Роспроп про Токіо-2020: «американские троглодиты» і «чилийские никчёмности»

За тиждень Олімпіада в Токіо набрала хід, і навіть попри відсутність уболівальників, вже стала незабутнім видовищем, яке подарувало нам безліч вражаючих сюжетів... Приміром – фінал турніру з «баскетболу 3х3» Латвія–Росія з рахунком 21:18.

Якщо не брати чисто ігрові моменти, напрочуд точні, або навпаки - помилкові дії, то тут були дві події, ніби придумані сценаристом кінодрами. Одна трагікомічна: порваний кросівок у російського спортсмена - за його словами, фірми Jordan, але хто знає, можливо, продукція виявилася контрафактною. Інша - більш жорстока: порваний голеностоп і тріснута кістка латиша Круміньша. Але і він грав, скільки міг, щоб допомогти своїм партнерам хоч трохи перепочити в ураганному ритмі "вуличного" баскетболу... А російську рапіристку Мартьянову, яка принесла збірній Олімпійського комітету Росії командне «золото», взагалі вивозили з арени у інвалідному візку.

Все так. І можна захоплюватися мужністю спортсменів або навпаки – нарікати на те, що спорт вищих досягнень взагалі далекий від здоров'я, як такого, але... Але не можна забувати, що в авторитарних країнах спорт – це насамперед потужна зброя в руках правителя. Тому придивимося до того, як висвітлюють цю Олімпіаду в російських медіа.

ГУБЕРНІЄВ: «ПРОРВАЛО РУСЬ-МАТУШКУ ПЛАВАТЕЛЬНУЮ!»

Це вражає, але напередодні Токіо-2020 мало не вперше за багато років у Росії не було масованого інформаційного накачування «поддержим наших». І це призвело до того, що, згідно з опитуванням соціологів, 97% росіян не змогли назвати імені жодного з російських олімпійців.

До цього призвів комплекс причин - провальні виступи на хокейному чемпіонаті світу та футбольній першості Європи. Та й тривалі скандали навколо державної системи допінгу, яка процвітала в РФ, зробили і всю пропагандистську кампанію перед Олімпіадою справою більш складною, ризикованою. А в разі нових скандалів - репутаційно збитковою.

Однак, поки виходить так, що кремлівські стратеги у цьому прорахувалися. Стартував турнір для росіян успішно. Скажімо, золота медаль у плаванні, чого не було 25 років, здобуті перемоги у командному заліку в спортивній гімнастиці і у жінок, і у чоловіків, чого не було ще довше. І загалом збірна ОКР/ROC закріпилася у командному заліку на четвертому місці. А інфраструктура "всенародного ликования" виявилася непідготовленою. Тож доводиться надолужувати згаяне на ходу і добирати децибелами.

І тут, звичайно, незамінним є такий телекоментатор, як Дмітрій Губернієв. Він схожий на пральну машину, яка працює голосно, з гуркотом, але з тонко програмованим налаштуванням (завжди прополоще, кого треба, а якщо скажуть – прання буде вкрай делікатним). Проблема одна: він настільки звик до ура-патріотичної стилістики, що втратив у ній будь-яке почуття міри. Тексти, що він їх викрикує в мікрофон, давно вже схожі на самопародії. Насолоджуйтеся, приміром, такою фразою після російського "золота" у плаванні: «Ну что, прорвало Русь-матушку плавательную! Прорвало!».

Що ж, прорвалася «Русь-матушка» у чоловічому плаванні і прорвалася. А ось від телекоментаря під час командного турніру з жіночої спортивної гімнастики взагалі вибухнув мозок. Тут молодій журналістці Марії Коробовій допомагала олімпійська чемпіонка Мельбурна-1956 і Токіо-1960 Лідія Іванова.

ІВАНОВА: «ВЫ СДЕРЖАЛИ ЭТИХ ТРОГЛОДИТОВ ИЗ АМЕРИКИ»

Це було щось позамежне. Ні, ну зрозуміло, що всі уболівають за своїх, однак при цьому дотримуються хоч якоїсь пристойності. Всі, але не Лідія Гаврилівна.

Виступають небезпечні суперниці, гімнастки КНР. Іванова: «Лучшая китаянка просто рухнула. Замечательно!». Дві російські гімнастки впали з "колоди", ризикуючи поступитися лідерством американкам. І Іванова так коментує виступ суперниць: «Давайте посмотрим на американку, пора уже и ей упасть, в конце концов». «Посмотрим, когда что-то сделает (гімнастка з США – ред.), чтобы оказаться на полу». «Ты смотри, и здесь стоит, какая устойчивая». (Тут варто нагадати, що місяць-півтора тому, під час Євро-2020, після акції «Кухоль пива – за кожен гол у ворота Росії» у львівській фан-зоні – російська пропаганда стверджувала, що немає нічого непристойнішого, ніж вболівати ПРОТИ когось).

У підсумку легендарна чемпіонка 1937 року народження і непристойна телекоментаторка XXI століття Лідія Іванова зуміла оживити риторику навіть не "холодної війни", а взагалі епохи Комінтерну і сталінщини: «Вы выстояли (звернення до російських гімнасток, – ред.), вы сдержали этих троглодитов – великанистых и крепких – из Америки». А це так шанобливо і високопрофесійно Іванова описує головну зірку американської збірної: «Приходится смотреть на мужеподобную гимнастику в лице Байлз»; «Какая Байлз брусистка? Она коряжка на брусьях». Насправді на брусах того дня Симона Байлз не виступала - через раптові психологічні проблеми.

Хтось наївно міг подумати, що тут вже можна буде дочекатися слів розуміння, співчуття від досвідченої олімпійської чемпіонки. «Ага, ща!» - як кажуть у підворіттях. «Мне все равно, что Байлз сейчас плачет. Значит, так ей и надо!» – продовжує жалити Іванова. Чому, за що «так и надо»? Тільки за те, що вона «великанистая троглодитка» і, що ще гірше - не росіянка?.. Ні людяності, ні спортивної солідарності, ні просто елементарної порядності…

І ось такий непристойно переможний репортаж, ніби виторгований у долі камланням олімпійської чемпіонки-1956 (так і хочеться поставити Івановій контрольне питання – що вона зараз думає про угорське повстання того ж року?), не запроторили кудись подалі (щоб не ганьбитися), а неодноразово прокрутили по російському ТБ. Як найкращий зразок патріотичної журналістики.

І хто після цього «троглодит»?

ПРОФЕСІОНАЛІЗМ У ТІНІ І УРА-ПАТРІОТИЗМ НАВИДНОТІ

Заради об'єктивності треба сказати, що не всі олімпійські російські репортажі є настільки жахливими. Велика їх частина у професійному відношенні вельми якісні. Що, природно, оскільки в "лихі 90-ті" створювалася система комерційного супутникового телебачення НТВ+ Спорт. А з 2015-го - централізована система телеканалів «Матч ТВ» (за незліченний газпромівський кошт, тому це ще й зручна годівниця для потрібних людей). Тому виросло кілька поколінь спортивних коментаторів, які мають велику постійну практику, досвід.

Але хто знає про ці десятки пристойних неголосних коментаторів. На виду - крикливий Губернієв (лауреат премій ТЕФІ 2007, 2015, 2019 років) і телешаманка Іванова.

Та й загалом суспільно нездорова атмосфера, що існує в Росії, не може не позначатися на репортажах. Коментатори у матчах за участю росіянок: «В конце концов, смилостивилась славянская арбитр…». «Судя по тому, что судья из Китая…». Це ще один приклад дрімучості - регулярно виводити рішення суддів з їхнього походження.

Ну і, звичайно ж, як і за радянських часів, найчастіше у поразках "своих" винні судді. Ось заголовки з четвергового та п'ятничного номерів «Спорт-Экспресса»: «Женщин подвели судьи, мужчин – рваная кроссовка»; «”Это безобразие, ужас, произвол”. Российскую дзюдоистку жестко засудили на Олимпиаде»; «Призер личного турнира в многоборье – об олимпийской бронзе, спорном судействе и проблемах Симоны Байлз»; «Мельникову придержали судьи».

Три таких різних види спорту (баскетбол, дзюдо, гімнастика), але судді для росіян скрізь однаково погані. При цьому сам факт виступу на Олімпіаді без гімну і прапора в Росії сприймається як найбільша несправедливість, а не заслужене покарання (спочатку за систему держдопінгу, а потім – втручання в комп'ютерну базу даних РУСАДА). Причому так думають не лише імперці, ура-патріоти, а абсолютна більшість росіян. Гарний приклад цього - противник російської агресії в Україні Дмітрій Биков: «Мне эта мера (заборона на повноцінну участь в Олімпіаді збірної РФ з прапором і гімном – ред.) представляется дискриминационной, как и всякому патриоту».

Ось чилійський журналіст запитує у тенісиста Данііла Медведєва, як він сприймає те, що російські атлети на цих іграх змушені нести «клеймо ошуканців» (як на мене – цілком коректне визначення для країни, яку викрили у держдопінгу). Тенісист у відповідь закочує істерику і звертається до офіційних співробітників турніру: «Я больше не хочу видеть этого человека в микст-зоне, никогда в моей жизни. Я не хочу отвечать на его вопросы. Наверное, вам стоит озаботиться, чтобы его не было на Олимпиаде». І що ви думаєте, Олімпійський комітет Росії справді оперативно звернувся до МОК з цього приводу.

Олімпійська чемпіонка-1976 і відома спортивна журналістка Олена Войцеховська (до речі, уродженка Львова і вихованка української спортивної школи) рішуче встала на захист Медведєва: «Готовность к олимпийским играм – это и готовность к провокациям. Как ещё можно обратить на себя внимание, если ты убог и никчёмен? Так что, Даня Медведев, держись! Провоцируют – значит, боятся!» (Чилійська «никчёмность» після американського «троглодитства» – це вже майже комплімент).

Ще більш яскравий коментар дала відома російська плавчиня Юлія Єфімова: «Даниил хорошо ответил, меня не спрашивали про это. Хотя одна (журналістка, – ред.) пыталась заставить сказать запретное слово, но я его не сказала». Очаровашка, просто Хлопчиш-Кибальчиш у спідниці, точніше - у плавальному трико. Буржуїнки витискали з неї заборонене слово, але вона його «так и не сказала». (Цікаво, до речі, що це за слово – «допинг», «Навальный», «демократия»?).

КОЛУПАННЯ В РАНКАХ І СИНДРОМ ОБЛОЖЕНОЇ ФОРТЕЦІ

Напередодні цих ігор стало відомо, що роспроп розіслав російським спортсменам брошурки, в яких пояснювалося, як потрібно відповідати на «провокационные вопросы». Тоді це здавалося анекдотичним і образливим для самих спортсменів. Тепер же ми бачимо, що ситуація є прямо протилежною. Російські спортсмени і журналісти перед обличчям решти світу провокаторів і русофобів згуртувалися і як ніколи готові давати дружну відсіч.

Вони живуть у парадигмі обложеної фортеці, у розумінні, що «русских все не любят». Вони не відчувають відповідальності за поведінку своєї держави, її влади (і не тільки на спортивній ниві). Благодіяння МОК, який придумав, як допустити до ігор атлетів держави, що проштрафилася, в Росії масово сприймається як незаслужена образа і дискримінаційний захід.

Це такий самий стереотип поведінки, що у російської парламентської делегації після того, як їй милостиво дозволили повернутися до ПАРЄ. Вони нічого не зрозуміли, ніяких уроків не винесли. І у такому стані продовжують бадьоро йти, зображуючи (і внутрішньо відчуваючи) себе героями, які протистоять силам зла…

Але що ще показово: минулі як поразки, так і перемоги – російську спортивну громадськість також не відпускають. Це такі ранки, рубці, в яких солодко колупатися багато днів по тому. Чоловіча та жіноча команди ОКР ROC програли фінали "вуличного" баскетболу. І авторитетний телекоментатор Владімір Гомельський заявляє: «От баскетбола 3х3 получают удовольствие только сами играющие». Цікаво, а сказав би він те саме, якби росіяни виграли? Сумніваюсь.

Інший заголовок, зі свіжих, показує, що чотириразова олімпійська чемпіонка (а за російською версією «коряжка») Симона Байлз росіян теж який вже день не відпускає: «Ангелина Мельникова: “Без Байлз интереснее”. 21-летняя россиянка – о трудовой бронзе в личном многоборье».

Чорт забирай, добре сформульовано. Та хто б сперечався! Якби й інші найсильніші атлети світу знялися з турніру, збірній ОКР/ROC і її кращим коментаторам було б найцікавіше.

Олег Кудрін, Рига