В Україні досі не працює єдиний реєстр зниклих безвісти, що негативно впливає на розшуки
Про це під час пресконференції «Як в Україні шукають безвісти зниклих захисників з 2014 року?» повідомили експерти, передає кореспондент Укрінформу.
«З 2014 року - початку агресії росії проти України почали зникати люди як цивільні, так і військовослужбовці. Скільки вважається безвісти зниклими, не можна сказати, в різний час називалися різні цифри. В 2020 році, наприклад, СБУ називала 70 військовослужбовців. У 2021 році представник Міжнародного комітету Червоного Хреста говорив про 750 осіб, половина з яких - військовослужбовці. Чому різні цифри? Бо немає єдиного реєстру, єдиного обліку всіх безвісти зниклих», - зазначила представниця Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко.
Після початку повномасштабної війни рф проти України кількість безвісти зниклих значно збільшилася. Цією проблемою почали займатися на новому рівні, а всі ті кейси, які були до 24 лютого, певною мірою забуті, розповіли матері полонених та зниклих безвісти.
«Я мати двох синів - безвісти зниклих Дмитра та Володимира Хомяків з добровольчого батальйону «Айдар». Вони зникли 5 вересня 2014 року. Я цікавилася, чи провели розслідування в батальйоні, сказали, що ніби провели. Пошуки продовжувала різними шляхами, відомості були різні. У 2018 році батальйон подав на суд, щоб визнати моїх синів загиблими», - зазначила Катерина Хомяк.
За її словами, в грудні 2014-го їй сказали, що є співпадіння по 2 тілах №245 і № 250, але мама не визнала це. «У слідчого я говорила, що будова тіл не співпадає. Криміналіст також говорив, що тим тілам по 30 років, а моїм було 20 і 24. ...Одне з цих тіл вже інші люди визнали і перезахоронили», - додала жінка.
Олена Сугак, мати бійця 40-го батальйону "Кривбас" Руслана Сугака, який потрапив у полон під час виходу з Іловайського котла, нагадала про помилкові результати ДНК, після яких змушують забирати невідомі тіла і хоронити, про відсутність доступу міжнародних організацій до тимчасово окупованих територій вже вісім років.
«У 2014-му році, коли держава не могла захищати свою незалежність, наші діти стали на захист України. Для багатьох людей всі ці роки війни ніби не існувало. А ми, крім того, що віддали найцінніше, тепер маємо боротись за їх звільнення та пошук самостійно. Якби міжнародна спільнота не проковтнула порушення прав людини, зокрема тих, які потрапили в полон у 2014 році, звірства та знущання над ними, то зараз би Оленівки не було», - сказала вона.
Як вважають матері, на практиці наші захисники юридично не захищені, показовим є те, з якою легкістю зниклих безвісти переводять у статус загиблих і навіть померлих.
«24 серпня 2014-го року син потрапив у засідку під Кутейниковим Донецької області, пізніше я дізналася, що він знаходиться у Сніжному в полоні. Більше восьми років ми між двох статусів: заручник без встановленого місця знаходження і безвісти зниклий. Ми чули одну відповідь: нема доступу до окупованих територій. ... Органи, які відповідають за процес розшуку безвісти зниклих і звільнення заручників, можуть безпідставно змінювати статуси як заручників, так і безвісти зниклих», - скаржиться Людмила Свірська, мати заручника без уточненого місця перебування Володимира Свірського з 40-го батальйону “Кривбас”.
Її слова підтримує мати волонтера-заручника без уточненого місця перебування Бориса Місюренка Лідія Місюренко.
Відтак, відкритим залишається питання: хто займатиметься цими справами з 2014 року?
«У 2018-му році Верховна Рада ухвалила закон "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти", але він повною мірою не реалізується. У квітні цього року були внесені зміни, які хоча б забезпечили створення посади уповноваженого з питань розшуку осіб, зниклих безвісти, визначили відповідальне міністерство за розшук — це Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Тепер ми знаємо хоча б до когось звертатися, бо весь цей час з 2018-го року мала бути комісія по розшуку як координаційний орган, але він не працював», - наголосила представниця Центру прав людини ZMINA Альона Луньова.
Вона зазначила: згідно із законом, незалежно від того, чи буде встановлено щодо особи статус такої, що безвісно відсутня чи померла, розшуки такої особи не можуть бути припинені, доки її місцезнаходження не буде з’ясоване. Тобто жодні правові статуси, здобуті у судовому порядку, не можуть припинити розшук особи, яка вважається безвісти зниклою.
Закон також передбачає створення реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. «Він має бути розроблений і впроваджений МВС, але, на жаль, поки що його немає. Відсутність такого реєстру негативно впливає на розшук. Достеменно невідомо, чому він не запрацював, адже все було змінено ще в квітні, щоб система запрацювала. Хоча уповноважений підтвердив, що вже найближчим часом реєстр буде запущено», - сказала Луньова.
Як повідомляв Укрінформ, Міністерство цифрової трансформації оприлюднило перелік сервісів для пошуку зниклих під час війни людей.
