русский марш», зовсім не безхмарно. Популярний, рейтинговий Telegram-канал «Незыгарь» запустив пробну кулю (це, власне, і є спеціалізація даного проекту), написавши напередодні: «Концептуально задумались (у Кремлі, – ред.) об отмене Дня народного единства. Сурковское наследство (вважається, що рішення про заснування цього свята приймалося за активної участі команди Владислава Суркова, у 2005 році – заступника керівника АП Росії, – ред.) генерит больше проблем, чем смыслов. Продолжать эту Игру уже нет желания».

Що ж, якщо цей день як національне свято (який таким не став) скасують, то це в країні не дуже і помітять. За одним винятком. Після цього 4 листопада отримає для націоналістичних рухів додаткову легітимність, як тепер вже гнане свято Національної єдності.

Що ще важливо зазначити: у публічному просторі тема національних і націоналістичних рухів в Росії висвітлена погано і дуже часто спотворено. Причин для цього безліч. Насамперед, та, що Кремль та його спецслужби, побоюючись пасіонарності цього середовища, активно працюють в ньому, прагнучи максимального контролю.

Крім того, самі поняття «націоналіст», «націоналізм» у російськомовному середовищі демонізуються. Скажімо, постійно відбувається змішування понять «націоналізм» і «нацизм». Тому це той випадок, коли краще отримати інформацію «з перших рук».

Для об'ємності картини я поговорив з двома відомими представниками сучасного російського націоналістичного руху.

КОНСТАНТИНОВ: ПОСТІЙНИЙ КОМІТЕТ ФОРУМУ ВІЛЬНОЇ РОСІЇ – ПРООБРАЗ ШИРОКОЇ ОПОЗИЦІЙНОЇ КОАЛІЦІЇ

В Україні ця людина не дуже відома. А він брав активну участь у протестних акціях 2011-2012 років. Наприкінці березні 2012-го, після відмови співпрацювати з Центром Е (Головне управління з протидії екстремізму МВС РФ), його заарештували і почали грубо фабрикувати, в тому числі із застосуванням тортур, справу за звинуваченням у вбивстві. Цілих два роки в Росії йшла широка громадська кампанія за звільнення Данила Константинова. Вона увінчалася успіхом: 16 жовтня 2014 року звинувачення перекваліфікували з «вбивства» на «хуліганство», давши три роки колонії. І одразу ж амністували, після чого Константинов терміново вилетів за кордон. У ті дні його останнє слово на суді стало помітною подією: «В России сформировано полицейское государство. И государство это основывается на страхе и подчинении. Свободная человеческая личность, исповедующая собственные взгляды и идеи, чужда полицейскому государству. Ей здесь не место».

- Данило, чим, на ваш погляд, відрізняються умови розвитку російського та українського національних, націоналістичних рухів?

- Наскільки я розумію, в Україні національний рух зростав і розвивався без особливих перешкод. Ніхто свідомо не переслідував національні організації, не пригнічував ріст національної самосвідомості українців – з самого початку виникнення української державності. Більше того, український націоналізм став основою для українського нацбілдінгу, який підтримувався українською елітою, що шукала точку опори у протистоянні з Москвою.

Розвинувшись, зміцнівши і набравшись сил, український націоналізм вступив у вуличний союз з системною опозицією у Києві. В результаті цього об'єднання вийшов Майдан...

У Росії все було навпаки. Російський націоналізм переслідувався державою з самого моменту виникнення російської держави. Йому не дали розвинутися, набратися сил, заручитися підтримкою великої кількості прихильників, створити і зміцнити свої національні організації. Російська самосвідомість придушувалася, замість неї нам пропонували сурогат багатонаціонального «росіянства» – явного рімейка «багатонаціонального радянського народу». Російські національні організації заборонялися, російські партії не реєструвалися, лідерів та активістів національного руху відправляли і відправляють до в'язниці.

- Ви згадали про Майдан. Наскільки серйозно Кремль побоюється його повторення в Росії?

- Не думаю, що Кремль боїться Майдану. Я взагалі не схильний вважати, що він чогось дуже боїться. Ті, хто сидять у Кремлі, вважають, що вони повністю контролюють ситуацію всередині країни – і дозволяють собі вступити в гострий конфлікт з усім цивілізованим світом. Не схоже, щоб вони чогось всерйоз побоювалися.

Тим не менш, привид Майдану, по-моєму, злегка їх турбує. Так, вони впевнені, що можуть впоратися практично з будь-якою вуличною загрозою, але їм не хочеться ризикувати зайвий раз. Тому вони зупиняють у зародку будь-які спроби організувати серйозні вуличні акції протесту.

Щодо самої можливості Майдану в Росії, то я в це не вірю. Майдан був можливий строго у певному місці в певних історичних умовах. Він став формою здійснення національно-демократичної революції в Україні, яка в Росії зараз неможлива.

- Наскільки 2014 рік, початок війни з Україною, став переломною точкою в цьому сенсі?

- Справді, остаточним розгромом національного руху в Росії зайнялися після Майдану, коли правлячий режим усвідомив потенційну загрозу вуличного альянсу націоналістів і лібералів. Зараз такої небезпеки вже немає. Є ще деякі національні організації, які беруть участь у вуличних акціях разом з лібералами, але кількість активістів у них, наскільки я знаю, невелика.

- Якщо говорити про організаційне оформлення правого руху, то які об'єднання, структури ви могли б назвати?

- На мій, повторюся, погляд, національний рух у Росії наразі практично розгромлено. Основні організації заборонені, як ЕПО (етнополітичне об'єднання, – ред.) «Росіяни», або перебувають в анабіозі, як Націонал-демократична партія, відмовившись від будь-якої політичної активності. Є організація, очолювана Володимиром Басмановим, – Комітет «Нація і свобода». Вона нечисленна, але активна і бере участь у спільних акціях з лібералами. В іншому – випалене поле. Хто у в'язниці, хто в еміграції, хто під домашнім арештом.

- Зараз, перебуваючи в еміграції, ви активно берете участь у діяльності Форуму вільної Росії. Як це – працювати в описаних умовах?

- Незважаючи на все сказане, ми, Форум вільної Росії, намагаємося робити в еміграції те, що можемо. Він якраз і повинен був стати таким майданчиком, на якому можуть об'єднатися люди різних політичних поглядів, які перебувають в опозиції щодо правлячого політичного режиму. В принципі, нам вдалося вирішити це завдання. Обраний навесні цього року Постійний комітет Форуму вільної Росії якнайкраще ілюструє нову об'єднавчу тенденцію. До складу Постійного комітету увійшли різні люди: ліберали Каспаров, Тютрин, Ілларіонов, Сидельников, російський націоналіст – я, досить правий у поглядах Марк Фейгін, один з лідерів російських лівих – Ілля Пономарьов, еколог і соціальна активістка Євгенія Чирикова, представник команди Навального Володимир Ашурков, друг і партнер Михайла Ходорковського Леонід Невзлін, арт-менеджер, колекціонер і галерист Марат Гельман. Ось вам і прообраз широкої опозиційної коаліції, яка поки що формується в еміграції, але одного разу може опинитися (чи сформуватися) в Росії.

...На завершення, Константинов, як людина самокритична, схильна до аналітичної об'єктивності, ще раз уточнив, що він в якихось питаннях може не зовсім вірно оцінювати ситуацію. І тому важливо доповнити його розповідь словами когось з тих, хто як і раніше займається оргроботою у цій сфері.

БАСМАНОВ: ВІЙНА ПРОТИ УКРАЇНИ – ЦЕ ТЕРАКТ КРЕМЛЯ З МЕТОЮ ЗАЛЯКАТИ ВЛАСНИХ ГРОМАДЯН

Ім'я Володимира Басманова (Поткіна) і керованої ним організації промайнуло у розмові з Константиновим. Тому далі логічно продовжити розмову з ним.

- Володимире, наскільки фактор російської агресії в Україні продовжує залишатися важливим у визначенні політичної позиції російських націоналістів?

- Це базова, ціннісна річ. Ваше запитання звучить, як якби ви запитали мене, наскільки важливою є таблиця множення для школи вищої математики. Правильне розуміння причинно-наслідкових зв'язків у питанні російської агресії проти України дуже важливе для правильної оцінки всіх внутрішньополітичних процесів у Російській Федерації. Комітет «Нація і Свобода» (КНС) не приймає в свої ряди людей, які підтримують військові дії Кремля проти України, так само поступають наші політичні союзники. Прихильники так званої «Новоросії», які вважають себе націоналістами, іноді роблять спроби до початку інтеграції з протестним націоналістичним рухом, який стоїть на позиції засудження військової кампанії проти України. Ймовірно, для них 14800 загиблих слов'ян (10300 – дані про втрати української сторони + список на 4500 загиблих проросійських бойовиків та військових, нещодавно викладений у Мережі) вартують менше, ніж для нас. Я не перестану говорити, про те, що війна проти України – це теракт Кремля з метою залякати власних громадян, які хочуть змін, які замислюються про російський Майдан. Я просто не знаю, про що говорити з тими, хто це не розуміє, або, тим більше, схвалює.

- Як багато ваших однодумців у в'язницях, у політеміграції?

- За моїми оцінками, останніми роками в російських в'язницях перебували до 2000 осіб політв'язнів націоналістів. Деякі вже вийшли, деякі – досі в ув'язненні. Політемігрантів, якщо рахувати з тими, хто виїхав в АТО (тобто, стали на захист України, – ред.), вважаю, в районі 150 осіб. Якщо говорити про найбільш близьких мені соратників, які зіткнулися з репресіями останнім часом, можу назвати Володимира Ратнікова, екс-керівника Комітету «Нація і Свобода» Москви, екс-секретаря московського Оргкомітету «Російського маршу», якого звинувачують у створенні та керівництві політичною організацією автономних націоналістів Москви, відомої так само як «Чорний Блок», і його молодшого соратника Артема Воробйова. Сьогодні під арештом у зв'язку з політичним переслідуванням знаходиться мій рідний брат і соратник Олександр Бєлов (Поткін, – ред.). А голова Правозахисного спрямування КНС Ігор Стенін зараз знаходиться в політеміграції. Так само, як мій колега у спільних спробах організувати народні виступи проти диктатури у 2011-2012 роках, один з лідерів громадської Ради того часу, націоналіст Данило Константинов. Зовсім недавно з катівень звільнився інший мій соратник – Олексій Колегов. Майже все керівництво Об'єднання «Росіяни», нині забороненого на території РФ, або заарештували, або змусили покинути РФ. Причиною заборони цієї організації офіційно стало судове звинувачення у прагненні до створення Російської Національної Держави. Це просто тема для окремого великого інтерв'ю – російські націоналісти в ув'язненні та політеміграції. Хочеться назвати якомога більше прізвищ, розповісти якомога більше історій, але я не знаю, наскільки це буде цікаво вашому читачеві.

- Після Майдану Кремль дуже боїться союзу націоналістів і лібералів. Наскільки він реальний зараз?

- Зараз просто немає єдиних лібералів. Ми співпрацюємо з ПАРНАСом, на зв'язку – з Московським штабом Навального, добре співпрацюємо з Партією 5 грудня – у нас з ними навіть пакт укладено. Думаю, Кремль боїться не таких речей, а того, що широкі верстви громадян зрозуміють – той протестний рух, який існує в Російській Федерації, – це не колективна ультра-ліво-ліберальна Новодворська (строго кажучи, Валерія Новодворська сповідувала право-ліберальні погляди, але при цьому дійсно вкрай негативно ставилася до російського національного руху і була категорично проти широкої опозиційної коаліції з націоналістами, – ред.), яка з презирством дивиться на все російське, а конкретні політичні організації, у тому числі націоналістичні, в абсолютній більшості своїй набагато кращі, ніж Путін і «Єдина Росія». Наскільки це реально? Залежить від того, наскільки силам протесту вдасться пробити як інформаційний вакуум, так і кокон брехні, який щодня плетуть численні прокремлівські медіа.

- На мій погляд, позиція Валерії Новодворської, Костянтина Борового, їхнього кола – дещо складніше. Але це окрема велика розмова, яка зараз заведе нас у бік... Скажіть, наскільки, загалом, організаційно оформлений національний, націоналістичний рух в Російській Федерації сьогодні?

- Проблема оформлення перед російськими націоналістами востаннє стояла, напевно, десь на початку XIX століття. Просто наш рух сам собою дуже динамічний, адаптивний до змін у суспільстві. Якщо комуністи століттями повторюють одну й ту саму політичну вимогу, побачивши в ній певну самоцінність, то націоналісти змінюють та коригують політичні програми, виходячи з потреб нашої нації сьогодні і зараз. З боку це може справляти враження внутрішньої нестабільності, але, насправді, наші принципи незмінні – «все для нації, нічого проти нації»... Найбільший правий націоналістичний рух сьогодні – це Комітет «Нація і Свобода». КНС активно бере участь у всіх народних протестах і просуває власний політичний світогляд, який ми називаємо націонал-ідеалізм. Існують так само перспективні ліво-націоналістичні організації: це, насамперед, Асоціація народного опору (АНС) і Націонал-революційний Авангард (НРА). Є підліткова організація націоналістів – від 14 до 18 років – називається Національна організація російської молоді (НОРМ), є ще кілька невеликих формацій, навіть екологів-націоналістів. У регіонах збереглася низка класичних організацій націоналістів – це такі структури, як Національний Союз Росії, Псковська Вічова Республіка, Слов'янський Союз Північно-Заходу тощо.

- Чого варто очікувати – марші, мітинги, акції – від 4 листопада, Дня народної єдності в Росії, в тому числі і в політеміграції?

- «Російський Марш за національну та соціальну державу» (офіційна назва цього року), який виражає протест проти міграційної та соціальної політики Путіна, пройде у Москві, Санкт-Петербурзі, Єкатеринбурзі, Пскові, Саратові, Сиктивкарі (там марш не узгоджений, очікується народне зібрання). Якщо є можливість, я радий буду опублікувати конкретну інформацію щодо місця та часу збору в різних містах Росії.

Москва: збір – 4 листопада, о 13:00, біля будинку 62 по вулиці Перерва. «М» Любліно.

Санкт-Петербург: збір – центр залу «М» Піонерська, 14:00.

Саратов: збір учасників – недалеко від перетину вулиць Тархова та бульвару Мюфке. Початок руху колони – о 16:30.

Сиктивкар: з усіх питань, +7 904 862 40 70. Євген.

Псков: мітинг у «Сквері Мистецтв» з 14:15 до 16:15. Місце і час збору – вул. М. Горького, б. 35 (біля входу в магазин «Сонет») з 14:00 до 14:15. Ця акція, до речі, підтримана рухом Навального.

Єкатеринбург: збір з 12:00 біля будинку №96 по вулиці Перемоги (кут вулиці Бакинських комісарів), шикування колони – о 12:50, початок руху – о 13:00.

В інших містах пройдуть агітаційні рейди на знак солідарності з Російським Маршем. За кордоном можливі також невеликі акції солідарності. Велика вдячність за ваш інтерес до руху російських націоналістів.

Олег Кудрін, Рига