Як Катерина ІІ 250 років тому ліквідувала Січ

15 червня 1775 року, рівно 250 років тому, саме на свято святої Трійці – Зелені свята – російською армією було зруйновано Запорозьку – Нову – Січ. То була, без перебільшення, одна з найтрагічніших подій усього ХVІІІ століття, яка мала для України не тільки величезні суспільно-політичні наслідки, але й болісний відгук у серцях українців. Тож що то був за час, віддалений від нас понад двома століттями? Чому Катерина ІІ зважилась на руйнацію Січі? Чому запорожці фактично здалися без бою? Що думали і говорили тоді українці?

СВОБОДА В ОТОЧЕННІ ХИЖАКІВ. СІЧ 250 РОКІВ ТОМУ

Світ і політичні розстановки в ньому були вкрай несприятливі для запорожців. Січ – Нова Січ, як вона називалася після відродження розгромленої Петром І Чортомлицької – знаходилася в оточенні ворогів: Річ Посполита, Кримське ханство, Оттоманська Порта і царська Росія. Такі сусіди. Союзників не було, крім того, Січ була максимально виснажена після участі запорожців у російсько-турецькій війні 1768-1774 років. Втрати були величезні. Сучасник пише: «…можно поверить запорожцам, говорящим, что войско потеряло тогда целую половину своего товариства, а оставшаяся половина, говоря языком козачества, «голодная, босая и голая» возвратилась в Кош, в котором не было еще ни валу, ни даже хлеба, ибо оставшиеся в Сечи поумирали от чумы, занесенной из Крыма, или питались одним провиантом, который выдавался им из армейских складов».  

Запорожці брали участь у всіх вирішальних боях тієї війни – в здобутті Перекопу, Євпаторії, Бахчисарая, Кінбурна, а також під Очаковом і Хотином. Запорізька флотилія діяла на Чорному морі й в гирлі Дунаю. Козаки ревно допомагали Катерині ІІ завойовувати нові території, демонстрували дива мужності та героїзму, сподіваючись тим самим заслужити її ласку. Але німкеня на російському престолі думала про інше. Зауважимо одразу, що рішення про знищення Січі не було імпульсивним – то була послідовна покрокова політична стратегія, спрямована на остаточну ліквідацію української державності.

ЗАКАБАЛЕННЯ ЗАПОРОЖЦІВ

Імперія поступово обмежувала козаків у вольностях. Невпинно зростав обсяг військових повинностей – участь у походах, служба на кордонах, в залогах тощо. 

В 40 – 60-х роках XVIII ст. уряд приступив до заселення північних і північно-західних окраїн Запоріжжя іррегулярними військами. Це мало відмежувати Запоріжжя від Правобережної і Лівобережної України смугою, зайнятою військовими поселенцями. Крім того, будувалась укріплена смуга військових поселень-фортець на півночі, на північному заході та північному сході Вольностей. Це закладало для Запоріжжя негативні наслідки. І запорожці розуміли це. В 1755 р. військовий писар Романовський, передаючи зміст розмов, які він чув стосовно політики царських сановників щодо Січі, доповідав, що останні «...ныне уже войско Запорожское в конец истребить хотят, для чего и вновь по сей стороне Днепра города, як ось Елисавет и прочие, поделаны, и уже войско Запорожское все в мешок убрато и только еще чтоб як той мешок завязать... способу не избрали»… Йшлося про поселення-фортецю Єлисаветград (нині Кропивницький – ред.)

У липні 1770 року, коли майже вся військова старшина на чолі з кошовим отаманом була на війні, росіяни почали будівництво Нової Дніпровської лінії укріплень на запорозьких землях. Один із паланкових старшин сповіщав: «За степи вам об’являю: действительно началась линия новая делатись по Самари, 3000 человек Воронежской губернии пригнаты и уже редуты и землянки, где по плану назначено быть крепостям, делают... и нашим степам, как видно, вечная память. Проспали...»

Ще в 1764 р. гетьманство було зовсім ліквідовано і влада в Україні передана генерал-губернатору П. Румянцеву. Йому й доручалось підготувати умови для остаточної ліквідації автономії України.

КАТЕРИНА ІІ: ПОЛІТИКА СТРАХУ І ЖОРСТКОЇ ЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ

Січ боліла, свербіла і непокоїла Російську імперію. У виданому Катериною ІІ маніфесті 1775 року дуже чітко і ясно сформульовано, чому Січ було знищено. По-перше, козаки заявляли, що землі, на яких вони живуть – споконвічно їхні. Також своїм вважали вони і південь України, який царат активним чином взявся освоювати – край колонізувався, заселявся росіянами, сербами, албанцями, хорватами, німцями. Козаки конфліктували з прибульцями, чинили спротив російським військовим. Зокрема, «не устрашились еще самовластно захватить зимовниками своими приобретенные мирным трактатом новые земли между реками Днепром и Бугом, присвоить  и подчинить себе новопоселяемых там жителей Молдавского гусарского полку…» А ще запорожці активно і головне успішно – займались хліборобством, тобто, годували себе самі, не покладаючи особливих надій на царські подачки. І це обурювало царицю: «Заводя собственное хлебопашество, расторгли они тем самое основание зависимости их от престола нашего и помышляли, конечно, составить из себя, посреди отечества, область совершенно независимую, под собственным своим неистовым управлением…», – гнівно писала імператриця.

Також Січ дратувала її і через те, що там знаходили притулок біглі селяни – кріпаки, які тікали від поміщиків. Відповідаючи на скарги поміщиків, які вказували на безперестанні втечі селян у Січ і на сутички з запоріжцями з-за земель, Потьомкін у листі ще від 25 лютого 1775 р. радив їм мати «возможное терпение», тому що запорожці і всі їх землі «имеют, – як повідомляв він, – вступить во вверенную мне Новороссийскую губернию».

І, зрештою, після успіхів Росії у війні з Османською імперією, Запорозька Січ втратила своє попереднє значення прикордонного форпосту щодо Криму. Все це разом взяте, а на додаток задавнений страх щодо запорозького непокірливого духу і зброї, дозволяло урядові поставити питання про негайну ліквідацію запорозького козацтва.

ОДИН ЦІКАВИЙ НЮАНС: ЮРИСПРУДЕНЦІЯ НЕ ДОПОМОГЛА

Цікавий і вельми прикметний нюанс: спочатку Катерина ІІ намагалась юридично обґрунтувати ліквідацію Січі. На початку 1770-го російський уряд дав завдання придворному російському історику Гергарду Фрідріху Міллеру дослідити, «на якій підставі запорожці володіють займаними землями»… До речі, це той самий Міллер, який висунув норманську теорію походження Росії, яка страшенно розлютила Михайла Ломоносова та інших учених. Мовляв, як це так, росіяни самі неспроможні були заснувати власну державу? Міллер змушений був офіційно вибачатись і переорієнтуватися на більш нейтральну тему – вивчення Сибіру.  

Тож у 1775 році Міллер об’єднав дві ранні свої розвідки про запорожців, трохи доповнив їх і подав графу Микиті Паніну. На думку Міллера, запорозькі козаки відділилися від малоросійських у 1654 році. Також він зауважував, що запоріжці «не мають жодних прав на зайняту ними територію. Універсал Богдана Хмельницького, що вони пред’являють для підтвердження своїх прав, – підроблений, у всякому разі в більшій своїй частині. Якщо навіть визнати його автентичність, залишається незрозумілим, як міг Хмельницький жалувати запоріжцям те, чим сам не володів і що йому не належало. «К тому же, – запитує Міллер, – чем кто сам не владеет может ли он тем жаловать другого?» Тобто, вчений зробив, чи то пак написав усе, що від нього вимагала влада – був навчений попереднім гірким досвідом. 10 травня 1775 року, того ж дня, коли було Міллером подано записку, секретар Паніна звернувся до нього з листом, в якому від імені Паніна запитував, чи може той підтвердити свій висновок про підробку універсалу Богдана Хмельницького будь-якими доказами. Але Міллер чесно відповів, що крім сказаного у записці він додати нічого не може. Тож «красивий» хід із юридичним обґрунтуванням агресії зірвався. Втім, у Петербурзі не надто тим переймалися.

ЯК БУЛА ЗРУЙНОВАНА СІЧ: ОПІР БУВ, АЛЕ СТАРШИНА ЙОГО ЗАБЛОКУВАЛА

У червні 1775 року царське військо під проводом генерала Текелія (етнічного серба), повертаючись із фронту російсько-турецької війни (заразом воно придушувало й повстання в Росії під проводом Омеляна Пугачова), зненацька оточило Січ. Запорожцям був висунутий ультиматум. Козаки, в першу чергу сірома, вирішили чинити опір царському війську. За словами сучасника, М. Коржа, прихильниками рішучого опору були якраз «все серомы, бурлаки и не женаты, а и притом и оседлостей никаких не имели, потому и бунтовались». Протилежну позицію зайняла запорозька старшина. Остання сподівалась на те, що сприяння російським військам будуть оцінені в Петербурзі належним чином. Вони, «имея у себя... достаточные обзаведения по зимовникам.., не согласны были на мнение бунтовщиков отважных». При цьому старшини і заможні козаки думали так: «Хотя мы войско Текелиево... и истребим безнужно, но ти полки, кои вступили уже в наши владения и заняли все паланки и слободы, услышавши наше сопротивление, разорят все наши тамошние пожитки».

Пам’ять про розбіжність серед козацтва в питанні про здачу Січі зберіглася і в народних піснях, і думах. В одній із них ідеться, що козаки Васюринського куреня звернулись до кошового з проханням дозволити їм зайняти свої місця на валах і баштах і захистити Січ від царського війська: «Благослови ти, наш батьку, нам на башти стати, щоб не пустить москалів да Січ руйнувати. Москаль стане з тесаками, а ми з кулаками; Нехай слава не загине поміж козаками». Але кошовий не погоджується і відповідає: «Не дозволю, милі браття, вам на башти стати: Однакове християнство – грішно вигубляти». Відраювали запорожців чинити опір царським військам на тій підставі, що вони «браття православні», також і священники.

Після того російські війська вщент зруйнували Січ. Козацькі клейноди, зброя, золото і срібло були захоплені і вивезені до Петербурга; житла й церкви пограбовані, старшина арештована. Останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського заслали на 25 років ув’язнення до Соловецького монастиря. В сибірські монастирі було заслано суддю Павла Головатого (брата Антона Головатого) і генерального писаря Івана Глобу. Сама цариця в Маніфесті зауважує, що «занята Сечь Запорожская в совершенном порядке и тишине». Така то вона, царська правда!

Наслідки, або що було потім

Три надійні методи дії впродовж віків стосовно українців випрацювала Росія:

1. Кого можна залякати – залякати.

2. Кого не можна залякати – того купити.

3. А кого ні купити, ні залякати – того вбити.

Після розгрому Нової Січі частина запорожців, хто не захотів підкоритися Катерині ІІ, заснувала в пониззі Дунаю Задунайську Січ під протекторатом Османської імперії. Втім, то був слабкий відголосок колишньої Січі…

Світлана Шевцова, Київ

Перше фото kalnysc.at.ua