Андерс Ослунд — шведський економіст та старший науковий співробітник Atlantic Council (авторитетна неурядова організація США, котра займається міжнародними відносинами) — заявив, що початковий варіант так званого “кремлівського списку”, який складала команда експертів (Ослунд серед них), в останній момент був замінений на перелік, укладений на основі рейтингу Forbes та прізвищ працівників адміністрації президента РФ. Експерт стверджує, що відповідальний за підміну - міністр фінансів США Стівен Мнучін, який схвалив список, і запитує: “Чому глава Мінфіну висміює санкції США щодо Росії і законодавство, підписане президентом?"

Лідер демократів у Сенаті США Чак Шумер та сенатори Бен Кардін і Шеррод Браун дуже різко розкритикували Дональда Трампа за те, що він не підписує пакет нових антиросійських санкцій, які вже схвалив Сенат. На адресу президента США пролунали такі, приміром, звинувачення: “кричуще невиконання обов'язків президента”, “має намір підірвати верховенство закону в країні”, “глава російської зовнішньої розвідки — під санкціями, а адміністрація Трампа запрошує його через наші парадні двері” (йдеться про директора Служби зовнішньої розвідки РФ Сергія Наришкіна, який минулого тижня відвідав Вашингтон для консультацій з американськими колегами), “ставить під загрозу національні інтереси”. Reuters повідомляє, що й деякі сенатори-республіканці теж стурбовані зволіканням Трампа з введенням нових санкцій щодо Росії.

Міністр фінансів Стівен Мнучін відреагував на критику: пообіцяв, що санкції таки будуть щодо “десятків” заможних росіян з “кремлівського списку”, публікація якого “жодним чином не повинна тлумачитися у тому сенсі, що ми не введемо санкції проти когось із цього звіту”.

Можна ще продовжити перелік повідомлень, як відмова Трампа розширювати санкції проти Росії і росіян спричинила нову хвилю жорсткої критики. Протистояння Дональда Трампа з переважною більшістю американської політичної еліти — тема вже, можна сказати, давня, і поки що нема підстав вважати, що у згаданому протистоянні саме зараз відбувається вирішальний злам. Принаймні, нам, в Україні, без детального знання усіх нюансів розкладу політичних сил у США важко визначити, як нове загострення стосунків Трампа з його опонентами, конкретно позначиться на перспективах чинного президента США, по-перше, утриматися на своїй посаді усі чотири роки, по-друге — відстояти своє законне (так вважає Трамп) право самостійно визначати політику США у всіх напрямах, у тому числі — щодо Росії. Все це проблеми суто американські. Міжнародні фактори, які нас, українців, зрозуміло турбують найбільше, тут зовсім не відіграють вирішальної ролі.

Однак є очевидне: це загострення аж ніяк не вирішує проблем Росії. Швидше, навпаки — поглиблює їх.

Яку тенденцію демонструє небажання адміністрації Білого Дому вводити нові антиросійські санкції? Конкретніше: чи означає це небажання тенденцію до поступового скасування (пом'якшення) вже введених санкцій? Скориставшись популярною у нас термінологією “зради” і “перемоги”, запитаємо: чи не означає означена позиція Білого Дому “зраду” нам і “перемогу” Кремлю?

З ідеєю примирення з Росією Дональд Трамп прийшов у Білий Дім рік тому. Сьогодні, хоча Трамп вперто не бажає від неї відмовлятися, ця ідея якщо не вмерла, то вже в комі. Є об'єктивні закони, які сильніші “хотєлок” окремих політиків, навіть якщо вони займають надвисокі державні посади.

Тому політичні сварки у Вашингтоні, хоч би якими різкими словами-звинуваченнями вони супроводжувалися, здатні лише пригальмувати маховик антиросійської політики США, але не зупинити його. Ключовий момент — брутальне порушення Росією міжнародного права, а також неформальних принципів ведення політики провідними державами світу (G8, коли до неї входила Росія) — залишається, США не може його “забути”, а Росія не може “заграти”. І якщо Росія не відступиться від своїх “трофеїв” (насамперед — Криму і Донбасу), а вона ду-у-уже цього не хоче і з винятковою впертістю цьому опирається, то тиск Заходу у вигляді економічних санкцій, політичної ізоляції, обмеження гуманітарних контактів, погіршення репутації тощо буде тільки посилюватися. Дії Трампа на кшталт нинішнього саботажу антиросійських рішень Конгресу можуть лише сповільнити цю очевидну всім тенденцію.

Звісно, це сама по собі незвична інтрига - відсутність єдиної позиції щодо Росії у виконавчої та законодавчої влад США. Тут є велика спокуса до припущень, що цим “раздраєм” обов'язково скористається хитра і підступна Росія і вискочить з пастки санкцій. Однак у даному випадку варто звертати основну увагу не на ті слова чи дії Трампа, які милі Кремлю, а на зовсім інші. Американський президент не може, як російський, говорити публічно одне, а практичну політику проводити протилежну. Тобто, якщо президент США заявляє перед американськими законодавцями, що Росія є загрозою американській національній безпеці, то мусить вживати конкретних антиросійських кроків. Можливість “маневру” у нього, звісно, є, але дуже обмежена. Інакше — гарантований крах політичної кар'єри. І не буде Трамп ризикувати своїм президентством, аби тільки догодити Путіну.

Загальне ставлення до Росії у американської еліти нині таке, що у російсько-американських стосунках Кремль вже втратив головне — ініціативу, тобто здатність визначальними чином впливати на ситуацію. Буде Кремлю погано чи не дуже, і коли це буде — сьогодні чи аж післязавтра — залежить тільки від американських політиків, тобто, від того, як домовляться між собою Трамп і його опоненти, а будь-яка спроба росіян втрутитись у цей внутрішньо-американський процес буде негайно і жорстоко покарана усіма учасниками американських політичних протистоянь. Будь-який дружній чи примирливий жест того ж Трампа в бік Росії одразу викликає запеклу протилежну реакцію його опонентів. Ось, здавалося б, добру справу зробив Трамп для Кремля - “кремлівський список” без санкцій, Росії б порадіти, але нема радості: санкції не скасовані, лише відкладені, причому, судячи зі слів міністра фінансів США, ненадовго, а чергова нещадна критика Трампа за “проросійськість” обернеться в кінцевому підсумку посиленням американського тиску на Росію.

Така ситуація є стратегічно провальною для Росії, бо означає, що її доля в чужих, неросійських руках. Це тим більше для них прикро, бо росіяни, розуміючи смертельну небезпеку втрати ініціативи на війні (а це таки війна, яку росіяни, до речі, самі розпочали), докладають воістину титанічних зусиль, щоб здобути її у стосунках з американцями, вдаючись, приміром, до такого грандіозного (і, відповідно, ризикованого) кроку, як нацьковування на США озброєного ракетами і ядерною бомбою Ким Чен Ина. Але поки що безуспішно: США навіть під загрозою ядерного удару від КНДР не йдуть на суттєві поступки Кремлю.

Ні, не допоможе Трамп Росії. Так виходить, що Кремлю вже краще, коли Трамп не допомагає. Догралися.

Юрій Сандул, Київ