У Путіна нема для Росії іншого прем’єр-міністра
Завтра Дмитро Медвєдєв знову стане прем’єр-міністром Російської Федерації, бо Державна Дума схвалить його кандидатуру, бо цю кандидатуру сьогодні вніс до Думи президент Росії Володимир Путін, котрий сьогодні присягнув і знову став президентом, і знову на шість років.
Це буде завтра, а сьогодні Мєдвєдєв відставлений, бо після інавгурації Путіна уряд у повному складі (прем’єр, 9 його заступників, 22 міністри) подав у відставку, бо так вимагає стаття Конституції, а Путін, знову ж таки - дотримуючись Конституції, одразу ж підписав указ, за яким уся згадана компанія (32 особи) стали т.в.о.
Формальна процедура, можна не сумніватися, буде витримана до кінця, тому залишається одне-єдине запитання: чому Путін не вигнав Мєдвєдєва, зруйнувавши надії багатьох і багатьох росіян побачити хоч якусь інтригу у такому важливому процесі, як формування нової (адже відбулися вибори президента!) російської влади?
Звісно, Путін не для того сидить у Кремлі, щоб демонструвати широкому загалу своїх підданих якесь шоу-інтригу у такій серйозній справі, як влада. Але хіба йому самому не вигідно позбутися індивідуума, замазаного по вуха в корупції, котрий має нуль авторитету хоч всередині країни, хоч у світі? Адже цей Мєдвєдєв тільки бруднить репутацію “національного лідера”.
Головна мотивація президента Росії, коли він обирає главу уряду, є стійкість власного владного становища. Іншими словами, якщо доводиться обирати між кандидатом, котрий вміє керувати урядом, є авторитетною і розумною особою, розуміється на економіці тощо, і кандидатом, за всіма пунктами протилежним (а-ля Дмитро Мєдвєдєв), то президент Росії обов'язково обере а-ля Мєдвєдєва. Чому? Тому що ефективний прем’єр об'єктивно, в силу того, що в його руках опиняються солідні важелі влади, є для президента конкурентом, а такий, як Мєдвєдев — не є, і це надійно перевірено. Ще іншими словами: Путіну начхати навіть на власну репутацію, якщо за неї треба платити ризиком для його влади. Тим більше, що йдеться про репутацію в очах нечисленної публіки, від якої традиційно абсолютно нічого не залежить у справі завоювання і утримання влади в Росії.
Дмитро Мєдвєдєв за минулі десять років (чотири — президентом, шість — прем’єром) бездоганно, без найменшої похибки, продемонстрував головну політичну якість, яка необхідна для того, аби безкінечно довго бути серед найближчих соратників Володимира Путіна (зрештою, як і будь-якого іншого лідера в історії Росії) — абсолютну неспроможність претендувати на його місце. Десять років Дмитро Анатолійович надійно забезпечував неприступність для будь-якого потенційного суперника Путіна у боротьбі за владу таких надважливих позицій, як президент країни (коли Володимир Володимирович, не бажаючи чи не маючи змоги проігнорувати Конституцію, змушений був на чотири роки звільнити цю посаду) та глава уряду.
Якщо Дмитро Мєдвєдєв за десять років не зробив жодної помилки (з погляду Путіна, звісно), то який сенс його міняти? “От добра добра не ищут” — каже російське прислів’я. Врахуймо і те, що в нинішніх умовах жорсткого протистояння із Заходом зміна лідера в Кремлі як варіант замирення виглядає аж надто привабливим для дуже багатьох і в Росії, і поза її кордонами. За таких обставин для Путіна ризикувати контролем над посадою прем'єр-міністра — дуже нелогічно.
До того ж, погодьмося, вигнати людину після як мінімум десяти років бездоганної служби — це вже було б відвертим свинством і чорною невдячністю. А такі якості, до речі, “національному лідеру” не варто виявляти з огляду на ту ж стійкість власного владного становища. Щодо України чи навіть США Путін може бути тим, ким його назвали харківські футбольні фанати, але у вузькому колі кремлівських правителів за таке можна й “відгребти”.
Звісно, драматизм боротьби за владу по-російськи не виключає моментів, коли виганяють навіть таких відданих і випробуваних, як Дмитро Мєдвєдєв. Але то вже справді критичні ситуації, коли “баластом” стає все без винятку. І до такої ситуації в Росії, на жаль, ще далекувато. Принаймні, поки що Дмитро Мєдвєдєв знову буде прем’єр-міністром, що переконливо свідчить: Володимир Путін вважає свої владні позиції достатньо міцними.
Юрій Сандул, Київ
