Мої попередні тексти тут були присвячені правовому захисту ветеранів, доступу до правосуддя та рішенням, над якими ми працювали в Міністерстві у справах ветеранів. Тоді я писав передусім як заступник міністра – про напрям, за який відповідав.

За цей час моя професійна роль змінилася. І це хороший привід повернутися до теми, яка виникла в мене ще задовго до роботи в Мінветеранів: що залишається з людиною незалежно від посади, яку вона сьогодні обіймає?

Знання, навички, зроблені помилки, успішні рішення і розуміння того, як певні процеси працюють насправді. Одним словом – досвід. Посади змінюються, а досвід накопичується, і в якийсь момент варто поставити собі питання: чи може він працювати не лише на тебе?

Диплом важливий. Але роботодавцю потрібне вміння працювати

Освіта створює фундамент професії. Але наявність диплома сама по собі не гарантує, що людина відразу вміє виконувати конкретну роботу і робити її якісно.

Можна мати юридичну освіту – і вперше побачити складний міжнародний контракт уже після працевлаштування. Можна вивчати державне управління – але зовсім інша компетентність формується, коли ти сам проходиш міжвідомчі погодження, ведеш переговори, працюєш із парламентом, державними органами чи бізнесом.

Мій власний професійний шлях значною мірою пов'язаний саме з такими практичними напрямами – правом, державним управлінням, GR, міжвідомчою взаємодією та переговорами. І дедалі більше я переконуюся: значна частина того, що сьогодні справді вмію робити, сформувалася не в університетській аудиторії, а в конкретних робочих ситуаціях.

Тому людський капітал – це значно більше, ніж формальна освіта. Це сукупність знань, навичок і практичного досвіду, які дозволяють людині створювати результат.

Ця тема особливо актуальна для України. У схваленій Урядом Стратегії зайнятості населення України до 2030 року прямо йдеться про дефіцит працівників із необхідними навичками: 74% опитаних роботодавців повідомили про нестачу робочої сили, ще 17% відчували її частково. Водночас серед зареєстрованих безробітних 31% мають вищу освіту, але їхня кваліфікація не завжди відповідає потребам ринку.

Тобто питання сьогодні не тільки в тому, скільки людей отримали освіту. Важливо, скільки людей мають компетентності, необхідні для конкретної роботи. І один зі способів швидше їх передавати – навчатися у тих, хто вже пройшов цей шлях на практиці.

Досвід теж може бути освітнім продуктом

Є відома фраза, яку часто приписують Сократу: «Усе, що людина говорить не з власного досвіду, не варте довіри. Навіть якщо вона цитує мене».

Мені близька сама думка, закладена в ній. Є знання, які ми отримуємо з книжок, а є знання, за які людина вже заплатила роками роботи, власними помилками та відповідальністю за прийняті рішення.

Не просто прочитати про переговори, а провести їх. Не лише знати законодавство про закупівлі, а роками працювати із закупівлями. Не просто вивчати управління, а створювати команду і відповідати за її результат.

Якщо такий досвід правильно структурувати і передати іншому, він стає повноцінним освітнім продуктом. Одна людина отримує можливість монетизувати накопичені знання, інша – швидше здобути практичні компетентності.

А чи можна заробляти на власному досвіді?

Для більшості професіоналів відповідь очевидна: можна консультувати, займатися підприємництвом або виконувати додаткову оплачувану роботу.

Але є велика категорія людей, для яких можливості іншої оплачуваної діяльності суттєво обмежені, – державні службовці та інші особи, на яких поширюються відповідні вимоги антикорупційного законодавства.

Стаття 25 Закону України «Про запобігання корупції» встановлює такі обмеження і водночас передбачає окремі винятки. Один із них – викладацька діяльність.

Причому викладати – не означає обов'язково працювати в університеті. Як роз'яснює НАЗК, викладацька діяльність може здійснюватися у формі лекції, семінару, тренінгу, курсу, майстер-класу, вебінару та інших форматів, спрямованих на передачу знань і формування компетентностей.

Отже, людина може працювати на державу і водночас передавати іншим свій професійний досвід через справжній освітній продукт та отримувати за цю роботу винагороду – звичайно, з дотриманням вимог антикорупційного законодавства, правил щодо конфлікту інтересів та інших установлених обмежень.

Мені подобається і прозорість такої моделі: є конкретна викладацька діяльність, договір, офіційна винагорода, сплачені податки, а для суб'єкта декларування – ще й задекларований дохід.

Саме з цієї логіки кілька років тому в мене і виникла ідея створити TheDosvid – освітній проєкт, який допомагав би людям перетворювати накопичений практичний досвід на знання для інших.

Від досвіду – до повноцінного навчального продукту

Ідея TheDosvid достатньо проста: в Україні багато людей, яким справді є чого навчити інших, але далеко не кожен знає, як перетворити десять чи п'ятнадцять років професійного досвіду на якісний освітній продукт.

Експерт може чудово знати свою справу, але не знати, як створити програму, визначити аудиторію, підготувати матеріали, організувати захід, знайти слухачів, оформити відносини та отримати оплату.

Саме тут має з'являтися TheDosvid. Людина приходить зі своїм практичним досвідом, разом визначаємо, яка його частина буде справді цінною для інших, а методолог допомагає перетворити ці знання на зрозумілий освітній продукт – лекцію, тренінг, серію занять або повноцінний курс.

Далі проєкт має допомогти з організацією, просуванням, аудиторією, майданчиком, комунікацією, договорами та прийманням платежів, щоб експерт міг зосередитися передусім на головному – на досвіді, заради якого до нього приходять люди.

Для мене принципово й те, що TheDosvid – це не спосіб назвати консалтинг викладанням. Експерт не виконує роботу замість слухача, а передає знання, власні підходи та практичні інструменти, щоб інша людина могла застосовувати їх самостійно.

Саме тут я бачу зв'язок із розвитком людського капіталу: один сильний практик може за кілька годин передати частину свого багаторічного досвіду десяткам інших людей, які далі застосовуватимуть ці знання у своїй роботі.

У TheDosvid уже є своя історія

Проєкт не виник сьогодні. Ще у серпні 2019 року Міністерство молоді та спорту України та TheDosvid підписали Меморандум про співробітництво.

В офіційному повідомленні на Урядовому порталі тоді TheDosvid описувався як освітній проєкт, що надає можливість фізичним особам, у тому числі державним службовцям, займатися оплачуваною викладацькою діяльністю, а іншим – брати участь у навчальних заходах для підвищення рівня практичних знань, навичок та інших компетентностей.

Тобто базова ідея, яку ми закладали ще тоді, залишається актуальною: поєднати людину, яка має практичний досвід, із людиною, якій цей досвід потрібен.

Зараз я хочу повернутися до активного розвитку TheDosvid і зробити наступний крок – не просто відновити сайт чи наповнити його курсами, а поступово створити навколо проєкту середовище практиків, методологів, освітніх партнерів та людей, яким потрібні прикладні знання.

Кого я запрошую долучитися

На цьому етапі мені цікаві передусім практики, які багато років працюють у своїй сфері й розуміють, що накопичили знання, корисні іншим. Для цього не обов'язково вже мати власний курс чи досвід викладання.

Друга важлива категорія – методологи, які вміють працювати з експертом, виділяти найцінніше з його професійного досвіду і перетворювати це на зрозумілий, практичний та якісний освітній продукт.

Я також відкритий до партнерства з освітніми установами, професійними спільнотами, бізнесом та організаціями, яким цікава модель передачі практичного досвіду, а також із партнерами, які бачать у такій моделі перспективу і готові разом думати над тим, як технологічно та організаційно масштабувати TheDosvid.

Якщо ви хочете стати експертом TheDosvid, долучитися як методолог чи партнер – напишіть мені у Facebook.

Фархад Фархадов, правник, доктор філософії у галузі права

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства