Інстинкт Нікола Пашиняна, або Чим Пашинян відрізняється від Ющенка

Інстинкт Нікола Пашиняна, або Чим Пашинян відрізняється від Ющенка

Аналітика
778
Ukrinform
Чому переможець «травневого компромісу» у Вірменії поспішає перетворити його на безкомпромісну перемогу

Події, які знову захлеснули Єреван – цікаві і повчальні з багатьох ознак. Нині на проспекті Баграмяна та у високих кабінетах парламенту та уряду Вірменії вирішується не доля окремих політичних постатей – без перебільшення, йдеться про вектор розвитку країни на роки вперед. Але впевненості – хто ж на справді правий у цій ситуації – остаточно нема. Точніше: революційна доцільність знову стикається із законом та процедурою, а «голос вулиці» – з наявною політичною реальністю.

Нікол Пашинян відчув смак. Підтримки чи влади?

Із травневих днів, що привели рядового депутата з невеликої фракції Національних зборів Вірменії Нікола Пашиняна до керування урядом, минуло п’ять місяців. Новий глава уряду дійсно посів ключове місце у владі країни, але це передбачено нещодавно зміненою конституцією – парламентська республіка, де прем’єр є головною фігурою. І з політичною активністю у пана Пашиняна склалося усе добре: він зробив чимало гучних заяв, розпочав розслідування давньої, але болючої «справи 1 березня 2008 року», коли у сутичках із армією та поліцією загинуло десять осіб, а підозрюваними у цьому злочині стали колишній президент Роберт Кочарян та діючий генеральний секретар ОДКБ Юрій Хачатуров, відкрив провадження по корупційних справах. Зустрівся пан Пашинян і із лідерами ЄС у Брюсселі, і з Володимиром Путіним у Москві, проте – стратегічний курс на пріоритет відносин із Європою був продемонстрований готовністю влади Вірменії приєднатися до нових санкцій проти Росії за отруєння Скрипалів. Не будемо приховувати: помітних економічних успіхів за неповні півроку домогтися може хіба що чарівник і поки треба визнати – Вірменія продовжує перебувати у складному економічному становищі, що робить її серйозно залежною від Росії та її ресурсів.

Але куди більш помітною для уряду Пашиняна була інша проблема – внутрішньополітична. Нова влада у Єревані – не зовсім нова. Там є як представники колишньої верхівки (передусім – у поліції та міністерстві оборони), так і нові партнери Пашиняна – фракції політичної партії «Квітуча Вірменія», що є основою іменного блоку найбагатшої людини країни Гагіка Царукяна (31 депутат) та партії «Дашнакцютун» (7 депутатів), які взагалі-то почувалися комфортно й за колишньої влади Республіканської партії Вірменії. Зараз же – без цих політичних сил та кількох колишніх «республіканців», що вийшли з своєї фракції, нема ані коаліції, ані уряду, ані більшості у парламенті: у самого Пашиняна лише 9 мандатів фракції «Єлк», а найбільшою – тепер вже опозиційною фракцією є та сама Республіканська партія (50 мандатів). Ну, що це нагадує? А 2005 рік в Україні, коли нова влада після «помаранчевої революції» в особах Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко мала парламент, що за складом був обраний за Леоніда Кучми, а нова «коаліція» трималася виключно на перебіжчиках.

Незручно? Звісно! Який вихід? Звичайно, дострокові вибори. Так говорили й в Україні 2005-го: треба прибрати парламент, який не відображає реальність – і ефективність влади підвищиться у рази. У нас не склалося…

А от у Вірменії політичний процес увійшов у цікаву фазу. Сам Нікол Пашинян про дострокові вибори до кінця вересня говорив неохоче: він не мав впевненості – у разі їх швидкого оголошення чи вдасться його блоку перемогти, адже інші політичні сили не втратили свого представництва та й – економічних результатів для прихильності виборця поки що не досягнуто. Інші ж партії взагалі про нові вибори говорили теоретично – всіх, поки що, все влаштовувало: головна відповідальність із травня все одно – лежить виключно на Пашиняні.

Часом «Х» стало 23 вересня та тиждень по ньому. Десять діб тому відбулися вибори у міську раду Єревана, де нечувану перемогу з 81% голосів святкував блок Пашиняна «Мій крок», представництво також отримали блок Царукяна – 7%, та колишня партія Пашиняна «Єлк» – 5%. Ну, що сказати, такі підсумки стали «холодним душем» як для «республіканців», так і для Царукяна та «дашнаків», що оцінили власні політичні шанси на дострокових виборах. Втім, не будемо дивитися на цифри крізь «рожеві окуляри»: у політології відомо, що усі результати, які більше 60%, поготів у партії діючої влади, треба піддавати відповідному скепсису, можливість фальшування скидати з рахунків не можна.

А от Нікол Пашинян сприйняв ці результати як свій шанс швидкими перевиборами парламенту зцементувати власну підтримку та отримати підконтрольний парламент вже до нового року. І почалося…

Чи правий той, у кого більше прав? Версія відповіді по-вірменські…

Події розвивалися так: очільник уряду Пашинян після виборів у Єревані став відкрито говорити, що дострокові вибори до Національних зборів мають відбутися якнайшвидше, у грудні. Партнери по коаліції та опозиція ентузіазму з цього приводу не виявили. Тоді Пашинян звільнив губернаторів, що належали до партнерів по коаліції – «дашнаків» та представників блоку Царукяна, і це стало свідченням серйозності намірів Пашиняна піти до кінця. До речі, своє бачення виборів Пашинян виклав ще у серпні, на мітингу до ста днів його перебування на посаді голови уряду. Тоді було сказано багато слів про «пряму демократію» та необхідність процедури, за якою уряд та парламент йдуть у відставку одночасно та це відкриває дорогу до перевиборів. У парламенті ця ідея також не викликала «зворотного зв’язку». Напруга зростала і у вівторок, 2 жовтня – вибухнула.

Представники Республіканської партії та блоку Царукяна зареєстрували проект поправки до регламенту, за якою у разі відставки прем’єра насильницьке припинення засідання парламенту, що збереться задля обрання нового керманича уряду, буде означати те, що це засідання перерване та не закрите, а отже – парламент продовжує бути легітимним і розпустити його неможливо.

У відповідь на це Нікол Пашинян оголосив екстрений збір прибічників та за півтори години під будівлею Національних зборів постав натовп у кілька десятків тисяч людей. Але депутати зміни до регламенту більшістю голосів проголосували, після чого Пашинян оголосив про початок «контрреволюції» з боку його опонентів, а також підписав розпорядження про відставку шістьох міністрів, що представляли блок Царукяна (4) та «дашнаків» (2) в уряді. Мітингарі ж оточили будівлю парламенту з усіх боків та не давали депутатам її полишити.

Потім були нічні перемовини, підсумки яких обидві сторони виклали у протилежній трактовці: Пашинян сказав, що піде у відставку, але депутати не будуть висувати нову кандидатуру голови уряду, а відтак – він залишиться в.о., представники «республіканців» та Царукяна це спростували та заявили, що ніщо не може завадити їм висунути нову кандидатуру окрім прямого втручання діючого уряду та насильства з боку мітингарів. А це – пряме порушення закону та власне підтвердження вступу у дію щойно проголосованої поправки до регламенту.

На ранок президент Вірменії Армен Саргсян, що є членом Республіканської партії, шістьох міністрів звільнив офіційно. Заяви Пашиняна про відставку нема, депутати мають зібратися на нове засідання, але поки що до кворуму не вистачає однієї людини (за закликом Пашиняна будівлю Національних зборів вночі все ж таки розблокували).

Отже, що відбувається у Вірменії? По-перше, це протистояння революційної реальності та системи влади як такої. Нікол Пашинян, будемо відверті, навряд чи зміг би посісти посаду глави уряду, якби не зміни до конституції, що робилися попередньою владою не під нього, а під екс-президента Сержа Саргсяна та згоди останнього не переводити політичну кризу у травні у збройне протистояння. Також – не було б у Пашиняна влади якби не союзники – ті самі «дашнаки» та олігарх Царукян. Тепер ж кожна із сторін хоче відстояти, як то кажуть, «власний інтерес». Пашинян хоче піти, щоб потім, на хвилі поки існуючого рейтингу швидко повернутися (як тут не згадати приклад Міхеїла Саакашвілі, який на тлі протестів опозиції достроково подав у відставку наприкінці 2007 року та виграв вибори на другий термін на початку 2008-го). Представники ж Республіканської партії, блока Царукяна та «дашнаки» нагадують йому, що країна – парламентська республіка, отже – доведеться рахуватися. Насправді ж, традиційні політичні сили просто хочуть відтермінувати проведення дострокових виборів до травня-червня 2019 року, коли в уряду Пашиняна цілком реально виникнуть більш серйозні економічні проблеми (до речі, сам Пашинян аж до минулого тижня й сам говорив про саме цю дату нових виборів), а там – «взяти своє» на виборах – як мінімум широке представництво у новому парламенті, в якому буде неможлива однопартійна більшість, як максимум – той самий реванш, коли «республіканці» та Царукян поділять владу між собою.

Фактично у Пашиняна, крім потужного політичного інстинкту та рішучості, є єдиний союзник – мітингарі на вулицях Єревану. І це – грає йому і в плюс – от вона реальна народна підтримка, і може дискредитувати його – не дай Боже почнуться провокації чи насильницькі дії проти депутатів. Тоді – передбачити результат протистояння буде неможливе.

Українцям, повторимося, це все дуже знайоме. Фактично, це криза моралі та довіри у політиці. Звісно, 2005 року Ющенко міг піти жорстким шляхом та розігнати парламент при повній підтримці народу (згадайте ту політичну атмосферу) та провести вибори, які б не залишили шансів «колишнім» вже першої весни після першого Майдану. Але – пішли за законом та домовленостями – і реванш не змусив довго себе очікувати. Підсумок Помаранчевої революції, на жаль, усім відомий.

У Вірменії ж є шанс домовитися – у рамках як закону, так й моралі з урахуванням реальності. Представники нової більшості у парламенті не проти дострокових виборів – але без тиску та втручання інших гілок влади. Ну і – за законом, а не за волею вулиці. Здається, теж цілком європейська позиція. У прихильників Пашиняна теж є перевірений та цивілізований спосіб домогтися свого: мирний, але постійний та чисельний протест, як у квітні-травні. І от тепер потрібен посередник, який міг би дві сторони примірити та знайти вихід з кризи. Здається, кандидат на таку роль є – за два дні до Вірменії із запланованим візитом приїде президент Франції Емануель Макрон, а вага та вплив французької вірменської діаспори загальновідомі, тим більше що під час візиту відбудеться прощання із померлим великим співаком Шарлем Азнавуром. Що ж, непоганий шанс відійти від прірви насилля та можливих жертв – по-європейськи елегантний, по-кавказьки – мудрий.

Олександр Севастьянов, кандидат історичних наук

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>