Космос, який раніше здавався нам далеким і загадковим, сьогодні вимірюється цілком конкретними речами: доступністю зв’язку за допомогою Starlink, обмеженнями роботи терміналів у русі, послугами Starshield та супутниковими даними для попередження про російські атаки. Від супутників залежать наші щоденні справи, зв’язок, навігація, а в умовах війни – і безпека. Водночас на орбітах накопичується сміття, космічні апарати стають об’єктами військових погроз, а державам дедалі складніше домовлятися про спільні правила. Україна ж, попри руйнування та відплив науковців, набуває унікального досвіду застосування космічних технологій для оборони й відновлення.

Як нашій державі захиститися від ризику вимкнення супутникового зв’язку, чим космічне сміття загрожує життю на Землі, чому знищення супутника небезпечне для самого нападника та що потрібно для розвитку української науки? Про це Укрінформ поговорив з кандидаткою юридичних наук у галузі космічного права, постдокторанткою кафедри космічних досліджень (Chaire Espace) Вищої нормальної школи (École normale supérieure, ENS–PSL) у Парижі Анною Гуровою. Науковиця представила на Міжнародному астронавтичному конгресі в Туреччині, який відбувся на початку цього місяця, власну гру «Від сміття до дипломатії», що моделює космічні загрози та пошук спільних рішень.

ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ПАРТНЕРІВ СТАЄ ЗАПОРУКОЮ ТЕХНОЛОГІЧНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ УКРАЇНИ

- Анно, почнімо з найбільш актуального наразі – про обмеження роботи Starlink. Чи можливо юридично убезпечитися від повторення такого сценарію чи продумати інший запасний механізм?

- Оскільки виникло багато спекуляцій на цю тему, передусім хочу дещо прояснити. Компанія, що оперує Starlink, підпадає під юрисдикцію США. Тобто вона повинна виконувати правові акти, які органи державного управління США видають щодо неї в законний спосіб та в межах своїх повноважень. Тому навіть якщо високопосадовці різних держав зазначають, що таке рішення може ухвалити одноосібно очільник компанії, на мою думку, ця теза не є юридично коректною.

Із цього випливає відповідь на другу частину вашого запитання. Його ставлять і в столицях багатьох держав, які довго покладалися на стабільну співпрацю зі США, а тепер розробляють політику у сфері так званого технологічного суверенітету.

Найкращим юридичним захистом може бути укладання конкретних міждержавних угод із чіткими взаємними зобов’язаннями. Причому наголошую: ідеться про множинність таких угод з різними державами. За теперішніх складних геополітичних умов диверсифікація партнерів стає запорукою технологічного суверенітету, коли немає власних космічних спроможностей. Простіше кажучи, нам потрібно співпрацювати не лише зі США, а й з різними європейськими державами, Японією, Канадою та іншими країнами.

Наприклад, я знаходила інформацію про те, що дві третини розвідувальної інформації з космосу надходять в Україну з Франції за допомогою супутника CSO-3 (Composante Spatiale Optique), який є частиною військового сузір’я. Також раніше читала, що ще у вересні минулого року було підписано угоду між українською компанією «Нова Енергія України» та французькою Prométhée про створення консорціуму для запуску сузір’я малих супутників із суверенним доступом України до даних космічного спостереження. Проте більше інформації про це я не знайшла.

- Ви згадали про міждержавні угоди як механізм захисту. Наскільки вони можуть убезпечити Україну від припинення передавання супутникових розвідданих, якщо політична позиція партнерів зміниться?

- Предметом таких угод є чутливе питання національної безпеки. Тому незалежно від того, чи укладена угода безпосередньо з урядом, чи з приватним суб’єктом, який перебуває під юрисдикцією конкретної держави, політична воля має значний вплив. Це залежить від обставин, у яких опиниться держава, що передає інформацію.

Тому найкращим захистом є диверсифікація партнерств і конкретні угоди, які визначають чіткий порядок обміну даними та наслідки відмови від нього. Лише рамкових домовленостей про співпрацю недостатньо. Ще одна гарантія – наш внесок у спільну архітектуру європейської безпеки: важливо не тільки отримувати інформацію від партнерів, а й ділитися власною.

Наразі на міжнародних форумах випадок з обмеженням роботи Starlink розглядають як приклад технологічної залежності України. І тут уже не важливо, від кого саме. Бо Україні, як і у випадку з дронами та ракетами, життєво необхідно мати свої «очі в космосі».

ІДЕЯ МОЄЇ ГРИ ПРО КОСМОС – МОЖЛИВІСТЬ ВІДЧУТИ РЕАЛЬНІ РИЗИКИ Й НАВЧИТИСЯ ДОМОВЛЯТИСЯ

- Нещодавно на Міжнародному астронавтичному конгресі в Туреччині ви представили гру «Від сміття до дипломатії». Про що ця гра?

- У 2017 році я захистила дисертацію про космічне сміття й уже тоді зрозуміла, що це – «серце» космічного регулювання: з ним пов’язані кібербезпека, надання дозволів, ліцензування. Але мені хотілося зробити модель гри не просто технічною, а саме про людей: як вони домовляються, як розуміють правила. Я також магістр психології, і для мене право – це якраз про поведінку людей.

У грі чотири команди представляють різні регіони й керують супутниками. Команда кидає кубик, переміщається і стикається з небезпекою або потрапляє в ситуацію, на яку потрібно реагувати. Наприклад, закінчилося паливо. Його треба купити, а гроші можна заробити, продаючи супутникові дані іншій команді. І тут починаються переговори: яку ціну запропонувати, якими аргументами переконати купити саме в них. У грі чітко закладено: є причина, є наслідок, – і потрібно думати, як виходити із ситуації разом.

- Які космічні загрози доводиться долати гравцям?

- Наприклад, протисупутникові тести. Росія у листопаді 2021 року збила свій супутник, унаслідок чого утворилася хмара космічного сміття. Це також політичний акт – показати, що вони це можуть. Такі ситуації є у грі. Одна з найнеприємніших карт – радіаційний витік у супутнику. Тоді доведеться відшкодовувати збитки, завдані іншим супутникам, ремонтувати власний, а також дбати про безпеку регіону, де він перебуває. Усе це потребує значних коштів і передбачає серйозні зобов’язання. Але якщо ви заздалегідь подбали про страховий захист, відповідна картка може повністю змінити ситуацію.

Є навіть вплив сонячного вітру: супутник може просто перестати працювати. Є й картка знищення супутника, на якому перебувають люди. Це вже зовсім інший ризик, коли йдеться про людське здоров’я і життя. Моя ідея – у простій, доступній формі передати проблеми, які вже є в космосі. Людина витягує картку і вирішує, як реагувати.

- Маєте фідбек від гравців?

- За дев’ять чи десять тестувань щоразу знаходилося щось таке, що навіть я сама не розуміла, що так можна. Я тестувала гру зі спеціалістами Європейського космічного агентства, і вони казали: «Ой, а я навіть не думав про таке». Тут важливо не тільки здобути знання, а й відчути все на собі, у безпечному середовищі. Щоб потім людина повернулася на робоче місце конструювати супутник чи працювати з документами, але приблизно уявляла ті непрямі ризики, які можуть виникнути в космосі.

ЧЕРЕЗ КОСМІЧНЕ СМІТТЯ МИ ОДНОГО ДНЯ МОЖЕМО ВТРАТИТИ НА ЗЕМЛІ ТЕХНОЛОГІЇ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЄМО ЩОДНЯ

- Чим космічне сміття може загрожувати людині на Землі?

- Ви зранку дивитеся прогноз погоди? А коли загубитеся, вмикаєте Google Maps? Усе це через космічне сміття може просто перестати працювати. Я вже з покоління, яке паперові карти, у принципі, не розуміє. А покоління після мене – то узагалі.

Є ефект Кесслера: сміття стає так багато, що виникає ефект доміно. Уже не треба нічого нового запускати: зіткнення самі породжуватимуть нові уламки й руйнування. Якщо бачили фільм «Гравітація», там показано, наскільки небезпечними можуть бути космічні уламки. Якщо сміття ставатиме дедалі більше, ми ризикуємо втратити можливість безпечно користуватися навколоземними орбітами. Можемо втратити супутники й технології, до яких звикли. Отак це стосується кожної людини. Коли я починала писати дисертацію у 2014 році, мене вже про це запитували. Відтоді стає тільки гірше.

- То як не перетворити орбіту на смітник? Якісь правила вже діють?

- Є принципи щодо мінімізації космічного сміття ООН, розроблені в межах Комітету з використання космічного простору з мирною метою. Вони дають загальні орієнтири для національних законодавств щодо проєктування супутників, щоб ті залишали якомога менше космічного сміття. Однак уламки з’являються не тільки внаслідок зіткнень – супутник може й сам вибухнути.

Є керівні принципи ООН довгострокової сталості космічної діяльності. Європейське космічне агентство також має свої норми. Наприклад, раніше після завершення роботи супутник міг ще 25 років кружляти на орбіті. Тепер ці строки скорочують до п’яти років, а за високого ризику – навіть до одного. Регулювання стає жорсткішим. Але цього не достатньо. Це як із кліматичними змінами: правила є, а проблема залишається і часто не розв’язується відповідно до встановлених правил.

- То як можна прибрати супутник, що не працює? Чому з цим виникають суперечки?

- Це залежить від орбіти. Якщо вона дуже низька, десь 300 кілометрів, достатньо вимкнути двигуни, і супутник поступово зійде з орбіти й згорить в атмосфері. Вище потрібні додаткова енергія й кошти, щоб наблизити супутник до атмосфери. Якщо енергії вже немає, треба відправляти інший супутник, щоб його витягнув.

Така собі супутникова СТО, супутникові тягачі. Це вже не просто проєкт: компанії запускали й тестували ці технології. Але ще не в промисловому масштабі. У Японії та Франції законодавство вже передбачає сервіси на орбітах. І тут парадокс: щоб прибирати, треба знову запускати супутники.

Є й політичний аспект. Ще під час переговорів щодо Кодексу поведінки в космосі Росія заперечувала проти правового врегулювання цієї діяльності, аргументуючи так: інший супутник підлітає, хапає об’єкт – це військова діяльність, агресія. Тому потрібно чітко домовитися й отримати письмову згоду країни-власника супутника. Інакше навіть прибирання можна вважати агресією.

ЗНИЩЕННЯ СУПУТНИКА В КОСМОСІ ЗАГРОЖУЄ Й ТИМ, ХТО ЙОГО ЗНИЩУЄ

- Ви згадали про дії Росії в космосі. У Москві заявляли, що західні комерційні супутники, які допомагають Україні, є «законними цілями» для ударів у відповідь. На Заході союзники вказують на те, що РФ може загрожувати супутникам Starlink на орбіті, зрештою, уже були випадки переслідування комерційних апаратів. Чи є якесь регулювання проти таких дій?

- У гуманітарному праві діє принцип пропорційності. Навіть якщо вони назвуть супутник законною ціллю, його знищення може завдати непропорційної шкоди іншим країнам. Треба враховувати й технічний складник: уламки загрожуватимуть іншим супутникам, а їхні власники можуть дати економічну, політичну чи іншу відповідь.

Моя особиста наукова позиція: навмисне знищення супутника для утворення космічного сміття можна розглядати як застосування зброї масового знищення. На мою думку, це підпадає під заборону Договору про космос 1967 року, бо може знищити багато супутників навколо. Можливо, коли його писали, мали на увазі інше, але я бачу це так. І російські супутники теж там є. Їм доведеться більше ухилятися, витрачати кошти. Росіяни можуть робити жахливі речі, але тут є і правові, і політичні, й економічні наслідки для них самих.

Тепер набагато простіше супутник зламати дистанційно, перевести в інший бік або зробити так, щоб він передавав не ті дані. Про кібератаки сьогодні говорять дуже багато. А в російських погрозах є бажання вразити. Це як нам тисячу разів розповідали, що вони будуть ядерну кнопку вмикати.

- Тоді як домогтися виконання правил і рекомендацій у космосі, якщо Росія ігнорує міжнародні рішення на Землі?

- Це багатошарове питання. Міжнародний суд ООН уже ухвалював рішення, яких Росія не дотримується. У міжнародному праві є концепт суверенітету держави. Тобто вона сама має брати на себе зобов’язання, а не хтось інший це робить за неї, і примусити її виконувати зобов’язання дуже складно. Космічне право – це не тільки Договір 1967 року. Є п’ять договорів, до яких країни приєднувалися по-різному. Наприклад, до Договору про Місяць приєдналося дуже мало держав. Є й резолюції Генеральної Асамблеї ООН, вони рекомендаційні. Тепер усе більше йде до м’якого права, тобто рекомендацій. Країна на національному рівні визначає, до чого готова. І тоді, звісно, виникає питання: як же ми будемо взаємодіяти?

Тут дуже важлива політична воля. Є, можна сказати, джентльменські угоди, як-от домовленості щодо «Артеміди». Країни задекларували, що поділяють певні цінності. Якщо ти з ними й тобі економічно цікаво, мусиш дотримуватися домовленостей. Інакше втрачаєш гроші, політичний авторитет.

Другий інструмент – технічні стандарти. Щоб твої супутники купували, щоб ти міг отримати кошти, маєш їм відповідати. Інакше їх у тебе ніхто не купить. Так, на практиці інструментів впливу і тим паче примусу – визначена кількість.

- Чи вплинула війна на позиції Росії в космічній галузі?

- Російська космічна програма дуже багато втратила з нападом на Україну. Але певне коло держав, зокрема космічних, усе одно їх підтримує, що б вони не казали або не робили.

КОСМОС – СПІЛЬНИЙ, І МИ ВСІ ПОВ’ЯЗАНІ

- Яким буде місце космосу в нашому житті через 50 років?

- Космос буде невіддільний від цифрового світу. Уже тепер космічні сервіси використовують штучний інтелект, а супутник, як уже було зауважено, можна не знищувати фізично, а просто зламати. Це навіть на замітку нашим науковцям: кіберпитання і космічні дуже пов’язані.

На конгресі в Туреччині SpaceX представила свої плани зі створення дата-центрів у космосі, говорили про мільйон супутників. Але я спілкувалася зі спеціалістами з космічного сміття: поки що технології його видалення недостатньо розвинені для такої величезної флотилії. Запуски й видалення мають розвиватися разом.

- Чи доведеться для цього переписати міжнародні правила?

- Один із керівників програм Європейського космічного агентства на конгресі в Туреччині сказав, що Договір про космос застарів і його треба переписати. Правда, треба. Але політичної волі поки що немає. На міжнародних конференціях навіть кажуть: «Ні-ні, я не пропоную ухвалити нову конвенцію, ви ж не подумайте». Ніби запропонувати нову конвенцію – це якась дурниця.

Думаю, рано чи пізно спільні норми все одно з’являться. Необов’язково новий договір, це можуть бути технічні стандарти, які охоплюватимуть більшість космічних країн. Інакше кожен регулює окремо, а космос – спільний, і ми всі пов’язані. Супутники просто летять по орбіті. Чия вона? Загальна.

- А як домовлятися країнам, які політично протистоять одна одній?

- Для координації потрібно спілкуватися. Навіть зі штучним інтелектом виникатиме питання: хто має ухилитися? Політичні суперечності цьому заважають, але, думаю, країни все одно прийдуть до механізму координації. Це моя персональна думка.

Був випадок: одна країна, уже й не згадаю яка, телефонувала юристові секретаріату COPUOS: «Ми не можемо ухилитися від потенційного зіткнення. Зв’яжіться, бо в нас немає прямого контакту». Уявляєте: супутник уже на орбіті, прямого зв’язку між сторонами немає, вони телефонують в ООН. А він летить вісім кілометрів на секунду. Тому потрібен механізм, який допоможе контактувати в кризових ситуаціях і домовлятися, навіть якщо країни не є партнерами.

УКРАЇНА МАЄ УНІКАЛЬНИЙ ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ КОСМІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

- Попри руйнування й відплив науковців, Україна продовжує демонструвати розробки в космічній галузі. Які наші перспективи?

- Війна знищує матеріальну базу, люди виїжджають. Але водночас ми маємо унікальний досвід застосування космічних технологій: у військовій сфері, для евакуацій, управління в кризових ситуаціях, відновлення сільськогосподарських угідь.

На міжнародних форумах Україну часто згадують як приклад того, наскільки цінними є супутникові дані. Думаю, це наш ресурс – показувати, як ми їх застосовуємо. Це експертиза, яку можемо навіть продавати, залучаючи в Україну кошти.

Інтерес є. Навіть зі мною зв’язувалися компанії з Іспанії, хоча я науковець, далека від бізнесу. Казали: «Ми хочемо попрацювати, але не знаємо як. Як сконтактуватися з державними структурами, як надати ці дані?». Тобто бажання співпрацювати є, треба допомагати налагоджувати ці зв’язки.

- Як супутникові дані можуть допомогти Україні отримати відшкодування за завдані збитки?

- Їх уже використовують для розмінування, оцінювання впливу на навколишнє середовище, підготовки позовів до міжнародних судів. Це відбувається навіть під час війни.

Можна не вірити в ці суди, але я як юристка розумію: якщо є документ, акт, він може допомогти навіть через кілька років. Щоб отримати відшкодування, треба спочатку довести шкоду. А для цього потрібні дані, оцінки, докази.

Та сама Каховська ГЕС – супутникові дані допомагали зіставляти інформацію, перевіряти заяви. Це ще й боротьба з дезінформацією. Відшкодування буде довгим процесом, але потрібно мати підставу, на яку можна спиратися.

- Що потрібно, щоб українські науковці поверталися?

- Я, мабуть, скажу дуже просту й непопулярну річ: їм треба платити нормальну зарплату. Можна говорити, що це не на часі, але коли людина не може оплатити орендоване житло…

У нас багато щирих ентузіастів, які хочуть допомагати Україні й створюють додану вартість. Я не кажу про захмарні зарплати, але їх має вистачати на життя. Це база піраміди Маслоу.

Людина може з болем у серці жити за кордоном і допомагати Україні, я таких багато знаю. Але їй треба прогодувати себе й сім’ю. Я не хочу цього замовчувати.

- А що варто зберегти в українській науковій школі й що змінити?

- У нас усе ще є комплекс меншовартості, хоч інженерна школа дуже потужна. Якби база була погана, то наші інженери не змогли б працювати й адаптуватися за кордоном. До цієї бази треба додавати сучасні технології, інновації, доступ до того, що відбувається у світі. Але із зарплатою 100 євро на місяць нікуди не поїдеш.

Моя перевага за кордоном – можливість відвідувати міжнародні конференції, обмінюватися досвідом. Це підтримують і фінансово, і просто кажуть: їдь, тому що це важливо.

Ще мені подобається міждисциплінарний підхід. У Франції – говорю про цю школу, бо її знаю, – біологи, фізики, юристи працюють над проблемою разом. Ми ж часто ділимо проблему за галузями, і це суттєве обмеження. Юристи працюють окремо, інженери – окремо. Потім інженери створюють щось, чого не можуть реалізувати через міжнародні норми, або втрачають гроші через договір, якого не читали. Не всі, звісно, але таке трапляється. Тому для мене дуже важливі міждисциплінарність і відкритість діалогу.

Ольга Будник, Анкара

Фото: Ольга Будник