Україна накопичує унікальний досвід збереження психічного здоров’я суспільства в умовах повномасштабної війни. Як його досліджувати, використовувати для допомоги постраждалим і передавати міжнародним партнерам? Про це Укрінформ поговорив із генерал-майором у запасі Владиславом Клочковим під час міжнародної конференції з ментального здоров’я у Празі.

Клочков 35 років служив у ЗСУ, а в 2021–2024 роках очолював Головне управління морально-психологічного забезпечення війська. Після звільнення продовжив наукову й викладацьку діяльність, зокрема викладає військову психологію в American University Kyiv. У розмові йшлося про психологічні наслідки війни для українців, реабілітацію ветеранів, нові підходи до лікування психічних розладів і те, чому країнам НАТО варто враховувати психологічну стійкість у власному оборонному плануванні.

У ФОКУСІ НЕ ЛИШЕ ВІЙСЬКОВІ ВЕТЕРАНИ, А Й УСЕ СУСПІЛЬСТВО

- Ви очолювали Головне управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ в перші роки повномасштабної війни. Коли було створено цю структуру?

- Система, яка сьогодні має назву «психологічна підтримка персоналу», розгорталася якраз перед повномасштабним вторгненням. Я був її архітектором та очолював ГУ МПЗ ЗСУ з жовтня 2021 року по серпень 2024 року. Нами було створено вертикально інтегровану систему, що налічувала близько 15 тисяч фахівців психологічного профілю, які працюють у військових частинах і підрозділах ЗСУ, а також у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, навчальних центрах і вищих військових навчальних закладах. Сучасна система психологічної підтримки персоналу дозволила військовослужбовцям витримувати критичні навантаження.

Надалі вона була інтегрована в чинну систему психологічної підтримки персоналу та соціального супроводу.

Зараз, уже в ролі науковця, я тісно співпрацюю з Американською асоціацією психології. Разом ми підготували багато публікацій. Практично намагаємося щодня й щомісяця публікувати статті з цієї проблематики, адже психічне здоров’я – питання нагальне, актуальне.

- У Празі ви взяли участь у міжнародній конференції SCALE, присвяченій сучасним методам лікування психічних розладів...

- Так. Я поінформував колег про ті виклики, які на нас чекають. Насамперед це те, що ми сьогодні в Україні розглядаємо такий феномен, як соціальна травма. Фокус не тільки на ветеранах і на лінії бойового зіткнення, а й на всьому населенні, яке потерпає від російських ударів на всій території країни: це діти, літні люди, жінки, чоловіки.

За оцінкою ВООЗ, близько 9,6 мільйона людей в Україні живуть із психічним розладом або перебувають у зоні ризику. З них близько 3,9 мільйона – мають розлади середнього та тяжкого ступеня.

І нас очікує дійсно великий виклик – це 7 мільйонів ветеранів, у тому числі тих, хто після закінчення бойових дій повертатиметься та інтегруватиметься в суспільство. Отже, на мою думку, сьогодні питання ментального здоров’я є надзвичайно важливим і актуальним.

У Празі європейська спільнота і представники Сполучених Штатів обмінювалися досвідом застосування психоделіків як підтримувальної терапії на законодавчому рівні та в медичній сфері – як супроводу терапевтичних заходів у роботі саме з посттравматичним стресовим розладом. І я вважаю, що цей досвід нам необхідний. Треба вивчати ці процеси, готувати своїх спеціалістів, спиратися на досвід, який здобули США, з огляду на військові кампанії у В’єтнамі, Іраку та Афганістані. Тому що вони розуміють, про що говорять.

Але також треба спиратися на обґрунтовану доказову базу застосування психоделіків і в Чеській Республіці, адже Чехія сьогодні якраз є флагманом у цій сфері. Ми слухали виступ колишнього мера Праги, який ініціював законне закріплення цього процесу в країні.

Тож зараз ми ділимося досвідом, насамперед щодо того, як легалізувати цей процес і напрямок.

Друге – як спиратися на обґрунтовані дані, результати досліджень і оцінки ефективності застосування психоделіків у лікуванні психічної травми, інтегрувати наші протоколи, стандарти і підходи до лікування та застосування з європейськими й американськими.

У Празі ми відвідали Національний інститут психічного здоров’я Чехії.

- Ви згадали про 7 мільйонів ветеранів в Україні. Хотіла б одразу уточнити цю цифру, адже йдеться про величезну кількість людей.

- Близько 7 мільйонів – це загальний державний облік тих, хто має статус ветерана. Ми маємо зважати не лише на учасників російсько-української війни, але й на тих, хто брав участь у бойових діях і був поранений в Афганістані, наприклад.

УКРАЇНА ПОВИННА БУТИ ФЛАГМАНОМ ДОСЛІДЖЕНЬ

- Повернімося до психоделіків. Правильно я розумію, що в цьому контексті йдеться про підтримувальну терапію?

- Їх треба розглядати як засоби, які допомагають лікувати людей, що зазнали травми. Це не пігулки, які можуть зняти спазм і прибрати біль. Це хімічні засоби, які дають можливість завдяки своїм хімічним властивостям змінювати певні процеси і сприяти психологічному відновленню.

У нас в Україні з 2017 року дозволений для лікування психічних розладів кетамін.

До речі, Чехія з 1 січня 2026 року першою в ЄС дозволила терапію псилоцибіном. Поки що при резистентній депресії та в паліативній допомозі. Інститут у Празі належить до лідерів європейських досліджень у цій галузі.

- Наскільки в Україні зараз розвинена сфера психологічної допомоги? Багато фахівців працюють у цьому напрямі?

- Звісно, у нас уже сформувалася ціла наукова спільнота, яка переймається цим. Але якщо ми розглядаємо проблему системно, то це повинно бути реалізовано на рівні держави. Якщо в нас є така кількість людей, які постраждали, ми повинні проводити дослідження в Україні.

Якщо Чехія, яка не брала участі в жодній війні після Другої світової війни, з населенням близько 11 млн людей, має такий інститут, то, напевно, і нам слід створити подібний. Тому що ми сьогодні є полем дослідження.

- Весь потенційний дослідницький ресурс – на нашій території...

- Саме так. І ми повинні бути флагманами досліджень і наукових процесів. Повинні досліджувати і ділитися досвідом з міжнародною спільнотою. Україна – унікальне джерело знань. Це найбільший у Європі з 1945 року досвід підтримки психічного здоров’я цілої нації під час високоінтенсивної війни. Цих даних немає в жодному підручнику. А у нас вони є.

ПСИХОЛОГІЧНА СТІЙКІСТЬ МАЄ БУТИ ВНЕСЕНА В ОБОРОННЕ ПЛАНУВАННЯ НАТО

- Які уроки з українського досвіду могли б перейняти наші партнери, зокрема країни НАТО?

- По-перше, включити психологічну стійкість в оборонне планування. Не як додаток до охорони здоров’я, а як елемент оборони.

По-друге, вимірювати стійкість та регулярно моніторити рівень стресу, довіри до інституцій, надії та готовності до оборони тощо.

По-третє, зробити першу психологічну допомогу масовою навичкою та інтегрувати психічне здоров’я в первинну медицину за моделлю mhGAP – до кризи, а не під час неї.

По-четверте, готувати армії до впливу війни високої інтенсивності на психіку.

Ну і по-п’яте, інвестувати в Україну як у партнера-експерта. І залишатися передбачуваними, бо кожен сигнал вагань партнерів відбивається в опитуваннях українців, а наратив «Захід втомиться» – б’є по надії. Надійність союзників – частина нашої стійкості.

- У 2022 році світ недооцінив Україну…

- Бо не вмів вимірювати волю. Раджу партнерам не повторити цієї помилки щодо власних суспільств. Адже психологічна стійкість суспільства – такий самий актив оборони, як протиповітряна оборона чи боєприпаси. Її можна вимірювати. У неї можна інвестувати. Але можна й виснажити. Росія це чудово розуміє, намагаючись ударами по енергосистемі напередодні зими, постійними атаками дронів на житлові квартали та інформаційними операціями підірвати нашу волю.

ЯКЩО ВЧАСНО НЕ ПІДЕШ ДО ПСИХОЛОГА, ТЕБЕ ПОВЕЗУТЬ ДО ПСИХІАТРА

- Як відрізняється вплив війни на психічне здоров’я військових, які перебувають на передовій, і цивільних, які живуть під постійною загрозою обстрілів?

- Відмінностей уже немає. Є високий рівень ризику – це на лінії зіткнення. Але, враховуючи останні атаки по Києву, по інших містах, вони теж потрапляють у таку зону ризику.

У мене над будинком пролягає маршрут руху ворожих ракет, і трапляються випадки їх збиття. Мої діти теж потребують психологічного відновлення. Тож уся Україна сьогодні – поле битви.

- Ми звикли звертатися до лікаря, коли маємо проблеми з фізичним здоров’ям, але психологічна допомога досі викликає упередження. Як донести людям, що піклування про психіку потребує такої самої уваги?

- Я постійно про це кажу. Треба розуміти: якщо ти вчасно не підеш до психолога, тебе повезуть до психіатра. І якщо кожна людина має дантиста або, наприклад, жінка має свого гінеколога, то сьогодні постає питання, щоб кожна людина мала свого психолога. Тому що ментальне здоров’я формує життєвий цикл. Психічне здоров’я дає можливість розвиватися, жити, насолоджуватися життям.

А якщо до цього питання ставитися не так, як треба, то починається психосоматика, яка трансформується в наслідки, що супроводжуються проблемами зі здоров’ям.

Сьогодні Україна якраз формує культуру ставлення до психології. Перший крок – політичне рішення вважати психічне здоров’я питанням держави. У 2022 році за ініціативи Олени Зеленської та за підтримки ВООЗ стартувала Всеукраїнська програма ментального здоров’я «Ти як?». Результат уже є: частка людей, які категорично не збиралися звертатися до психолога, скоротилася з 46% у 2022 році до 22% у 2025-му. Частка тих, хто звертається до психологів або психотерапевтів, зросла з 7% до 17%. Обізнаність про послуги у громадах зросла у 2,5 раза порівняно з 2023 роком.

Другий крок – допомога там, де людина вже перебуває. Україна не стала чекати, доки підготує тисячі психіатрів, а пішла шляхом залучення сімейних лікарів за програмою ВООЗ mhGAP. Навчання вже пройшли десятки тисяч медиків первинної ланки.

Третій крок – у січні 2025 року Верховна Рада ухвалила закон «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні». Він ґрунтується на рекомендаціях ВООЗ і ЄС та на принципі «психічне здоров’я в усіх політиках».

Четвертий – горизонтальні зв’язки: волонтерські мережі, місцеві ініціативи, пункти незламності під час блекаутів. Там люди, які допомагають іншим, самі краще переносять стрес.

П’ятий – надія як керований ресурс. При цьому сигнали партнерів безпосередньо впливають на психологічний стан суспільства, яке воює.

УКРАЇНА ЗМІНИЛА СВОЇ ПОЗИЦІЇ ЩОДО ПСИХОЛОГІЇ

- Які методи лікування ПТСР можуть бути найбільш ефективними в українських умовах?

- Їх дуже багато. Треба підбирати індивідуально. Наприклад, є EMDR – метод психотерапії. Комусь підходить гіпотерапія. Я, наприклад, займаюся з Golfmotion – відновленням за допомогою гольфу. Днями ми провели у Словенії міжнародний турнір за участю ветеранів з ампутаціями кінцівок. І завдяки цьому вони відновлюються, комунікують, відчувають себе одним цілим зі здоровими людьми. Хтось займається волейболом на колясках. Вони концентруються під час гри, їх супроводжує психолог, і відбувається процес як ментальної, так і фізіологічної реабілітації.

Я особисто в музиці знаходжу заспокоєння. Якщо відчуваю, що мені треба відволіктися, змінити фокус, як то кажуть, з фігури на фон, то сідаю за інструмент, і в мене переключається мозок на позитивні процеси.

- Американський досвід лікування ПТСР часто наводять як приклад для України. Але на конференції прозвучала цифра: за 50 років 150 тисяч ветеранів США наклали на себе руки. Що ці дані говорять про ефективність американської системи допомоги і які висновки з цього має зробити Україна?

- Ми повинні дивитися на цей процес трохи під іншим кутом, відштовхуючись від промови американської колеги, яка якраз і підкреслила, що після війни у В’єтнамі держава не усвідомила можливих наслідків, не розгорнула систему та не вивчила процеси, які сьогодні досліджуються. І як наслідок, вони отримали три категорії: це самогубці, безхатьки й ті, хто потрапив у світ криміналу та опинився за ґратами. І якраз це є тим чинником, який має підштовхувати нас до певних дій.

Україна дуже змінила свої позиції щодо психології – як у ЗСУ та інших складових сил оборони, так і в тих процесах, які ініційовані Першою леді.

До речі, у 2025 році Україна й Чехія підписали меморандум, який поєднав нашу національну програму «Ти як?» з Національним інститутом психічного здоров’я Чехії. Саме чеська реформа психіатричної допомоги на рівні громад стала моделлю, яку ми сьогодні впроваджуємо в Україні.

Загалом, уже сьогодні необхідно розгортати цю інфраструктуру, готувати спеціалістів, розподіляти нормативне навантаження на кожного, хто буде працювати в цьому напрямку: це і психіатрія, й система охорони ментального здоров’я, і підготовка родин. Тому що перші двері, які відкриваються, – це сім’я. Що таке посттравматичне зростання? Це якраз ці елементи: сім’я, можливо, релігійна спільнота або спортивна, соціальна… Тобто те, де ти продовжуєш інтегруватися в цивільне життя і працювати. І завдяки загальним зусиллям ми можемо отримати високий результат та мінімізувати ризики.

- 10 жовтня відзначали День ментального здоров’я. До цієї дати Укрінформ підготував матеріал про те, що психічне здоров’я українців стало питанням національної безпеки. Чи погоджуєтеся ви з цією тезою?

- На 100%. В армії, щоб ефективно виконати бойове завдання, командир повинен розуміти стан психологічної готовності людей і взагалі морально-психологічний стан підрозділу. От так і на рівні держави: якщо ми матимемо розбалансований стан, то можемо опинитися серед тих категорій, про які говорила американська колега. Якщо буде держава, населена психічно хворими людьми, це вже не буде повноцінна держава, це вже буде держава з проблемами.

Досвід повоєнних суспільств показує: пік психологічних проблем часто настає після війни, коли на поверхню виходять відкладена травма, залежності та насильство в родинах. Україні належить повернути до мирного життя сотні тисяч ветеранів, прийняти назад мільйони біженців і виростити покоління дітей, які зростали під сиренами. Тому психічне здоров’я має стати окремим рядком у планах відновлення, нарівні з питаннями енергетики та інфраструктури.

Ми сьогодні в зоні дуже високого ризику. Тому треба організовуватися, працювати, спілкуватися, заручатися підтримкою міжнародної наукової спільноти, вивчати її досвід і впроваджувати відповідні напрацювання в Україні.

Ольга Танасійчук, Прага

Фото: Ольга Танасійчук