Віктор Суворов: Історія про примхливу історію

Віктор Суворов: Історія про примхливу історію

1304
Ukrinform
Умовний спосіб - основа всієї комуністичної міфології

Журналісти з роками звикають мислити річницями. Тим більше, коли йдеться про історію. І хоча події та дати спогадів про Другу світову трохи відсуваються, оскільки болять сьогоднішні втрати і жертви, але інтерес до війни, в яку Україна так багато вклала і яку намагається монополізувати і перекрутити Росія, – все одно стійкий.

Говорячи про Другу світову, не забувайте, що це наші бої та битви. Якщо згадати, що відбувалося в цей період часу, то тут відразу ланцюг подій: 75 років тому почалася Курська битва, у серпні ми могли б святкувати її заключну операцію, яка проходила вже на нашій території.

На наш погляд, незважаючи на п'ятий рік російської агресії, ми не повинні забувати наші битви у Другій світовій. І попросили написати про війну Віктора Суворова. Володимир Богданович (так звати улюбленого усією Україною військового історика) завжди дискутує з кимось з радянських історіографів. І в цій дискусії ми завжди знайдемо щось нове.

* * *
ІСТОРІЯ ПРО ПРИМХЛИВУ ІСТОРІЮ 

Чим далі суспыльство відокремлюється від правди,
тим більше воно ненавидить тих, хто її говорить
(Джордж Оруелл)

Якби Гітлер у 1941 році не напав на Радянський Союз, то сьогодні народам Росії взагалі нічим було б пишатися.

Раніше причин для гордості було багато. Але потроху причини якось потьмяніли, зблякли, зіщулилися і стерлися.

Раніше ми пишалися тим, що є будівничими комунізму – найбільш передового суспільно-політичного ладу в історії людства. Сьогодні ми цим не пишаємося. Бо більше не прокладаємо людству шлях у світле завтра.

Фото с сайта panevin
Фото з сайту panevin

Раніше ми пишалися літаками Ту-104. З вересня 1956 року по жовтень 1958 року літаки Ту-104 були єдиними в світі цивільними реактивними лайнерами, які здійснювали регулярні рейси. Але сьогодні ми своїми пасажирськими літаками не пишаємося. Літаємо західноєвропейськими Аеробусами та американськими Боїнгами.

Раніше ми пишалися космічними досягненнями. Вже не пишаємося. Нас у цій області давно обійшли не тільки окремі країни, але навіть і приватні компанії.

Раніше ми пишалися безмежними територіями. Більше не пишаємося. Території ці ударними темпами освоюють китайці.

Нам залишилося тільки пишатися війною, яка давним-давно відгриміла.

Прикро, що і ця гордість якась гнповноцінна. Адже ми сигналимо про перемоги у Другій світовій війні, але маємо про війну вкрай туманне уявлення.

Поясню на прикладі.

Фото: wikipedia

Фото: wikipedia

Генерал армії Лобов Володимир Миколайович був останнім начальником Генерального штабу Збройних сил СРСР. Через багато років після падіння Радянського Союзу в редакції газети «Червона Зірка», яка є Центральним органом Міністерства оборони Російської федерації, зайшля відверта розмова про початок війни. Задля з'ясування історичної правди скликали знавців, включаючи таких відомих, як генерал армії Лобов.

Генеральний штаб – мозок армії. Думка начальника Генерального штабу, нехай і колишнього, – це думка вищого військового авторитету Росії. Володимир Миколайович Лобов не просто генерал, у якого на шиї Маршальська зірка, а на погонах зірки першої величини. Він автор низки наукових праць, доктор військових наук, кандидат історичних наук, професор, дійсний член Російської Академії природничих наук, голова громадської комісії «Пам'ять народна».

Шкода, що всі свої знання про війну доктор військових і кандидат історичних наук професор Лобов черпав у бездарних і безграмотних мемуарах Маршала Радянського Союзу Жукова.

Ось що колишній начальник Генерального штабу ЗС СРСР генерал армії В. М. Лобов зморозив під час відвертої розмови про початок війни, ось що на весь світ рознесла офіційна газета Міністерства оборони Росії:

«На початковому етапі війни в бойових діях брали участь три фронти... Десять армій брали участь у боях перших місяців, десять!» («Червона Зірка» 6-12 травня 2009).

Про які три фронти йдеться?
21 червня 1941 року рішенням Політбюро було створено п'ять фронтів.
Про які десять армій говорить цей видатний полководець?
Генерал говорить про перші місяці війни, тобто – мінімум про два місяці.

Так ось, уже в перший тиждень війни:

- на Північному фронті воювали три армії (7, 14, 23);
- на Північно-Західному – три (8, 11, 27-а);
- на Західному – чотири (3, 4, 10, 13-а);
- на Південно-Західному – чотири (5, 6, 12, 26-а);
- на Південному – дві (9,18-а).

Не минуло й двох тижнів війни, і ось 2 липня 1941 року наступаючі німецькі війська зіткнулися з передовими частинами Другого стратегічного ешелону, а це ще сім армій (16, 19, 20, 21, 22, 24, 28-а).

У липні 1941 року до п'яти діючих фронтів додалися Центральний фронт, Фронт резервних армій. У тому ж місяці на різних фронтах вступили в бій 29, 30, 31, 32, 33, 34, 43, 44-а та Приморська армії.

У серпні до семи діючих фронтів додалися ще два – Брянський і Ленінградський. У серпні були сформовані і кинуті у вогонь війни 37, 38, 40, 42, 48, 49, 50, 51, 52, 54 і 55-а армії.

Але і це не все. 6-а армія загинула в оточенні, але в серпні 1941 року з'явилася знову. Номер той самий, але це зовсім інша армія, інший командувач, інший штаб, інший бойовий склад, діяла нова 6-а армія у складі іншого фронту.

В боях загинули 12-а і 16-а армії, але у серпні 1941 року з'явилася нова 12-а і нова 16-а армії.

І що таке перші місяці війни? Так звана «велика вітчизняна війна» тривала без малого чотири роки. 46 з половиною місяців. Що таке перші місяці? Не будемо дріб'язковими – давайте три роки (1942, 1943, 1944) вважати серединою війни. Але навіть і за такої щедрості період з червня по грудень 1941 року все одно слід вважати першими місяцями війни.

Так от: з вересня по грудень 1941 року додатково до складу діючих увійшли Карельський, Калінінський, Волховський, Закавказький фронти.

У вересні-грудні в бій вступили 46, 47, 56, 57, 59, 60, 61-а армії. Крім цього, замість загиблих з'явилися нові 4, 5, 10 і 12-а армії.

А колишній начальник Генерального штабу з маршальської зіркою на шиї, дійсний член Російської Академії природничих наук, голова громадської комісії «Пам'ять народна» говорить про три фронти і десять армій, черпаючи знання з книги, на обкладинці якої значиться ім'я Жуков.

Безвідповідальні борзописці, які згадували замість Жукова на карті угруповання військ, яка склалася до світанку 22 червня 1941 року, показали лише три фронти і десять армій в їхньому складі.

Але вони забули показати 27-у армію у складі Північно-Західного фронту, 13-у армію у складі Західного фронту, 9 і 18 армії у складі Південного фронту. Вони забули весь Північний фронт і весь Південний. І сім армій Другого стратегічного ешелону забули.

І ось ця карта, складена абсолютно безграмотними людьми, вставлена в книгу нероби Жукова, який не спромігся прочитати «власні» спогади, є основою знань генерала армії, який зовсім недавно був начальником Генерального штабу Збройних Сил Радянського Союзу, членом Ради оборони при Президентові СРСР і військовим радником Президента Російської Федерації.

З пошаною залишивши стіни Генерального штабу, генерал армії Лобов очолив громадську комісію «Пам'ять народна».

Ось така вона у нас – «пам'ять народна».

Подібні заяви великих військових діячів на весь світ розносить Центральний орган Міністерства оборони РФ.

Невже головний редактор «Червоної Зірки» не знає, скільки фронтів і армій прийняли на себе удар німецьких військ влітку 1941 року?

Невже не уявляє, як стрімко зростала ця могутність?

За короткий час кількість фронтів з п'яти збільшилася до тринадцяти, а кількість загальновійськових армій у складі воюючих фронтів впевнено перевалила за півсотні.

Фото с сайса artyushenkooleg
Фото з сайту artyushenkooleg

У момент, коли генерал армії Лобов віщав про три фронти і десять армій, міністром оборони Росії був громадянин Сердюков Анатолій Едуардович. За все, що друкувала центральна військова газета, він відповідав особисто. Невже і він не знав, скільки фронтів і армій було у Сталіна в 1941 році?

А якщо знав, чому не осадив безграмотного і безвідповідального військового мислителя?

* * *

Лякає не тільки бездонне генеральське невігластво. Більше лякає їхня залізобетонна впевненість у своїй правоті. Під час конференції в редакції центральної військової газети Росії генералу армії Лобову поставили запитання:

- Чи можна припустити, що за певних умов все могло скластися зовсім інакше?
На це без зволікання пролунала упевнена генеральська відповідь:
- З моєї точки зору, запобігти 22 червня ми ніяк не могли. («Червона зірка» 6-12 травня 2009).

Якби це сказала людина, яка хоч щось знала про війну, то з нею можна було сперечатись, або погоджуватися. Але цю дурість вимовив носій високих титулів, який не знав про війну навіть того, що доступно кожному школяреві.

Жахливе невігластво вищого військового керівництва Радянського Союзу, а тепер Росії – ось основа заяв про те, що влітку 1941 року Червона Армія була приречена на розгром, що нічого іншого від неї чекати не доводилося.

* * *

Великий військовий мислитель генерал армії Лобов не самотній у заявах про те, що у 1941 році жодних, окрім ганебного розгрому Червоної Армії, інших варіантів розвитку подій не могло бути навіть теоретично.

Кремлівська пропаганда давно задурила наші голови простою формулою, яка повторюється наполегливо і постійно:

ІСТОРІЯ НЕ ТЕРПИТЬ УМОВНОГО СПОСОБУ.

Думка ця нехитра подається у формі аксіом, тобто у формі безперечної істини, яка не потребує доказів.

Умовний спосіб, його ще називають умовним нахилом, означає, що дія не відбулася, але за певної умови могла б відбутися.

У наші голови надійно вставили тезу про те, що умовний спосіб можна використовувати в безлічі ситуацій, але тільки не для вивчення історії. І не потрібно ставити дурних запитань, чому наша вибаглива історія не бажає чогось терпіти, треба просто запам'ятати і голосно повторювати: не терпить, не терпить, не терпить.

Досить цікаво, що цю формулу про примхливу історію, яка не бажає проявляти терпимість, згадують, в основному, в момент, коли мова заходить про початковий період Другої світової війни.

Якщо дивитися на історію як на постійний і безперервний процес, то істина про умовний спосіб безперечна: те, що відбулося, повернути неможливо.

Однак історія - це не тільки сам процес, але ще й наука, яка вивчає цей процес і описує. Так от: історична наука, на мій погляд, зобов'язана вивчати не тільки те, що було, а й те, чого не було. Але могло бути.

Фото: wikipedia
Фото: wikipedia

Приклад. За шаховою дошкою два титани – великий Альохін і незрівнянний Капабланка. Після довгих роздумів гросмейстер заніс руку над прохідним пішаком, але раптом в останній момент знову задумався. Поки він не торкнувся рукою дерев'яної голови маленької покірної фігурки, у великого шахіста є інші варіанти. Але як тільки торкнувся рукою, як тільки пересунув і прибрав руку, то все. Цей хід тепер буде записаний у всі підручники як приклад найбільшого, але виправданого ризику або як зразок неприпустимого і непростимого прорахунку.

Зробленого не повернеш.

Проте хто нам заважає обдумати-обміркувати наші удачі і промахи після закінчення гри?

Якщо ми хочемо хоч чогось навчитися, то просто зобов'язані уважно розібрати кожну зіграну партію, кожен наш блискучий хід і кожну помилкову дію.

Наші мудрі предки у незапам'ятні часи ввели в свою мову умовний спосіб. Це надпотужний інструмент аналізу, насамперед, аналізу власної історії.

Використовуючи умовний спосіб, командир винищувального авіаційного полку проводить розбір польотів: якби капітан Раздолбаєв пам'ятав вказівки командира, якби старший лейтенант Пришибєєв слухав, що йому говорять...

Після програного матчу футбольний тренер у роздягальні криє матом свою команду, вказує на промахи, вимагає їх більше не повторювати. Кожна фраза починається зі слів «якби», а завершується страшними погрозами та прокльонами. Переможені гравці слухають, похнюпивши голови. Ніхто не огризається, не заявляє, що минулого не повернути, що історія не терпить умовного способу.

Після відбою навчальної тривоги командир мотострілецького взводу збирає своїх сержантів, обговорює дії кожного, ставить у приклад тих, хто діяв правильно, направляє на шлях істини тих, хто припустився помилки, вказує, на що звернути особливу увагу наступного разу. У молодого лейтенанта немає влади над минулим. Але помилки вчорашнього дня він пам'ятає і вимагає від підлеглих не припуститися їх завтра. І не соромлячись використовує умовний спосіб: якби двигуни вчасно перевірили, якби (далі нецензурний текст) під час маршу чітко команди виконували, якби...

Умовний спосіб дає нам змогу подумки поглянути на минулі, справжні чи майбутні події з багатьох точок зору, краще зрозуміти ті події.

Однак, як тільки ми згадуємо Другу світову війну, наші великі полководці, мудрі академіки, знамениті письменники дружним хором заявляють, що умовний спосіб можна використовувати для аналізу будь-яких подій, але тільки не для вивчення історії. Тому що історія умовного способу нібито чомусь не терпить.

* * *
Так ми про що?

Отже: партія Гітлер-Сталін.

Скінчилася гра, погашені свічки. Хто нам заважає партію розібрати?

Нам заважають видатні полководці, маршали Перемоги, незламні ідеологи і мудрі академіки, які самі розбір проводити не хочуть і нам не радять.

Нам заважають ті, хто на вухо шепоче: не треба ворушити минуле, що було, то було, історія умовного способу не терпить.

І нас намагаються переконати в тому, що завдання історика зводиться до опису подій минулого.

З цим не згоден. Категорично. Історик - це хоробрий розвідник минулого. А розвідник зобов'язаний не просто добути якісь відомості. Він зобов'язаний вникнути в сенс того, що відбувається, зрозуміти ситуацію, оцінити її і виразно викласти так, щоб не тільки йому, але й тим, кому він доповідає, теж стало зрозуміло.

* * *

Дуже цікаво, що ті самі багатозіркові генерали і високочолі академіки дуже широко використовують умовний спосіб в ситуаціях, коли це їм вигідно. Приклад:

"Разве Гитлеру и Муссолини удалось бы захватить власть и ввергнуть Европу в пучину войны, если бы все антифашисты, и прежде всего коммунисты и социалисты западноевропейских стран выступили единым фронтом? Конечно, нет". (Военно-исторический журнал. 1962. № 5. Передовая статья).

Адольф Гитлер и Бенито Муссолини (Benito Amilcare Andrea Mussolini, 1883—1945) со своими офицерами у карты в Умани.  Фото: waralbum
Адольф Гітлер і Беніто Муссоліні (Benito Amilcare Andrea Mussolini, 1883-1945) зі своїми офіцерами біля карти в Умані. Фото: waralbum

Щоб вину за розв'язання Другої світової війни зняти з Радянського Союзу, кремлівські ідеологи вживають умовний спосіб, звинувачуючи кого завгодно: ах, якби комуністи і соціалісти західних країн об'єдналися, то Гітлер і Муссоліні не прийшли б до влади!

При цьому вчені мужі забувають повідомити, що саме вожді Радянського Союзу не хотіли ні з ким об'єднуватися для боротьби з нацизмом. Мало того, вони вимагали від підлеглих їм комуністичних партій західних країн не тільки не об'єднуватися з соціалістами і соціал-демократами, але вести проти них війну на знищення, тим самим відкривати Гітлеру шлях до влади і до війни.

Товариш Сталін оголосив боротьбу з соціал-демократією головним завданням комуністів Німеччини:

«Неустанная борьба с социал-демократизмом по всем линиям... включая сюда разоблачение буржуазного пацифизма» (Ленинградская правда. 14 июля 1928).

А після війни комуністичні ідеологи скрушно зітхають: ах, якби соціал-демократи виступили з комуністами єдиним фронтом.

Дивовижна річ: різноманітні маршали Перемоги і увінчані лаврами академіки оголошують, що історія не терпить умовного способу, і одразу ж його використовують без обмежень, наче зброю масового ураження. Умовний спосіб – основа всієї комуністичної міфології. Давайте погортаємо томи наймудріших авторів:

- Ах, если бы удалось воплотить в жизнь гениальные планы Тухачевского!

- Ах, если бы в 1937 году Сталин не перестрелял выдающихся стратегов!

- Ах, если бы Сталин не поверил Гитлеру!

- Ах, если бы Сталин не уничтожил укрепленные районы на старой границе!

- Ах, если бы мы успели построить укрепленные районы на новой границе!

- Ах, если бы в Красной Армии было больше новейших танков и самолетов!

- Ах, если бы удалось оттянуть войну еще на год и перевооружить Красную Армию!

- Ах, если бы Сталин послушал великого Жукова и привел войска в готовность!

Ну і коронне: ах, если бы был жив Ленин!

Але і цього мало. У новому тисячолітті все частіше і все голосніше звучить жаль з приводу того, що Жуков жив так мало. Ах, якби він прожив ще кілька років, як багато нових правдивих історій він зміг би розповісти!

Давайте скористаємося умовним способом, який так полюбляють наші академіки і маршали Перемоги, і відповімо на запитання: чи могла історія війни скластися інакше?

На це запитання відповідаю: могла.

Варіанти були.

Віктор Суворов

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-