У Барселоні теж не обійшлося без «руки Москви»
День 27 жовтня 2017 року - один з вирішальних у всій цій незвичній, як для нас, історії зі спробою Каталонії відділитися від Королівства Іспанія. Іспанський парламент має проголосувати пропозицію уряду Маріано Рахойя про ведення в дію 155 статті конституції, згідно з якою, автономія Каталонії має бути обмежена і у регіонах введене пряме правління з Мадрида. Але тема уже давно у центрі уваги ЗМІ та суспільства. І є дуже показовим і для України, і для всього світу, що іспанці багато і аргументовано говорять про втручання Росії, для якої «підкладання свині» всім і всюди, де це тільки можливо, перетворилось на ключовий принцип зовнішньої політики і практики.
На другий день після так званого референдуму 1 жовтня впливова «Вашингтон пост» надрукувала редакційну статтю під заголовком «Каталонія провела референдум, Росія виграла». Перемога однак видається доволі примарною, і світовій, передусім європейській спільноті, саме час поміркувати над тим, як обернути цей тактичний виграш на стратегічну поразку Кремля. Втім, про все по порядку.
Чи вигідний був Росії референдум у Каталонії? Безперечно. Світові, в тому числі іспанські ЗМІ, відзначають зацікавленість Москви у дестабілізації Європейського Союзу, намаганні відволікти в такий спосіб увагу від власних дій на Кримському півострові, на Донбасі та в Сирії, спробі легітимізувати проведений і не визнаний світовою спільнотою псевдореферендум у Криму. Недарма 20 жовтня, виступаючи в Сочі на 14-му щорічному засіданні так званого Валдайського міжнародного дискусійного клубу, Володимир Путін за чекістською звичкою спробував перекласти з хворої голови на здорову, звинувативши країни ЄС у подвійних стандартах і підтримці сепаратистських рухів на континенті. Втім, час для таких заяв, здається, вже минув. Події останніх років навчили незаангажованих світових лідерів та ЗМІ очевидної істини: коли маєш справу з шулером, треба не слухати, що він каже, а стежити за руками.
Звичайно, приймаючи 3 жовтня в Кремлі вірчі грамоти у нового посла Іспанії в Росії Ігнасіо Ібаньєса, Владімір Путін назвав проблему Каталонії внутрішньою іспанською, але хіба міг він офіційно заявити щось інше? Однак кремлівський коротун, як відомо, людина мстива, а для помсти саме Іспанії (про це навіть іспанські ЗМІ чомусь не згадують) він має принаймні три вагомі причини. По-перше, іспанська влада послідовно бореться з осілою в цій країні після розпаду СРСР російською мафією, сліди якої ведуть до найближчого оточення та самого президента Росії. По-друге, Іспанія підтримує всі санкції, накладені на Росію за її дії в Україні та Сирії, що порушують міжнародне право. І по-третє, Іспанія як член НАТО взяла на себе відповідні зобов'язання, і сьогодні її літаки патрулюють повітряний простір над Балтією.
Огляд іспанських ЗМІ за останній місяць свідчить, що в цій країні чудово розуміють залаштункову роль Москви, яку газета «Ла Расон» 27 вересня метафорично окреслила в заголовку «Довга тінь Росії ширяє над референдумом у Каталонії». І коли 19 жовтня МЗС Росії турботливо застерегло, що «не виключене серйозне загострення ситуації в Каталонії» і що там можливі «масові демонстрації та сутички», в Іспанії розуміли, що це не занепокоєння, а радше вказівка своїй агентурі на Піренеях.
Іспанські ЗМІ не оминають увагою і такі кумедні випадки, як оприлюднена вже 3 жовтня (через день після референдуму) ініціатива клубу другого дивізіону «Єнісей» з Красноярська, який на своїй сторінці в твіттері запропонував «Барселоні» залишити чемпіонат Іспанії й виступати у російській футбольній лізі. А телеканал «Публіко» в матеріалі «Каталонія вже має одного могутнього міжнародного союзника: Південна Осетія відкриває посольство в Барселоні» познущався з «візиту» до Каталонії Дмитра Медоєва, близького до Путіна «глави МЗС» відтятої від Грузії республіки, «незалежність» якої на сьогодні визнали Росія, Нікарагуа, Венесуела та карликова держава Науру (за назвою однойменного острова в Тихому океані з населенням трохи більше 10 тисяч осіб).
Не випадають з уваги іспанських ЗМІ, а отже й владних структур та громадськості, і відверті провокації (незалежно від того, на яку аудиторію – російську чи зарубіжну – вони розраховані) на кшталт заголовку в газеті «Взгляд»: «Кримська весна» переміщується в Піренеї». Однак найбільш резонансними обіцяють стати дві свіжі публікації. Одна з них – це оприлюднене 24 жовтня журналістське розслідування інтернет-видання «Ель Конфіденсіаль» про фінансування Сбєрбанком Росії агенції у Вашингтоні, з якою влада Каталонії уклала угоду про інформаційно-іміджеву підтримку, та особливо - звернення від 16 жовтня речника іспанської Народної партії у фракції Європейської народної партії Естебана Гонсалеса Понса до колег-депутатів Європарламенту, в якому іспанський парламентар пообіцяв оприлюднити ближчим часом докази підтримки Росією сепаратизму в Каталонії.
Це справді серйозна заява, важлива тим, що виклик Росії кидає країна – член ЄС і НАТО. В цей момент іспанській стороні може прислужитися досвід України з протидії російській пропаганді. Сподіваюсь, це розуміють і в Мадриді, і в Києві. Бо якщо сьогодні дехто пише, що рахунок у каталонському референдумі 0:1, то час не лише зрівняти його, а й виходити вперед.
І останнє. Якщо вже цивілізований світ починає розуміти дестабілізуючу роль Росії, то треба зробити й наступний крок і усвідомити найголовніше: це не Путін придумав. Це Росія така. В демократичній країні «феномен Путіна» був би неможливий. Операція «Шатун» розпочалася не зараз, старт їй дав жовтневий переворот 1917 року, сторіччя якого дехто – хоч як це парадоксально – відзначатиме днями і в нашій країні. Просто Росія (під псевдонімом СРСР) спершу сподівалась на «світову революцію», згодом утворила Комінтерн, спонсорувала «братні» партії, партизанські рухи. Тепер змінилися лише адресати її підтримки, її спільники, але не сутність.
Сергій Борщевський, експерт Центру дослідження Росії, Київ
