Соборна Україна: ідея, яку не змогли зламати імперії

22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві було проголошено Акт злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Подія, яка на перший погляд тривала лише день, насправді стала кульмінацією українського державотворення. Уперше за кілька століть розділені імперіями українські землі задекларували прагнення бути єдиною державою.

ДЕНЬ, КОЛИ УКРАЇНА ОБРАЛА БУТИ ЄДИНОЮ

Наступного дня Універсал про злуку затвердили делегати законодавчого органу – Трудового конгресу УНР, який зібрався в приміщенні Національної опери в Києві.

«Сьогодні день великого національного свята, свята об’єднаних частин, роз’єднаних нашими ворогами. Дивіться ж, бережіть свою республіку від ворогів. Слава їй!» – відкрив засідання Голова Директорії УНР Володимир Винниченко.

«Тільки тоді ми будемо кричати «Слава!» вільними грудьми, коли зміцнимо нашу владу, коли настане спокій на нашій землі, – говорив Головний отаман військ УНР Симон Петлюра на Софійській площі. – Усі, як один чоловік, станьте плечем до плеча на оборону рідного краю від ворогів наших. Я кажу вам, що зо всіх боків ми оточені ворогами. Не слів, а діла чекає від вас Українська Народна Республіка. Доведіть своєю чесною роботою свою любов до неї. Доведіть, що ви гідні сьогоднішнього свята. Я сам буду кричати з вами «Слава!», коли ні одного ворога не буде на нашій території».

Його слова виявилися пророчими. Ще з грудня 1918 року тривала повзуча агресія Радянської Росії проти УНР. З Донщини насувалися російські білогвардйці. На землі Галичини й Волині зазіхала відроджена Польська держава. Жодна з цих сил не хотіла миритися з існуванням незалежної України із суверенною владою.

АКТ ЗЛУКИ ЯК ТРИВАЛИЙ ІСПИТ НАЦІЇ

Тому об’єднання військових і політичних зусиль обох осередків державності було не тільки символічним актом, а й гострою потребою часу. Обидва краї України взаємно підтримували один одного в боротьбі на два фронти. На початку 1919 року Галицьку армію на польському фронті посилили кваліфіковані воєначальники, військові загони й техніка, що надійшли з УНР. Навесні того ж року територія Західної області УНР (колишньої ЗУНР) виконувала роль тилу для Армії УНР, яка була затиснута червоними на Південній Волині. Після того, як петлюрівці відвоювали в більшовиків ширші терени Поділля, Галицька армія й уряд диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича в липні 1919 року одержали змогу перейти на Велику Україну у зв’язку із сильним натиском Війська польського.

Об’єднання сил обох українських армій дало змогу розпочати в серпні 1919 року контрнаступ – похід на Київ та Одесу. Відкинувши червону армію по всьому фронту на 200–300 кілометрів, об’єднані армії дійшли до Києва, звільнивши майже всю Правобережну Україну. Це був момент найбільшого воєнного тріумфу українського війська. І досягти його вдалося саме спільними зусиллями.

Подальші поразки у війні з білими росіянами, страшні епідемії й політичні чвари призвели до розколу між галицькими та наддніпрянськими політиками, що в кінцевому підсумку завершилося втратою Української державності. Знову наші вороги поділили наші землі між собою, пошрамувавши українське тіло штучними кордонами.

СОБОРНІСТЬ ЯК ДОРОГОВКАЗ

Злука УНР і ЗУНР не вберегла державу від поразки у Визвольній війні 1917–1921 років, однак заклала принцип, який став незворотним: Українська держава відтоді мислиться лише як соборна – від Сяну до Дону, від Сіверщини до Чорного моря. Соборна Україна стала беззаперечним ідеалом для наступних поколінь борців за незалежність. Українська військова організація, Організація українських націоналістів, Українська повстанська армія, українські дисиденти, Народний Рух і ціла низка інших організацій – усі домагалися незалежної держави, яка б об’єднувала всі українські землі.

Акт злуки 22 січня 1919 року засвідчив незламну волю українців жити в єдиній державі. І сталося це за два десятиліття до приєднання Західної України до Української рср. Так що це не йосиф сталін уперше об’єднав Україну, як полюбляють розповідати російські пропагандисти. Бо радянський вождь переймався передусім територіальною експансією цілого срср й аж ніяк не благом української нації (так само тоді ж москва анексувала балтійські країни й пішла війною на Фінляндію зовсім не з гуманістичних міркувань).

СОБОРНІСТЬ, ЗА ЯКУ ВОЮЮТЬ

Сьогодні День Соборності України – аж ніяк не церемоніальне свято. Адже саме за соборність воюють Сили оборони України з 2014 року, коли росія загарбала наш Крим і окремі райони Донеччини та Луганщини. Сталінський спадкоємець путін робив ставку саме на регіональний розкол, протиставлення Сходу і Заходу, мови, історії, ідентичностей. Він вірив в облуду, що існує кілька Україн – одна «хороша», проросійська на південному сході, та інша «неправильна», «націоналістична» – на Правобережжі та заході. Тому-то він був переконаний, що йому вдасться легко відкусити «проросійські» регіони – Донеччину, Луганщину, Харківщину, Херсонщину так, як це вдалося з Кримом у 2014‑му. Повномасштабна війна стала кульмінацією цієї стратегії.

На щастя, ніщо не могло бути більш далеким від реальності. Наш ворог виявився не здатен осягнути незворотні зміни української ідентичності, які сталися за три десятиліття життя в незалежній державі. Кадри з мітингів проти окупації в Херсоні та зустрічі українських солдатів населенням Харківщини однозначно свідчать, що ці області міцно ідентифікують себе з Україною. Збройні Сили України об’єднали у своїх лавах жителів Галичини, Полісся, Київщини, Слобожанщини, Причорномор’я, Закарпаття, Криму, які воюють пліч-о-пліч.

Собороність означає не лише єдність території, а й політичну волю бути разом і приймати спільні рішення, навіть у найважчих умовах. Давати дах над головою та роботу вимушеним переселенцям із прифронтових міст Сумщини, Харківщини, Запоріжжя, Донеччини. Організовувати гуманітарну допомогу для Херсона, Миколаєва, Дніпра. Простягати руку допомоги своїм людям з інших куточків країни. Регулярно робити пожертви на ЗСУ, на лікування ветеранів, на допомогу постраждалим від війни без різниці походження.

Утіленням реальної, а не декларативної соборності є спільна відповідальність за державу.

День Соборності України нагадує: Українська держава постає і зберігається не автоматично. Вона існує доти, доки є готовність захищати її єдність – зброєю, гривнею, реальними справами.

Євген Солонина, 1-й Центр інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства