Безвіз – це, звичайно,  добре...

Безвіз – це, звичайно, добре...

Блоги
1792
Ukrinform
...Але без мови в Європі як без рук

Те, про необхідність чого так довго говорили, сталося: подорожувати Європою можемо без віз. Якщо, звісно, є біометричний паспорт.

Оскільки ж серця в нас гарячі (он як гаряче й широко святкуємо!), то голови, поза сумнівом, маємо тримати в холоді. Європа ж бо до нас тільки придивляється. До того ж, єврочиновники завбачливо напрацювали механізм призупинення безвізу.

З одного боку, все гаразд: яка ще нація так уперто стояла і навіть представники її гинули на Майдані за асоціацію з Європою та європейські цінності? Тому дипломатія дипломатією, а лібералізацію насамперед вистраждав український народ. Натомість можновладці лише гальмували її зокрема своїми е-деклараціями.

Із другого — пересторог чимало. Наприклад, якщо українці, користуючись можливістю тримісячного безвізового перебування в Європі, захочуть там заробити. Варто пійматися на цьому одному, другому — і загальна ейфорія від безвізу піде на спад.

У мене поки що немає біометричного паспорта. І знаєте, чому? По-перше, звичайний ще чинний; по-друге, щиро кажучи, побоююся раптового призупинення візової лібералізації.

Чомусь запам’ятався початок 1990-х, коли чи не всі ми їздили торгувати в сусідню Польщу. Причому хто чим міг — треба було вижити. Не раз спостерігала, як наші співвітчизники (як правило, беззахисні жінки із сяким-таким крамом) ставали жертвами… українців-рекетирів: у кращому разі ті відправляли їх додому ні з чим. Або ж місцевих поліцейських, котрі могли пред’явити претензії вже за те, що ти начебто стоїш на вокзалі в непередбаченому для цього місці. І це в Польщі, де цілком можна зрозуміти, про що тебе запитують.

А якщо людина не знає англійської, про що вона розмовлятиме з прикордонником, митником, поліцейським у Європі? Недаремно ж наш Президент оголошував рік англійської, пригадуєте? Ось тільки вчитися ми не дуже хотіли…

Тому безвіз — це, звичайно, добре. Але без мови в Європі як без рук, почуваєшся третьосортним та й годі. На жаль, рік англійської я теж сповна не використала. Але, на щастя, в Рівному багато (до речі, безплатних) курсів з її носіями, тож намагаюся не проґавити шанс.

Отож, щоб не лише перетнути кордон без візи, а й почуватися в Європі на рівних, кожному з нас, погодьтеся, є над чим добряче попрацювати вже нині.

Тому щодо візової лібералізації я, звісно ж, оптиміст, — але доволі стриманий. Одне слово, сідаю за розмовну англійську й намагаюся тримати голову в холоді: щоб у разі чого прийняти адекватне рішення. І вам раджу робити те саме. 

Інна Омелянчук

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-