Коли війна в голові: про ПТСР і виклики для України
Шекспір у монолозі леді Персі у п’єсі «Генріх ІV» (частина 1, акт 2, сцена 3), фактично перераховує ознаки посттравматичного стресового розладу (ПТСР): її чоловік Готспер – лицар, затятий вояка, який побував не в одному жорстокому бойовищі, не має бажання «ні їсти, ні сміятися, ні спати», сидить похнюплений на самоті «здригаючися часто». Коли ж і засинає, то його мучать кошмари. «Що означає це? Я хочу знати, який тягар на серці чоловіка. Чи, може, ти не любиш вже мене?», – у розпачі запитує леді Персі. Слідом за нею це питання задають сьогодні сотні українських жінок, чиї чоловіки повертаються з фронту додому. Тож що таке ПТСР?
ВІД «ЧОЛОВІЧОЇ ІСТЕРІЇ» ДО ДІАГНОЗУ ПТСР
Термін «ПТСР» протягом XX століття змінювався: від «чоловічої істерії», «контузії» під час Першої світової війни до терміну «гостра реакція на бойовий стрес», «бойова втома» і «бойове виснаження» під час Другої світової. «Посттравматичний стресовий розлад» став офіційним діагнозом у DSM-III у 1980 році, переважно у відповідь на необхідність класифікації великої кількості американських солдатів – ветеранів війни у В’єтнамі, які відчували цей синдром на собі. DSM (Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders) – це «Довідник діагностичних критеріїв» Американської психіатричної асоціації. Саме з ним звіряються фахівці з психічного здоров’я, щоб поставити діагноз ПТСР. На сьогодні існує вже п’ята редакція довідника DSM. Він слугує насамперед для міжнародної комунікації та як довідник для психологів і психотерапевтів. В Україні офіційно діє міжнародний класифікатор хвороб у 10 та 11 редакціях (МКХ-10 діятиме до 2027 р.).
ЩО ТАКЕ ПТСР?
Знадобилося чимало часу, розвитку науки, зокрема нейробіології, щоб зрозуміти, що ПТСР – це не «емоційний» чи «психологічний» розлад, а фізіологічний стан, який впливає на весь організм, включно з роботою серцево-судинної системи, гормонального фону та імунною функцією. ПТСР може спричинити фізичні, когнітивні, психологічні, емоційні та поведінкові реакції, які мають фізіологічну основу. Повертаючись до мирного життя, воїн постійно переживає почуття, породжені бойовими діями. Загроза знищення і руйнування, яка була цілком реальною і неминучою в умовах бойових дій, переноситься і в мирне життя. Таким чином, людина реагує на, здавалося б, незначні подразники і невинні ситуації мирного життя так, ніби вона все ще перебуває в бойових умовах.
Варто зауважити, що не лише війна, а будь-яка подія, що несе в собі загрозу смерті або цілісності, може стати передумовою для розвитку ПТСР. При цьому досвід переживання воєнних дій не обовʼязково призводить до такого діагнозу. Це залежить від стійкості людини, обставин, наявної підтримки та багатьох інших факторів.
«Я НЕ СЛАБАК», АБО ЯК ЗДОЛАТИ СТИГМУ
Розуміння суті ПТСР відбувалося поступово, починаючи з Першої світової з більшим чи меншим успіхом, але, тим не менш, невпинно. Це стосується як армії, так і суспільства. Новітні війни кінця ХХ століття, зокрема в Афганістані та Іраку, значно пришвидшили цей процес. Саме під час них проводилися дослідження впливу бойових дій на психічне здоров’я військових. Поступово стигма долалася. Слово «стигма» означає «бути заплямованим» або «носити тавро ганебної хвороби». Психічні розлади часто розглядалися як особистісні недоліки характеру. Вояки соромилися розповідати про свій стан, ділитися проблемами, боючись, що їх сприймуть за слабаків. Але з часом психічні розлади почали сприйматися як медичні стани, які не є «провиною» особи, яка на них захворіла. Виявилось, що їх можна успішно лікувати, як багато інших хвороб.
ПЕРША СВІТОВА: ПІДЛІКУВАЛИ – І В ОКОПИ…
Психічні розлади почали проявлятися вже з перших днів Першої світової війни, але значно посилилися під час великих кровопролитних бойовищ, зокрема, в битвах на Сомі та під Верденом у 1916. Це було справжнісіньке «серце пітьми», яке було важко пройти неушкодженим. У британському секторі Західного фронту в 1917 році були створені перші спеціалізовані центри, які займалися проблемами психічних розладів. Після того, як хворим ставили діагноз, їх займали іграми, фізичними вправами; у центрах функціонували бібліотеки, навіть проводилися концерти. Центри розташовувались за 25 км від лінії фронту. Кого визнавали придатними, поділяли на декілька категорій: більш нестабільних відправляли на тилові роботи, а тих, хто був визнаний здоровим – у санаторії та на перепідготовку, після чого знову відправляли на фронт. Зовсім хворих евакуювали на лікування в Британію. Здоров’я багатьох солдатів і офіцерів було підірване на все життя. До початку Першої світової війни в Британії було шість клінік, які займалися нервовими розладами. У 1917 і 1918 роках відкрили ще шість госпіталів для офіцерів і тринадцять – для нижніх рангів, щоб охопити всіх, чия душевна рівновага була порушена тим, що їм довелося пережити.
КОЖНА ЛЮДИНА МАЄ МЕЖУ МІЦНОСТІ. ДОСВІД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ
Під час Другої світової війни необхідність створення умов для психіатричної допомоги була усвідомлена до 1944 року. Попередній досвід показав, що «кожна людина має межу міцності». Центри психіатричної допомоги, створені зокрема в Нормандії, були переповнені. Лікування поблизу фронту було вкрай обмеженим. Їх характеризували як «виснажених» – навмисна спроба спростити важкий стан. Вважалося, що термін «контузія», що використовувався під час Першої світової війни, змушував солдатів вірити у свою хворобу та гальмував природний процес одужання. Так само, як і за часів Першої світової, переважна більшість військових поверталися після короткотермінового відновлення – приблизно тиждень – на передову. Інших спрямовували на небойові посади. У дослідженні, проведеному серед людей, які отримували військові пенсії у зв’язку з психічними захворюваннями в період з 1940 по 1980 рік, група британських дослідників виявила, що 10 найбільш поширених симптомів включали тривогу, депресію, проблеми зі сном, головний біль, дратівливість/гнів, тремор/тремтіння, труднощі або уникнення соціальних контактів. Американці першими почали застосовувати для лікування нейропсихічних розладів психотерапію і групову терапію, поєднуючи з медикаментозними практиками, зокрема активним застосуванням пентоталу (відомого в народі як «сироватка правди»).
У квітні 2008 року 89-річний американський ветеран Другої світової Гровер Чепмен поїхав на таксі до місцевого госпіталю для ветеранів у Грінвіллі, Південна Кароліна. Потім він дістав револьвер 38 калібру і застрелився. Чепмену неодноразово відмовляли в офіційному діагнозі ПТСР, незважаючи на те, що симптоми розладу у нього виявлялися десятиліттями. Це яскраве свідчення того, що переважна більшість ветеранів Другої світової війни в усіх арміях світу страждала від руйнівних наслідків війни впродовж життя мовчки…
ЛІКУВАННЯ, АБО ЯКОГО КОЛЬОРУ ВІТЕР
На сьогодні ПТСР, так само як і інші реакції на війну (наприклад, «бойовий стрес», «легка черепно-мозкова травма», «божевілля»), лікується. Діагноз ставить і призначає лікар-фахівець. А ось які життєві поради дає Чарльз Гоуґ, військовий психіатр, полковник Армії США, автор бестселера «Одного разу воїн – воїн назавжди. Як повернутися до звичного життя після бойових дій»: покращуйте фізичну підготовку та розслаблюйте напруження м’язів. «Немає кращого природного антидепресанту, препарату від тривожності або методу управління гнівом, ніж добре фізичне навантаження». Робіть вправи на розтягування/гнучкість і на релаксацію м’язів. Не забудьте також про аеробні вправи: «Загально рекомендований мінімальний час для аеробних вправ становить тридцять хвилин на день, п’ять днів на тиждень або тричі на тиждень, якщо вправи дуже активні». Навіть десять хвилин фізичного навантаження на день – це краще, ніж нічого. Покращуйте якість сну і харчування. Стежте за диханням. Створюйте простір між вашими реакціями на стресові події та діями у відповідь. Позбудьтеся самозвинувачення. Звільніться від запитань, на які немає відповіді. Просто скиньте їх. Це баласт, який заважає жити. Тягне вниз, не дає бачити перспективу. Уникайте пастки дилем.
У дзен-будизмі існує давня традиція розгадувати відповіді на парадоксальні питання. Кожне розгадування – наче сходинка, що веде вас до просвітлення. Наприклад: «Якого кольору вітер?», – запитав майстер. «Тиші», – відповів учень.
ПІДТРИМКА СУСПІЛЬСТВ
У багатьох країнах світу здоров’ю колишніх учасників бойових дій приділяється належна увага з боку держави і суспільства. У США ветеранам з ПТСР надається низка пільг. Ці пільги можуть включати неоподатковувані грошові виплати, безкоштовне або недороге лікування психічного здоров’я та інші медичні послуги, послуги професійної реабілітації, допомогу в працевлаштуванні та підтримку в самостійному житті. У Великобританії існує чимало благочинних і сервісних організацій, які допомагають ветеранам адаптуватися до цивільного життя. Королівський британський легіон і не так давно створена організація Help for Heroes – дві найвідоміші організації ветеранів Великобританії, які протягом багатьох років активно відстоюють їхні інтереси. Існують критичні зауваження про те, що Національна служба охорони здоров’я (NHS) не приділяє належної уваги проблемам психічного здоров’я, а замість цього «перекладає» ветеранів на благочинні організації, зокрема, такі як Combat Stress. Вона була організована ще далекого 1919 року, як товариство допомоги тим, хто постраждав від наслідків контузії, відомої нині як ПТСР. Нині організація опікується понад 6000 військовими у віці від 19 до 90 років.
УКРАЇНА: НОВИЙ ДОСВІД І НОВІ ВИКЛИКИ
На вересень 2025 року в Україні понад 1,3 млн громадян зареєстровані як учасники бойових дій. Після війни кількість ветеранів може сягнути 5 – 6 мільйонів. Звісно, не всі матимуть діагноз ПТСР, але те, що значна частина українців потребуватиме лікування і уваги – це факт. «Коли вся країна втягнена у війну, яку вона не обирала, яку їй навʼязали, травмованих буде багато», – зауважує Елізабет Стенлі, ветеранка армії США, дослідниця травми та стресу.
Україні варто будувати модель лікування ПТСР як інтегровану державну систему, а не як набір розрізнених ініціатив. Це означає: стабільне фінансування спеціалізованих центрів, ранній скринінг і довгостроковий супровід ветеранів (як у США), обов’язкову підготовку командирів і психологів у військах (як в Ізраїлі), а також тісну співпрацю держави з ветеранськими та благодійними організаціями (як у Британії). Найголовніше – визнати ПТСР не стигмою, а нормальною фізіологічною реакцією на ненормальний досвід війни. Як пише Кевін Сайтс у книзі «Синдром війни: про що не говорять солдати», «Найбільша підступність війни полягає, здається в тому, щоб поселити війну всередині нас». Завдання суспільства – зробити все можливе, щоб повернути воїнів до цивільного життя. І тілом, і душею. Незламний дух потребує підтримки.
Світлана Шевцова, Київ
Перше фото:shutterstock
