Як війна змінює українське суспільство
Вважала і вважаю: ніхто не знає нас краще за соціологів, які досліджують кожен куточок української душі за модними методиками, опитувальниками, математичними моделями, за допомогою телефонів, вебасистентів, зрештою через фокус-групи та глибинні інтерв’ю.
Круглий стіл “Українське суспільство після перемоги”, який провів Національний інститут соціології НАН України, - перша спроба узагальнити дані соціологічних досліджень, які проводять сьогодні різні центри, використовуючи нові методики (оскільки традиційні форми дослідження під кулями та масовими переселеннями не дуже працюють), та дати зрозуміти: що для нас зараз важливо, як ми проходимо війну та якими з неї вийдемо.
Ми подаємо найцікавіші думки соціологів про те, як змінюється українське суспільство і що його чекає.
ЧЕКАЮ НА ПОЯВУ НОВОГО КЛАСУ ІНФОРМАЦІЙНО-ЦИФРОВОЇ ЕПОХИ
Ольга Куценко, докторка соціологічних наук:
Ми живемо у складний час. Виклики, перед якими стоїть суспільство, перевертають багато наших уявлень, породжують багато нових практик, які ми застосовуємо для адаптації та виходу з цієї ситуації.
1998 року була надрукована книга Роберта Макея, яка так і називалася “Тест війни” (на подіях 1939-1945 років). Це серйозна аналітична робота, аналіз даних, аналіз свідоцтв про те, як переживало суспільство Британії період Другої світової. Війна стає тестом на спроможність інститутів, забезпеченість ресурсами, згуртованість нації. Однак, не тільки цими позитивно налаштованими тестами проявляються події та процеси у період війни. Війна також стає лакмусовим папірцем, який проявляє і негативні процеси. Це і прояви інституційного безладу, і падіння виробництва, і чорний ринок, і мародерство, прояви ворожнечі до російської культури. І ці процеси також потребують нашої ретельної уваги, бо вони впливають на соціальні відносини. Змінюються мережі взаємодії, соціальні практики, змінюються уявлення про себе та суспільство. Яким суспільство входило в стан війни. І які структурні риси змогли забезпечити рух до перемоги, підтримати суспільну гідність та мобілізацію. Яким наше суспільство було, і саме чому у ньому ми можемо завдячувати такій динаміці у протистоянні агресії. Напередодні війни соціологи фіксували суттєві зміни у соціальній структурі суспільства. І вони були зумовлені тим, що протягом попередніх десяти років змінився реальний розподіл можливостей людей. У людей суттєво збільшилася ідентифікація себе із середнім класом. Народилося і поширилося багато дієвих стратегій адаптації до суспільної нестабільності та реагування на соціальну несправедливість. І саме ці стратегії та практики продовжують відігравати принципову роль у нашому русі до перемоги і у конструюванні нового суспільного порядку після війни.
Поговорімо про зміни та ризики. Наприклад, демографічний контекст не дає однозначних оцінок, з чим ми будемо мати справу. Чи демографічні зміни призведуть до демографічної катастрофи з відповідними інституційними, гуманітарними, економічними наслідками. Чи, можливо, вони стануть новими демографічними можливостями? Ми увійшли в стан війни, перебуваючи у затяжній демографічній кризі. Точніше, саме перед війною тренд призупинився. Що ми матимемо після війни? Найгірший сценарій, якщо ми втратимо за рахунок зовнішньої міграції до 5 млн. українців. Але, можливо, Україна зможе притягувати назад людей перспективами розвитку.
До війни ми були суспільством, у якому були і низькі показники народжуваності, і низькі показники смертності. Ми завжди мали не дуже велику чисельну перевагу жінок, як порівняти з кількістю чоловіків. А зараз, унаслідок війни, гендерний дисбаланс буде більшим. Чоловіків просто не вистачатиме, ані для відновлення країни, ані для утворення сім’ї.
Інші виклики пов’язані з екологією та техногенними аваріями. Ми перебуваємо в стані загроз епідемій холери, про що багато пишуть. Однак при цьому посилюється дуже багато практик, пов’язаних із захистом природного світу.
Інституційний контекст теж неоднозначний. Що нас чекає: економічна катастрофа чи економічна реновація? Авторитарний популізм чи деліберативна демократія? Під час війни впоратися з нею без мілітарної ієрархії, централізації, авторитаризму майже неможливо. Однак, суспільство демонструє високу громадянську активність, закриття прогалин, тому, можливо, устроєм майбутнього буде та сама деліберативна демократія.
Що ще відбувається на наших очах? Депопуляція одних територій і надлишкова — інших. Зміни структури розселення змінять ринок праці, змінять запити на професійні навички, структуру зайнятості, структуру виробництва... Безумовно, ми очікуємо посилення економічної диференціації та стратифікації. На це впливатимуть фактори збереження житла, переміщення, спроможності професійної адаптації.
Я також маю гіпотезу, що за результатами війни з'явиться новий середній клас інформаційно-цифрової епохи, який сформувався під впливом експансії вищої освіти, глобалізації, технологічних навичок. Його представники мають середній рівень соціально-економічного та культурного добробуту. Проявляють себе у різних формах публічного активізму під час війни із росією. У них є вища освіта, сучасні цифрові вміння, здатність до соціально-мережевих взаємодій, постмодерністські цінності самовираження. Власне, вони і будуть принциповими промоутерами нової демократії.
ФІЗИЧНЕ ЗДОРОВ’Я ТА БЕЗПЕКА – ТОП-ЦІННОСТІ ДЛЯ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА ЧАСІВ ВОЄННОГО ЧАСУ
Сергій Дембіцький, заступник директора Інституту соціології:
Дослідження, яке я провів, унаочнює, які цінності стають для українців головними під час війни. Спочатку я сформулював "матчастину", розділивши індивідуальні і так звані "соціетальні цінності" під час війни. Перші (індивідуальні, такі як домашній комфорт, наявність значних фінансових ресурсів, фізичне здоров’я, психологічний комфорт, дозвілля) я визначив як об’єкти життєвого світу людини, які є похідними від її біологічних та психологічних потреб, наділяються спеціальними сенсами та мають значення для індивіда.
Соцієтальні цінності – це властивості соціальної взаємодії, бажані або необхідні. Це безпека (захист членів суспільства від внутрішніх руйнівних процесів, злочинності, екології, дискримінації), свобода (мінімізація втручання держави), різноманіття (забезпечення мирного співіснування у суспільстві з різними політичними, релігійними, культурними ідеалами), порядок, стабільність, розвиток. Стабільність – підтримання досягнутих у суспільстві стандартів життя. Розвиток – забезпечення відповідності або руху наукових і технологічних досягнень країни до рівня провідних країн світу. Самостійність – вирішення питань державного будівництва без втручання зовнішніх політичних сил. Сила – обстоювання позицій держави у міжнародній політиці на регіональному або глобальному рівні.
Провівши опитування, я виставив певний рейтинг, ранжування, який, власне, і показав – що є зараз головним для більшості.
У рейтингу індивідуальних цінностей перші місця для більшості людей посідають фізичне здоров’я, психологічний комфорт, міжособистісні стосунки, особистісна свобода, моральність, домашній комфорт. Тобто, зверху опиняються базові потреби.
Цікаво, що влада та статус є найменш затребуваними цінностями під час війни.
Якщо ми говоримо про індивідуальні цінності, то ранжування тут є зрозумілим і доступним, тому що у людини, умовно кажучи, не вистачить часу на забезпечення всіх її потреб. Якщо ж говорити про соцієтальні цінності, то тут все-таки важливе все. Тому моє ранжування дещо штучне, бо це просто можливість подивитися, від яких цінностей ми готові відмовитися під час війни, на чому готові зробити акцент. Для більшості людей головними є такі цінності, як безпека, сила, порядок, нормативність, рівність. Якщо ми говоримо про виживання, то цей порядок цілком логічний. Коли дивитися на ранжування у розрізі віку, то ми бачимо, що з віком відбувається посилення запиту на захист, порядок та нормативність у рейтингу “висуваються” вперед. Усі вікові групи хочуть будувати своє персональне життя без втручання ззовні, але коли вони говорять про дію держави, то зі збільшенням віку з більшою вірогідністю дають дозвіл на втручання з її боку.
Внизу рейтингу списку цінностей опиняється різноманіття, селективність та розвиток. Ця група стосується розвитку країни. Вкрай необхідно, щоб вона стала головною після перемоги України.
УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ЗНАЙШЛО НАЦІЄТВОРЧУ ІДЕЮ – ЦЕ ПЕРЕМОГА У ВІЙНІ
Олександра Дейнеко, соціологиня, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна:
У часи війни ми бачимо консолідацію суспільства. Політичні сили об’єдналися заради перемоги у цій війні. Ми побачили узгоджену роботу парламенту, де всі політичні гравці перейшли від критики до взаємодопомоги. Дискурс підтримки віддзеркалився на електоральні настрої. Найвищий рівень підтримки, адресований президенту, - 93% був зафіксований у березені.
Ця консолідація не є абсолютною, але, як порівняти із довоєнним періодом, варта уваги. Помітною є зміна соціальності економіки під час війни. Перехід від типового ринкового обміну, коли, спрямовуючи певне благо, очікуємо певне благо у відповідь, до режиму дару: передаємо благо без отримання взаємного блага. Це властиво не лише державі. Це властиво різним економічним акторам. У Харкові ми могли не сплачувати комунальні послуги. Люди з регіонів бойових дій мали безкоштовні евакуацію та розміщення. Внутрішньопереміщеним надавалася фінансова допомога. Люди мали гуманітарну допомогу та спеціальні податкові пільги.
Якщо говорити про сферу культури, то тут теж варто говорити про дискурс сепарації. Дані досліджень показують посилення ідентифікації себе, як громадян України. Наприклад, якщо рік тому 75% ідентифікували себе, як громадяни України, то зараз 98%. Також помітна тотальна відмова від радянської ідентичності. Абсолютна сепарація від росіян, 91% не підтримують тезу, що українці та росіяни - один народ. 64% переконані, що відновлення дружніх відносин неможливе. 76% переконані, що потрібне перейменування тих об’єктів, які пов’язані із рф. І це той консенсус, якого не було до війни. Далі хотіла би звернутися до аналізу того, що відбувається на рівні груп та спільнот. Якщо ви пам’ятаєте, існувала активна соціальна реклама на бордах від міст до міст. На кшталт, “Херсоне, тримайся. Ми з тобою. Харків”. Або: “Харків, спасибі. Івано-Франківськ”. Слова підтримки адресовані тим регіонам, які найбільше постраждали. А на тлі тимчасово переміщених осіб почалося формування міжрегіональної соціальної згуртованості та посилення горизонтальних зв’язків і стирання міжрегіональних відмінностей. Ми також можемо говорити про нову якість тих зв’язків. Слабкі зв’язки та низька довіра поступилися сильним зв’язкам та високій довірі. Відбулася така собі трансформація і довіри, і сили соціальних зв’язків. Йдеться не лише про горизонтальні зв’язки, а й про горизонтальні та вертикальні види зв’язків. Наприклад, якщо у харківського мера був низький рівень довіри під час війни, то його активність та практики під час війни сприяли зростанню довіри. І навіть стиранню горизонтально-вертикальних зв’язків. Люди стають ближчими одне до одного. Тут варто зазначити таке явище, як волонтерство, як своєрідну практику спротиву. Є різні аспекти волонтерства: донації, допомога близьким та знайомим, інституційне волонтерство, кіберармії. Зараз бути українцем означає бути залученим до практик спротиву, до допомоги на нашу перемогу. Участь кожного у перемозі буде критерієм, як формуватиметься нова стратифкаційна система. Ці шанси адресовані насамперед армії. Волонтерам. Таким чином, народилися дві формули згуртованості: спільна загроза та спільне благо. Перемога у війні стає націєтворчою ідеєю.
ДЛЯ ВСІХ 100% ОПИТАНИХ – РОСІЯ ВОРОГ
Олексій Антипович, керівник соціологічної групи “Рейтинг”:
Перше, що описує українське суспільство сьогодні, – віра в перемогу. У березні - віра в перемогу 93% і до червня вона не змінилася. Швидше за все, з цією вірою будуть йти до кінця.
Ще одна цифра. Оцінка українцями напряму руху держави. 75% вважають, що ми рухаємося правильно. Змінюються емоції при оцінці українцями своєї держави. Понад 80% українців відчувають за державу гордість. Минулого року 20% відчували сором за свою державу, на сьогодні таких нема. 2020 року абсолютна більшість людей говорили, що вони відчувають розчарування у ставленні до держави, то зараз 90% такого розчарування не мають. Якщо раніше 8 із 10 людей ідентифікували себе як українці, то тепер 10 із 10 і вдвічі більше, хто відчуває себе європейцями. Перед війною 7-9% ідентифікували себе з росіянами, зараз 5%. Люди вважають росіян токсичними і не хочуть себе з ними ідентифікувати.
Мовне питання... Суттєво зменшилася кількість людей, які вдома спілкуються російською. Люди перейшли на дві мови. Рідною мовою вважають для себе українську 80%. Понад 80% говорять про те, що українська мова має бути єдиною державною.
Ідентифікація себе стосовно рф. Для всіх 100% українців росія – ворог. Майже для усіх є ворогом і білорусь. 56% опитаних вважають, що рф вторглася для повного знищення українського народу, а 49% – для окупації та приєднання до рф. Щодо характеристики режиму, то 41% вважають, що в рф диктатура, 37% – що фашизм, 10% – що нацизм.
90% українців виступають за позбавлення мандатів проросійських партій. 86% – за заборону проросійських партій в Україні. Понад 80% визнають ОУН-УПА. Ставлення до Степана Бандери, Петлюри, Мазепи змінилося кардинально, їх підтримує вся Україна. Та само, як вся (73%) Україна підтримує заборону георгієвської стрічки.
Замість післямови
Часом думаєш, що дослідження соціологів цілком збігаються із власними спостереженнями. Власна соціологія, розмови з друзями та знайомими цілком збігаються з офіційними цифрами різноманітних досліджень. "Я дуже хочу додому". Я би назвала цю фразу головною за останні чотири місяці. Я чула її і від знайомих в Україні, і поза нею. І от, згідно з дослідженнями (доповідь львівської науковиці Наталії Коваліско), 5 млн 547 тисяч внутрішньопереміщеих осіб таки повернулися до свого місця проживання. А більшість переміщених осіб, які перебувають за кордоном (75,2%), планують повернутися до постійних місць проживання, 13,8% – швидше повернуться, аніж ні. І реалізація цього бажання залежить лише від двох речей: чи буде безпечно для дітей і чи буде куди повертатися, чи збережене житло.
Насправді, навіть конференція соціологів, яку я прослухала, може бути своєрідною психотерапією. Усі найкращі соціологи (люди, які передбачають майбутнє) говорять про майбутнє, роблять прогнози, виходячи з фрази: "Коли ми переможемо". Або завершують виступи фразою: "Я вірю, що ми переможемо".
І кожен із них, незалежно одне від одного, переконують, що Україна після перемоги буде іншою. Безумовно, зрілішою. Швидше б перемогти.
Олена Мігачова, Київ
Перше фото: Getty Images
