Китай — КНДР: “Хлопці, досить військового комунізму, переходьте до НЕПу!”
Останні повідомлення з “корейського фронту”: Північна Корея почала демонтаж обладнання на ядерному полігоні Пхунгері; Президент США Дональд Трамп наказав Пентагону готуватися до виведення американських військ з Південної Кореї.
Наразі не важливо, що новина про наказ Трампа, яку подає The New York Times з посиланням на анонімні джерела, зовсім не означає доконаного факту, що американці йдуть з Корейського півострова. Таке навряд чи відбудеться в осяжному майбутньому, навіть якщо Кім Чен Ин закриватиме сотню своїх ядерних полігонів щодня чи укладе “вічний мир” з Південною Кореєю і скоротить свою мільйонну з гаком армію (при населенні країни в 25 мільйонів) вдвічі чи втричі. Тим більше, що КНДР зовсім не вимагає виведення американських військ з півострова в обмін на свою відмову від ядерної зброї. (До речі, а чому не вимагає? Хоча б для торгу з американцями?)
Загалом, нині про кожну новину на “корейську тему” можна говорити, що вона не надто важлива, бо цих новин стало аж дуже багато. І всі — суперпозитивні! Безсумнівна тенденція вже така, що КНДР, США, Південна Корея, Китай зі шаленою швидкістю не йдуть, а летять до омріяної людством мети — без’ядерного Корейського півострова. Не встиг осмислити одну новину, а вже надійшла друга і третя. У такій ситуації важливо осягнути всю тенденцію: чому Кім Чен Ин такий поступливий? Чому така швидкість? Що змушує Кім Чен Ина демонтувати ядерний полігон не після, а до укладання угоди зі США, чи хоча б після зустрічі з Трампом? Ядерний шантаж КНДР спрацював чи не спрацював?
Для можливої відповіді на ці та подібні питання варто виокремити з потоку “корейських” новин ті, в яких згадується Китай. Приміром, дві такі новини: 1) у березні Кім Чен Ин несподівано приїхав до Пекіна, де мав зустріч з лідером КНР Сі Цзіньпіном; 2) міністр закордонних справ КНР Ван І 3 — 4 травня був у Пхеньяні, де зустрічався не тільки з колегою, а й з Кім Чен Ином.
Чому ці дві новини?
Якщо виходити з очевидної, на нашу думку, істини, що політичний режим у КНДР не може існувати без зовнішньої підтримки з огляду на відверто комуністичну, тобто вкрай неефективну, економіку країни, то хто наказав (рекомендував) Кім Чен Ину стати “голубом миру”? Вибір обмежений: або Китай, або Росія, третього нема.
І звісно, це Китай. Москва дуже хотіла стати посередником у перемовинах між Пхеньяном і Вашингтоном, але, як-то кажуть, “обломилося”. Давним-давно минули ті часи, коли Пекін поступався Москві у таких принципових питаннях. Отже, Кім Чен Ин приїхав до Пекіна, отримав з уст лідера КНР чіткий наказ (рекомендацію) і узгодив з ним генеральний план перемовин зі США. Саме після цього візиту і посипалися позитивні новини, від яких у нас сьогодні голова йде обертом, бо хто чекав, що північнокорейський тиран, цей “виплодок пекла”, як його не соромилися називати у світовій пресі, раптом виявиться “відкритим і порядним” чоловіком (Дональд Трамп). А учора і позавчора китайський міністр, треба розуміти, коригував (уточнював, вносив зміни, поправляв, контролював виконання) згаданого генерального плану.
Про візит Ван І коротко повідомляли китайське та північнокорейське державні агентства, більше нікому. Здавалося б, що вони можуть конкретного сказати? Тільки загальні слова про “дружню атмосферу”, з яких ніхто не дізнається, про що насправді йшлося на перемовинах. Однак, у даному випадку стався виняток (тому й наголошуємо на цій новині)!
Отже, ось що сказало китайське агентство Сіньхуа за підсумками зустрічі Ван І та Кім Чен Ина: Китай готовий співробітничати з Північною Кореєю у питанні стратегічного розвороту до економічного розвитку цієї країни, якщо такий зробить влада КНДР.
Як же багато надважливої інформації вмістилося у ці два рядки! І головне — тут міститься ґрунтовне пояснення “миролюбності” Кім Чен Ина.
Змоделюємо ситуацію так, як вона, на нашу думку, виглядає.
США, розуміючи, що Пхеньян — не самостійний суб’єкт, тисне на Пекін. Пекін опирається, але, зрештою, мусить поступитися, бо США погрожують економічними санкціями (не проти КНДР, а проти КНР!). А Китай не хоче і не може, принаймні — на даному історичному етапі, йти на жорстку конфронтацію зі США. Санкції проти КНДР посилюються, США зуміли провести їх через Раду Безпеки ООН, тому Китай не може їх ігнорувати (торгівля КНР і КНДР скоротилася на 90%). Пхеньян втрачає останні джерела доходу, через що політичний режим ризикує бути повалений бунтом голодних мільйонів громадян. Пекін погоджується змусити Пхеньян відмовитися від ядерної та ракетної зброї, причому відмовитися без будь-яких попередніх поступок з боку США. Звісно, Пекін і Пхеньян розраховують на зняття санкцій, зокрема на скасування заборони торгівлі північнокорейським вугіллям. Вони це, безумовно, отримають. Так само матимуть гарантію, що американські чи південнокорейські війська не намагатимуться силою повалити режим у КНДР. Власне, ті такого ніколи і не замишляли. Тому Кім Чен Ин згоден і на мирний договір з Південною Кореєю.
Але для виживання політичного режиму у КНДР торгівлі вугіллям чи можливості здавати в оренду північнокорейську робочу силу замало. А просто утримувати матеріально Кім Чен Ина Пекін не сильно хоче. Це, зрештою, досить дорого — годувати два з половиною десятки мільйонів людей. Тому Пекін робить пропозицію Пхеньяну: хлопці, закінчуйте з цим військовим комунізмом, який ви у себе розвели. Використайте, нарешті, творчо багатий досвід комунізму-соціалізму і запроваджуйте свій варіант НЕПу. Як зробив Ленін у 1921 році та наш Ден Сяопін у 1976-му. Дайте людям трохи волі і капіталізму, щоб вони не голодували. Там де голод — там завжди ризик масового бунту. Вам хочеться жити на бочці з порохом? А якщо знайдуться “дисиденти”, які захочуть цю волю використати для повалення влади (а вони обов'язково знайдуться), то й на цей випадок у соціалізму є багатющий досвід, ось, приміром, коли ми вирішили подібну проблему на площі Тяньаньмень у 1989-му. Зрештою, перед вами загалом наш досвід: економіка розвивається, країна багатіє, а монополія на владу у нашої партії — непохитна! Чого вам ще треба, хороняки!
Зрозуміло, таку пропозицію можна сформулювати й іншими словами, як от (ще раз): Китай готовий співробітничати з Північною Кореєю у питанні стратегічного розвороту до економічного розвитку цієї країни, якщо такий зробить влада КНДР.
Пекін нічого не втрачає, якщо Кім Чен Ин з компанією запровадять свій НЕП (“стратегічний розворот”). Навпаки, в економічному сенсі КНДР рано чи пізно стане зменшеною копією Китаю. У КНР достатньо сил, аби за будь-яких обставин утримати цю країну під своїм контролем. Можна навіть пофантазувати на далеке майбутнє: Північна та Південна Корея поступово зближуються, бо вже нема прірви між соціалізмом і капіталізмом, США нічого робити на Корейському півострові, бо ніхто нікому війною не загрожує, і вони йдуть собі за океан. А Китай нікуди не йде, він тут живе, поряд, йому й доведеться, більше нікому, брати під патронат обидві Кореї.
Отже підсумуємо. КНДР знищує всю свою ядерну та ракетну зброю в обмін всього лише на дозвіл торгувати зі світом. США заявляють про свою безумовну перемогу (і це правда), світ врятований від ядерного конфлікту, договір про нерозповсюдження ядерної зброї захищений. Китай посилює контроль над КНДР, Південна Корея вже не боїться військового вторгнення з Півночі, бо КНДР вже мирна країна (це також правда). Японія теж зітхає з полегкістю, бо загрози з КНДР вже нема, а всі інші питання безпеки Токіо вирішує союзом з Вашингтоном, котрий, безумовно, зберігається. Всі задоволені і щасливі. Окрім Росії, бо її остаточно виперли з цього регіону. І “вишенька на торті”: Нобелівська премія миру Дональду Трампу та Кім Чен Ину. Кандидатуру Трампа, до речі, офіційно вже подали у Нобелівський комітет, а щодо онука Кім Ір Сена, то не всі, звісно, будуть “за”, але якось знайдуть вихід. Зрештою, то вже питання суто технічне — як пояснити людству, чому “виплодок пекла” заслуговує на Нобелівку. Якось та вирішать, адже відвернена ядерна війна того варта.
Юрій Сандул, Київ
