Лазерна зброя і польоти на дронах: як старшокласників готують до захисту країни

Попри те, що повномасштабна війна спричинила справжній технологічних бум в озброєнні і способах ведення бою, до минулого року школярів готували за застарілою програмою, яка не особливо відрізнялася від радянської допризовної підготовки. Після введення експериментального курсу «Захист України» філософія підготовки змінилася. Тепер держава декларує, що їй потрібні захисники і захисниці, які за час навчання в школі мають опанувати сучасні військові технології під керівництвом викладачів із бойовим досвідом.

Як це наразі працює на практиці, кореспонденту Укрінформу розповів учитель осередку предмету «Захист України» в опорному закладі загальної середньої освіти Літинський ліцей №2, полковник запасу, учасник бойових дій, ветеран військової служби Роман Юрчило.

СТРОЙОВУ ПІДГОТОВКУ – «У ВІДСТАВКУ»

Селище Літин – колишній райцентр, а нині центр селищної громади. Від обласного центру – міста Вінниці – його відділяє якихось 30 кілометрів. Центр вивчення інтегрованого курсу «Захист України» для дітей усієї громади тут створили в місцевому ліцеї №2. Навчально-матеріальну базу профінансував держбюджет, а кабінети відремонтували й оновили місцевим коштом.  Навчання відбувається у тренінговому форматі. Тобто, передбачені програмою уроки «Захисту України» (8 академічних годин на місяць) накопичуються, а потім учні 10-11 класів приїжджають в осередок та навчаються там цілий день.

- Такий формат навчання започаткував минулого року МОН як експеримент, – розповідає Роман Васильович. – Він повністю змінив стратегію викладання цього предмету. Раніше діти його вивчали півтори години на тиждень і була програма, не адаптована до сучасних умов. Але ж технології дуже швидко змінюються, як це показав хід війни, змінюється стратегія, все міняється! Тому зараз маємо принципово інший курс. Різниця полягає в тому, що з програми предмету «Захист України» виключено всі неактуальні напрямки. Наприклад, стройова підготовка, зубріння статутів. Нині 70-80% часу припадає на практичні заняття на сучасних засобах навчання.

Нова програма, каже Юрчило, сформована з кількох модулів. Серед них – життєво необхідні потенційним захисникам домедична допомога з елементами тактичної медицини, військові технології, зв’язок на полі бою, базові знання з топографії й тактики.

Поки йдемо до класу, викладач нагадує, що нинішня війна – це війна дронів, і заняття з тактики слід проводити не з дерев’яними автоматами, як колись, а з сучасними засобами.

- Сьогодні в нас уже є можливість проводити заняття з такими засобами, як «Лазертаг» (тактична спортивно-розважальна гра, – ред.), що майже повністю відтворює бойові дії. Фактично це нетравматична комп’ютеризована пластикова лазерна зброя. Дітям це надзвичайно подобається, їх неможливо загнати знадвору в клас, вони цим займалися б день і ніч! На таких заняттях відпрацьовуються тактика, згуртованість, відповідальність і увага. Причому це відбувається природно і в цікавій для дітей формі. Вони таке навчання не сприймають, як «напряг». Ми проводимо їх через цікавість до якісного навчання, – каже вчитель.

Одинадцятикласник Артем Мудріцький із «Лазертагом», схоже, «на ти».

- Це зброя, з якою ми навчаємося тактики. Ділимось на команди, далі – на групи. Потім налаштовуємо нашу лазерну зброю: скільки там буде патронів, уражень. Коли по тобі влучають, це фіксує індикатор. Під час гри виконуємо завдання командира, як у справжньому бою. Є пункт, до якого твоя команда повинна дійти першою, щоб перемогти. І бажано, щоб без втрат, – пояснює хлопець.

Роман Васильович доповнює, що це обладнання дозволяє відтворити реальний бій і навіть дозволяє «бійцям» відчути віддачу автомата.

- Зброя працює як в одиночному, так і в автоматичному режимі, з відповідним звуком. Для виконання навчального завдання я їм, скажімо, даю два поранення і одне життя. Від використання такого обладнання ми отримуємо максимальний навчальний ефект, тому що це не бутафорія. Тут відпрацьовуються  увага, організованість, робота в команді. Вони не самі за себе, а єдине ціле: працювати разом, когось прикрити, щоб вийти до точки і активувати там відповідний пристрій, – розповідає вчитель.

За ноутбуками опановують програму польотів на дронах дівчата. Вони одягають VR-окуляри, ніби опиняються у кабіні літака і спостерігають за всім, що «бачить» дрон. В оволодінні такою технікою хлопцям не поступаються. Тим більше, що нова філософія підготовки вважає поділ на гендерні ролі у захисті України неможливим. Кожен українець, незалежно від статі, повинен уміти захистити себе та мати оборонну свідомість.

ЯК НАВЧИТИ ПОКОЛІННЯ ГАДЖЕТІВ

Роман Юрчило каже, що навчаючи азів «Захисту України» нинішніх старшокласників доводиться враховувати, що вони – покоління гаджетів.

- Вони не кращі і не гірші за своїх попередників, просто інші. Звикли отримувати інформацію з екрану телефона: коротку і часто необтяжену змістом. Ми зважаємо на ці особливості. І, скажімо, використовуємо ті ж телефони, але не як іграшку, а як засіб для навчання. Якщо дитина не може відірватися від екрана, періодично просимо її знайти ту чи іншу інформацію для виконання завдання. І діти із задоволенням застосовують гаджети з користю, – говорить він.

Разом із тим, доводиться зважати, що сучасні підлітки менше спілкуються між собою офлайн, тому їх доводиться вчити комунікувати «в реалі», висловлювати свої думки й аналізувати інформацію. Зокрема, щоб не піддавалися ворожим впливам.

- І ще стосовно комунікацій. Один із навчальних елементів – спілкування за допомогою рацій. Так формуємо вміння конкретно, точно і вчасно доносити інформацію до співрозмовника. Це дуже добре й для інших предметів. Бо діти часто висловлюються сумбурно, губляться у поняттях.  Далі – вже про продумані рішення, що украй потрібні на полі бою кожному військовослужбовцю, – переконаний Юрчило.

«ДОКРУТИТИ» ПРОГРАМУ

Викладачі «Захисту України» самостійно вирішують, яким змістом наповнювати навчальні модулі програми «Захисту України».

- Коли постало питання, що потрібна нова програма, Міністерство освіти і науки залучило вчителів, які мають реальний досвід викладання і, водночас, є офіцерами запасу. Ми з колегами вносили свої «довороти» і «докручування», пропонували зміни формату, співвідношення теорії та практики. Вказували, що не працює, а чого включати до програми взагалі немає сенсу. В результаті маємо модульну програму інтегрованого курсу, яка дає можливість учителям на місцях самостійно приймати рішення по її наповненню. Це важливо, тому що в кожній громаді – свої особливості. Є вони й у кожному класі. Десь слід дати більше тактики, десь – стрілецької підготовки. У прифронтовій зоні треба більше тактичної медицини, протимінної безпеки. Є випадки, коли «Захист України» віддавали на довантаження вчителям інших дисциплін. Не сумніваюся, що вони прекрасні фахівці за своїми напрямками, але хочеться, щоб зараз цей предмет викладали спеціалісти з військової справи, – каже Роман Васильович.

МАЙСТЕР-КЛАС ВІД ВЕТЕРАНІВ

Із 2027 року «Захист України» стане одним із семи обов’язкових предметів у програмі учнів профільних шкіл 10-11 класів. Нині його, окрім старшокласників, факультативно вивчають і учні 8-9 класів. Утім, у час війни цього недостатньо, вважає Юрчило. Тому окрім занять за навчальною програмою раз на 2-3 місяці організовує для школярів майстер-класи від ветеранів – своїх товаришів із Всеукраїнського військово-цивільного об’єднання «Бойове братерство України».

Заступник командира Вінницького полку «Бойового братерства України» з військово-патріотичного виховання Михайло Огородник розповідає, що упродовж трьох років вони провели для школярів і студентів близько 400 майстер-класів. Це заняття з мінної безпеки, тактичної медицини, із самозахисту, роботи з дронами та зі зброєю, а також із бойової і тактичної підготовки.

- Окрім практичних навичок, ми спільними зусиллями пробуємо переконувати майбутніх захисників, що ніхто, окрім нас і них, захищати Батьківщину не буде. Ні американці, ні німці, ні британці з поляками. Ми вдячні їм за військову, матеріальну і моральну підтримку, але вони не прийдуть сюди воювати. Що ж до занять «за профілем», діти сприймають їх дуже позитивно. Вважаю, в першу чергу через те, що майже всі ці заняття проводять учасники бойових дій із величезним досвідом, державними нагородами. Наприклад, один із ветеранів, які проводять заняття з мінної безпеки,  – Василь Любуня, який 2014 року з Майдану пішов на війну, в 2024 році комісований через важке поранення. Він, як ніхто інший, може дати дітям інформацію з перших рук про те, що відбувається під час бою. Бо теорія – це одне, а коли твій наставник сам пройшов через пекло війни, це зовсім інше. Наразі немає кращої методики патріотичного виховання, ніж спілкування з учасниками бойових дій, їхній власний приклад, – переконаний Огородник.

Разом спостерігаємо, як старшокласники оточили начальника відділу розмінування Центру розмінування України Володимира Гасича. Спочатку вони ходять колами навколо металошукача, змушуючи його пищати, перешіптуються. Але концентруються, коли чують, що навіть далеко від лінії бойового зіткнення можуть зіткнутися з мінною небезпекою. Або ж ворог може вдатися й до дистанційного мінування їхньої відносно тилової Вінниччини.

А далі – розповідь про міни-пастки, «розтяжки», міни-пелюстки… Всі вони, розряджені, – перед очима, на столі. Все те, чим ворог намагається вбивати українців. Їх із дозволу фахівця можна роздивитися зблизька і навіть відчути в руці холод смертоносного металу. Підліткам доводиться усвідомлювати, що смертельна небезпека може чатувати на кожному кроці. І розуміти, що кіношні міфи та кліше в реалі не працюють. Що, наступивши на міну, не варто чекати, що на ній вдасться простояти, аж поки не знімуть сапери, – вона одразу вибухне…

-  У таких програмах зі школярами я працюю вже мабуть років зо два, – каже Володимир Гасич. – І бачу, що основна маса дітей зацікавлено слухає те, що ми розповідаємо. Вони усвідомлюють важливість своєї безпеки, ставлять розумні питання. Зокрема, про технології, або як міни спрацьовують, яка в них зона ураження. Хоча й без наївних, суто дитячих, не обходиться. Наприклад, питають, чи можна цю міну кудись кинути? Але й це – підстава дати необхідні пояснення. Мусимо навчити, що їм може загрожувати, і як від цього вберегтися, – каже Гасич.

Заняття з домедичної  допомоги зі школярами проводить доцентка кафедри біології Вінницького педуніверситету Людмила Гудзевич.

Школярі навчаються правильно накладати турнікет. Спочатку крутять їх у руках невпевнено, – якесь переплетення ременів. А потім вивчають призначення та спосіб використання кожного з елементів і вже самі пробують їх застосовувати.

- Турнікет – одноразова штука, травматична, вона застосовується винятково у випадках, коли загрожує реальна кровотеча, – розповідає викладачка.

Пояснює: коли накладаєте турнікет, перевірте, щоб у кишенях нічого не було. Інакше він недостатньо перетисне судини, людина надалі втрачатиме кров і може загинути.

Бачу, як розширяються очі у хлопця, який чує, що непомічений «медиком» у кишені пораненого мобільний телефон може коштувати йому життя.

В іншій локації школярі вивчають правила поводження зі стрілецькою зброєю і намагаються збирати та розбирати  розкладені на столі автомати. Поруч – військова амуніція бійців. Офіцер-інструктор Ярослав Яковенко допомагає дівчаткам приміряти її на себе, – хочуть зробити світлину на аватарку в соцмережах. Ну, що ж, нехай у такий спосіб, але це теж можливість ознайомитися із обладунками і відчути їхню вагу. Та й світлина та буде не з надутими губками, а на тлі національного прапора.

- Ми вже втретє проводимо такі заняття, кожного разу змінюючи спрямованість. Зокрема, привозимо зброю, щоб вони побачили, могли самі її зібрати/розібрати. Розповідаємо про сучасне озброєння, зокрема надане  іноземними партнерами. Хоча стараємося більше акцентувати увагу на наших здобутках, на українському виробництві, на наших технологіях і зброї. Якої хоча й мало, але вона досить популярна на фронті. Дітям подобається, що така зброя – у нас, а не десь. Ми разом намагаємося доносити до них ці речі, допомагаємо зрозуміти, що вони є частиною цього процесу, – резюмує Юрчило.

Довідково: на створення матеріальної бази для центрів вивчення інтегрованого курсу «Захист України» у школах, закладах профтехосвіти і коледжах та підготовку вчителів до викладання в оновленому форматі 2024 року уряд виділив 1,74 млрд грн.

Антоніна Мніх

Фото авторки