У Сирії вже дійшло до війни між союзниками Росії
У нескінченній сирійській війні, схоже, намічається черговий крутий поворот. Сьогодні сирійське урядове (тобто, режиму Башара Асада) телебачення повідомило, що війська цього уряду “за кілька годин” увійдуть у північну провінцію Афрін.
Крутий поворот у тому, що йдеться про війну між Туреччиною та Асадом. В Анкарі ніколи Асада не любили і завжди послідовно відмовляли йому в легітимності його влади. Туреччина давно підтримувала, у тому числі матеріально, військові загони сирійської опозиції Асаду. Однак наразі йдеться про пряме військове зіткнення турецької армії з армією сирійського диктатора.
Як пояснити цю ситуацію без викладу історії сирійської громадянської війни, навіть скорочений варіант якої означав би текст на десятки тисяч знаків? Неможливо, тому сподіваємося, що читачі чули і знають, хто для Туреччини ворог № 1, і що армія Туреччини 20 січня розпочала військову операцію під назвою “Оливкова гілка” проти військових загонів сирійських курдів, які вибороли собі на півночі країні, в провінції Афрін, фактичну незалежність від уряду Асада.
Туреччина дуже довго відтягувала і всіляко уникала прямої участі своєї армії у сирійській війні. Це класична, зрозуміла і дуже вигідна політика — вступити у війну власним військом якомога пізніше. По-перше, війна чужими руками дешевше обходиться, по-друге — залишає максимум можливості політичного (дипломатичного) маневру. У Сирії такої політики дотримуються і США. Росія теж хотіла б воювати в Сирії чужими руками, але їй це вдавалося лише до осені 2015 року. Туреччина “протрималася” до січня 2018 року.
Безумовно, турки довго зважували шанси на швидку і з мінімумом втрат військову перемогу. Затяжна війна туркам, звісно, не потрібна. Їх мета — швиденько “розібратися” з курдами і знову вийти на позицію формальної неучасті у сирійському конфлікті. Сирійські курди у військовому відношенні не можуть рівнятися з турецькою армією. Туреччина також зробила все, щоб ізолювати ворога: домовилася з росіянами і американцями, що ті курдам не допомагатимуть (росіяни вивели своїх військових з Афріна, за що отримали від курдів публічні звинувачення у зраді). Здавалося, турки врахували все, можна починати останній акорд — переможну війну, вони й почали.
З самого початку турецький наступ розвивався дуже повільно, з огляду на величезну військову перевагу турків. Утім, це можна було пояснити бажанням турків мінімізувати власні втрати і тим, що куди їм, власне, поспішати?
Виявилося, було куди. На війні фактор часу належить до тих небагатьох, які інколи мають вирішальне значення. За місяць з початку “Оливкової гілки” сирійські курди провінції Афрін встигли отримати суттєву підтримку від сирійських курдів іншої частини Сирії - зі східного берегу Євфрату (ЗМІ повідомляли про 5 тисяч вояків; до речі, це ослаблення лівобережних курдів могло бути однією з причин спроби росіян “віджати” у них нафтові родовища, спроби, що закінчилася в ніч на 7 лютого відомою катастрофою для росіян). А також, виявляється, домовитися з сирійським урядом Башара Асада.
Навряд чи Туреччина, заявляючи про свої плани захоплення Афріна та Манбіджа, розраховувала воювати з Асадом. Так, армія сирійського диктатора нині вкрай слабенька, зовсім не сильніша за військові загони сирійських курдів, але за Асадом — Росія та Іран. З ними нібито було домовлено, що не втручатимуться, і ось нате вам! Кремль має такий багатющий досвід хитромудрого та цинічного обману у дипломатії, що куди там туркам!
Перші повідомлення про перемовини сирійських курдів з Асадом про союз проти турків з'явилися ще тиждень тому, і більшість коментаторів сходилися на тому, що все це не має серйозного значення, бо сирійська армія Асада навряд чи увійде в провінцію Афрін, тобто реального зіткнення з турками не буде. По-перше, Асад вимагатиме у курдів повного підпорядкування, тобто фактичного знищення автономії, на що курди, звісно, не погодяться А для компромісу потрібен довгий час для важких перемовин. По-друге, Асаду насправді нічим воювати з турками, його боєздатна піхота дуже нечисельна і не становить серйозної сили без підтримки російської авіації та загонів Хезболи та іранського “корпусу вартових ісламської революції”.
Однак “щось пішло не так”, якщо вірити згаданому повідомленню сирійського урядового телебачення. Чи, може, воно видає бажане за дійсне і для турків все закінчиться лише зайвими нервами? Навіть якщо в “найближчі кілька годин” сирійці Асада в Афріні не з'являться, або з'являться не для війни з турками (і такий варіант не виключений!), то й тоді ще нічого не закінчиться, привид можливого союзу курдів і Асада проти турків не розвіється.
Поки що турки, звісно ж, на публіку демонструють категоричну впевненість. У відповідь на інформацію, що сирійська армія Асада вже в найближчі години готова зайняти в Афріні позиції проти турецької армії, міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу, по-перше, заявив, що не бачить проблеми у введенні сирійських проурядових військ, якщо ті очистять регіон від курдських озброєних загонів так званої “народної самооборони” (YPG), а, по-друге, рішуче попередив: якщо вони захищатимуть YPG, “Туреччину і турецьких солдат ніхто не зупинить... Це дійсно також для Манбіджа та території на схід від Євфрату”.
На схід від Євфрату — це там, де курдів підтримують США, а як підтримують — можна запитати у вояків російської приватної військової компанії “Вагнер” або прямо у Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації.
Утім, не будемо фантазувати на цю тему: військового зіткнення турків з американцями не буде, про таке не мріють навіть росіяни.
А щодо ситуації з турецьким наступом на курдів, то тут безумовно, з'явилася неабияка інтрига. Чи зупинять курди й Асад турецьку армію? З яким “посередництвом” обов'язково влізе сюди Кремль? Що скажуть США, котрі поки що мовчать, принаймні на публіку? Чи мовчатимуть далі?
Питань — справді цікавих! - безліч. Тільки ось сирійцям від них саме горе, бо подовжують війну, якій і так кінця краю не видно.
Юрій Сандул. Київ
